Із ранку нового дня Інгвард уже сидів за великим столом у своїх покоях, ліниво переглядаючи звіти про королівство та інші менш важливі документи.
Біля полудня, десь після кошерного обіду, двері його кімнати раптово розчахнулися, і до покоїв стрімко увірвався збуджений Ніл.
— Мілорде! Біда! — гучно вигукнув він з ознаками тривоги на своєму постійно спокійному обличчі.
Інгвард застиг на місці, оглядаючи свого лицаря. Таким він його не бачив уже давно. Ніл був дуже спокійним хлопцем, але, напевно, дотепер.
— Біда? Яка? Що сталося? — запитав король, трохи нахиляючись уперед.
— Напад! — важко дихаючи, повідомив Ніл. — Уже сьогодні до вечора військо Ротгарда перетне східний кордон.
— Як напад?! — різко підводячись із місця, вигукнув Інгвард, намагаючись усвідомити почуте. — Як до вечора?!
Розвідник прагнув якнайшвидше передати всю важливу інформацію королю, тому намагався взяти себе в руки та заспокоїти подих.
— Також є кілька підтверджених звісток від наших стукачів, що війська готуються до облоги міста.
Інгвард подивився на нього й машинально почав гризти нігті на правій руці, не одразу розуміючи, що робити далі.
— Збери Королівську раду, — наказав король, і сам починаючи нервувати. — Негайно!
— Слухаюсь! — коротко відповів Ніл, шанобливо кивнувши й виходячи з покоїв.
Інгвард залишився на мить сам, глибоко замислившись над тим, що взагалі щойно сталося. Він не міг дозволити, щоб це вторгнення зруйнувало стабільність його королівства, його людей і щоб підірвало й до того слабку віру в молодого короля.
Авжеж, треба було діяти швидко, час, на превеликий жаль, невблаганно працював проти них.
Минуло двадцять хвилин, перш ніж король увійшов до великої зали, де стояв масивний дерев'яний стіл із п'ятьма стільцями з обох боків і головним кріслом на чолі.
Його вже чекали Олаф, Лео, Арон, Густан, Ніл і Майрон — усі члени його, не батькової, Королівської ради.
Інгвард сів на чолі столу та першим ділом запитав головне:
— Сподіваюся, що ви вже знаєте про напад?
— Так, сер Ніл усе розповів, — у відповідь почув від Лео.
Король поклав руки на стіл, склавши їх у замок.
— І хто що може запропонувати? — запитав він.
— А якщо відкупитися? — повністю серйозно буркнув Арон.
— Відразу ні! — відразу ж заперечив Інгвард. — А як би вчинив мій батько?
Густан повільно повернув голову до свого короля і задумався, згадуючи його суворого батька.
— Сер, ваш батько був сильним королем. Патер Беллатор — один із наймогутніших королів усіх часів. Він би дав бій.
Після старого лікаря підвівся і Ніл, сказавши:
— За моїми даними, Ротгард уже місяць збирає військо з усього свого королівства. Їх приблизно двадцять тисяч, із них близько п'яти тисяч вершників.
Густан продовжив свою думку, яку так упевнено перебив розвідник.
— Виходить, що звістка про смерть вашого батька, сер, поширилася далеко за межі країни.
— Можна дати бій у місті. Цитадель неприступна. Її ще ніколи не було захоплено, — трохи тихішим голосом підказав Олаф.
На це найсильніше відреагував молодий Лео. Для нього ця думка була майже такою ж, як і в Арона. Звісно, не такою злочинною, але все одно сильно неприємною для такого серйозного випадку і такого серйозного ворога.
— Сере Олафе, а ви подумали про містян, про селян? Що з ними буде?
Інгвард же підтримав думку Лео, повністю розділяючи те, що вороже військо вб'є кожного на своєму шляху. А якщо не вб'є, то скалічить і навіть не помітить.
— Лео правий. Ми повинні виступити й дати бій ближче до кордону, — затвердив король. — Скільки в нас часу і військ?
— У нас є три-чотири дні до того, як ворог дійде до міста. А військ у нас приблизно десять-дванадцять тисяч, — упевнено відповів Ніл.
— Мілорде, я вважаю, що ми повинні дати бій у Тенебрійських лісах. Ворог не знає місцевості, а ми знаємо, — у суперечку втрутився насуплений Майрон, дивлячись на кожного із Ради, звісно ж, окрім Густана, як на діток у кольчузі.
Хвилину всі мовчки спостерігали за королем, який обдумував почуте від старого командувача часів його батька.
— Знаєш, я згоден. Виступаємо через два дні, — наказав юний король. — Усі згодні?
— Так, сер! — відповіли всі, крім похмурого Арона; він промовчав.
— Ароне, ти згоден? — запитав Інгвард.
— Звісно, сер, згоден, — тихо відповів хлопець.
— Чудово! — вигукнув король, додаючи: — Тоді виконуйте мої накази! Ніле, продовжуй відстежувати ситуацію. Майроне, збери всіх лицарів королівства. Густане, готуйся до поранених на полі бою та в тилу. Олафе та Лео, ваше завдання — підготувати місто до можливої облоги.
Усі погодилися з наказами, але хто, як не Олаф, міг не запитати: