Тінь корони: Юнак на троні

VІ

Того ж вечора у родині Равенсів була вечеря. Вони їли смажену рибу з овочами. На столі також були сир, фрукти та інші різні смаколики, які Ніро міг тільки знайти на міському ринку. Загалом, одним словом, родина була не бідна.

Гріффін мовчки жував покладену до рота їжу та одним оком поглядав на сина. Що чоловік, що хлопець особливо не говорили. Кожен щось думав, обмірковував. Адріан хотів відговорити батька від поїздки, ну, або хоча б дізнатись причину, чому не можна жити тут, у Денегорі.

Врешті-решт хлопець обірвав тишу, яку так любив Гріффін за сніданком, обідом та особливо вечерею.

— Чому ти відправляєш мене так далеко? — тихо пробурмотав хлопець. — У мене тут життя, друзі…

Чоловік продовжував дивитися на сина і після закінчення питання. Якщо чесно, то він і сам не дуже хотів відпускати сина, але дехто його переконав.

— Я хочу, щоб ти був у безпеці.

— А тут…?

— А тут центр країни. І при війні тут буде дуже небезпечно, — Гріффін казав словами, які йому і самому ставили у приклад. Далі він додав ще аргумент, але вже від себе: — Король забере всю молодь на війну… А потім ще й програє.

Адріан взагалі не розумів, до чого тут король та яка ще війна.

— Яка війна? — він так і запитав. — Ми вже багато років не бачила воєн.

— Все, Адріане, досить! Якщо ти вже повечеряв, то йди у свою кімнату!

— Зрозумів… — зітхнув хлопець, а потім, підвівшись, вийшов з-за столу.

Адріан вийшов із великої кімнати та без настрою пішов по сходах до своєї, де все ще, так само як і раніше, був його слуга. Він щиро не розумів, як його батько може так змінюватися у настрої. Почали ж добре, але як тільки незручне питання — то зразу кричить та проганяє.

— Знову слухає всіх… крім мене… — з гіркотою пробурмотів хлопець, зайшовши у кімнату. Потім додав, обпершись об двері: — Те, що король слабкий, він слухає, а те, що я не хочу в інше місце — ні!

Ніро ж дійсно ще був у його кімнаті. Знову сидів на стільчику, відпочивав. Взагалі, його день складався з трьох-чотирьох годин роботи та відпочинку на весь інший час. Так що поговорити він був завжди не проти.

— Я бачу, ти знову вирішив переконати батька? — зовсім не здивувавшись, запитав він, повернувшись до Адріана. — І бачу, що нічого не вийшло.

Адріан похитав головою.

— А що там про короля? — що-що, а про короля Ніро почути не очікував.

Власник кімнати відійшов від дверей та сів на ліжко.

— Чесно кажучи, я і сам не зрозумів! — пояснив він. — Навіть не знаю.

— Ех… — зітхнув другий хлопець, — я теж вважаю, що новий король слабкий… Принаймні слабший за свого батька.

— А чому… чому ти так вважаєш? — Адріан, напевно, єдина особа королівства, що щиро не помітила змін.

— Адріане…! — усміхнувся Ніро. — Мені б твою доброту і наївність!

Адріан зморщив лоба, але все одно не промовив ні слова.

— Та подивись навколо! Раніше й собака з хліва боявся гавкнути, а тепер купці деруть три шкури, варта — що патрулює, що дрімає, а вийти із міста через розбійників взагалі не пораджу. Може, я кажу дарма, але… це так.

— Я зрозумів, — відповів Адріан. — Якщо ти закінчив, то можеш йти.

— Дякую! На добраніч!

Адріан відповів тим самим та став готуватися до сну. Але чи він зможе заснути цієї ночі? Бо голова повністю забита думкою про той клятий від’їзд. І через якихось там сім днів він мав покинути місто.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше