Тінь корони: Юнак на троні

Х

Адріан цілий день обдумував, як йому залишитися у місті. Часу залишилося не так і багато, зважаючи на те, що вже сьогодні повинна прибути із південної частини королівства дівчина, котра має стати його майбутньою дружиною.

Хлопець із самого пробудження боявся цих гостей як вогню. Але, як кожному відомо, чому бути, того не минути. І десь близько полудня до його кімнати постукав Ніро:

— Адріане!

Равенсо-молодший сидів на стільчику та робив начерки своєї нової картини, але, почувши стук, повернув голову в бік дверей. Він не відразу зрозумів, з якої причини його гукають, бо був дуже сильно зайнятий своєю улюбленою справою.

— Заходь, — звичайним голосом відповів юнак.

Вже наступної миті двері прочинились, та до кімнати зайшов інший хлопець.

— Адріане, тебе гукає твій батько.

Володар кімнати зрозумів, що гості вже на порозі, ну або ж десь близько. «І як же я міг це допустити?» — думав він, повільно йдучи до виходу.

Хлопець спустився на перший поверх та підійшов до батька. Чоловік стояв обличчям до вхідних дверей.

— Не підведи! — не змінюючи пози, пробурмотав Гріффін.

Адріан теж, як і батько, підійшов до дверей. Тим часом його головою гуляли різні згадки про рідне місто. Гуляли вулиці, площі, люди, навіть непривітні, і та незнайомка, яка вже далеко не незнайомка. Не міг хлопець поїхати… не міг.

Блондин стояв тією самою статуєю, що стоїть покійному королю на центральній площі. Такий же білий і такий же нерухомий. Гріффіну було не до цього, він теж нервував перед важливим моментом. Проте все ж, відкривши двері, чоловік вийшов на теплу вулицю. А хлопець так і стояв в унісон із королем, тобто без жодного руху. Лише очі розміром з монету.

Вже за кілька хвилин до дому Равенсів прибула карета. На перший погляд вона була звичайною, із дерева, а на другий погляд було помітно позолочені кути і блискучі деталі.

— Адріане! — вилетіло із рота Гріффіна, коли із цієї карети вийшов чоловік у пишному вбранні. — Знайомся, це Олівер Фалгер та його дочка Міла.

Хлопець зробив кілька кроків уперед, злегка вклонився й чемно, як вчили, привітався:

— Радий знайомству.

Він навіть не відразу помітив дівчину, що мала стати його найближчою людиною на всі роки, які він тільки міг прожити. Хлопець лише застиг поглядом на цьому Олівері Фалгері, який ледве діставав до його плеча. І це його трохи розсмішило.

— Вітаю, Адріане! — хоча, незважаючи на ріст та зайву вагу, голос чоловіка показався веселим та приємним.

— В-вітаю… — а ось голос дівчини був і не веселим… та і не приємним. Просто голос зляканої дівчини.

Юнак подав руку цій дівчині. Вона була гарна, струнка та трохи вища за свого батька. Але все одно її сірі очі були не такі гарні, як у Кетрін. Та і волосся не таке пухнасте. А про посмішку можна навіть і не говорити. Для Адріана дівчина була непоганою, але не тією, щоб прожити з нею все життя або принаймні половину.

Гріффін, на відміну від сина, сильно нервував. Гість був набагато впливовіший за нього. Та, як він сам говорив, навіть король гукав його на зустріч у замок. А також нервував через сина, бо не був упевнений у його діях. Він що й робив, так це підштовхував поглядом: мовляв, будь ввічливим хлопчиком.

Адріан, непомітно для гостей та батька, кривив обличчя та відвертався. Проте він подумав, що це занадто по-дитячому та загалом дуже неввічливо, навіть якщо він ображений. Тож хлопець вирішив, що краще він просто посміхнеться кілька разів. Принаймні хоча б, дивлячись на дівчину та її батька.

Стояти на порозі довго не прийшлось. Володар будинку, його син та дорогі гості столиці пройшли всередину, де їх покликали відвідати страви, які приготували наймані слуги родини Равенсів.

— Не знаю, не знаю…! — голосно почав Олівер, зверхньо дивлячись на заповнений стіл різною їжею. — На прийомі у короля було набагато ситніше!

Ці слова зачепили самого по собі самовпевненого та гордого Гріффіна, але що відповісти, чоловік не знав, лише розвів руками, мовляв, що він не король. Але ця ситуація забавила Адріана та Ніро, які переглядалися між собою.

Після прийому їжі, що тривав майже годину, Олівер Фалгер наказав збиратися молодому Равенсу. Думка про миттєвий від’їзд єдиного сина дуже сильно вдарила по Гріффіну. Він, як ніколи раніше, задумався про те, що вони можуть і не побачитись більше. Хоча це навряд.

— Прошу, побудьте моїми гостями ще трохи. До ранку, — голосом зляканого батька за життя своєї дитини умовляв Гріффін. — Дорога не близька. Не одна година. Краще поїхати зранку, ніж зараз, коли на дороги із лісів виходять ледь не всі розбійники королівства.

Запевнити немісцевого ювеліра все ж таки вдалось. Чоловік погодився майже миттєво. Але другу пропозицію Олівер приймати не хотів. Чоловік не мав і краплі бажання відпускати свою дочку у місто на прогулянку, хоч вона і вперше в столиці. Однак, почувши, що це буде недалеко, його потроху переконало. Тим паче, що біля молодої пари буде його найманець. Так що охорона забезпечена.

Тому, із дозволом своїх батьків, хлопець та дівчина йшли по вулиці Верхнього міста неподалік будинку Адріана. Найманець був поряд, не зводячи очей із дівчини та, можливо, і юнака.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше