Тінь корони: Юнак на троні

ІІІ

Кетрін увійшла до своїх покоїв. Вона сильно зморилася після такого дня. Дівчина оглянула кімнату та помітила, що вона сама, служниці, на диво, немає. Вона підійшла до дерев’яної шафи, що стояла в кінці покоїв.

Вона завмерла й не встигла відкрити шафу: в темноті на одному з крісел сидів Інгвард, виглядаючи незрозуміло як. Його вираз обличчя був і не злим, але й не добрим. Все було простіше. Король просто дивився на сестру.

— Кетрін, — спокійним тоном сказав він.

Дівчина розгублено завмерла, будучи і так наляканою. Вона швидко вдихнула, намагаючись відповісти.

— Інгварде? — почала вона. — А що ти тут робиш?

— Я прийшов, а тебе немає, — встаючи, відповів король. — Я хвилювався.

— Я просто хотіла трохи прогулятися містом, побути серед людей, відчути свободу і затрималась, — пояснила дівчина. — Батько завжди забороняв виходити із палацу…

Хлопець підняв праву руку, зупиняючи потік її слів.

— Не хвилюйся, я не батько, я тебе розумію, — натомість відповів він. — Але я за тебе все одно хвилююсь. Тому будь обережною.

Дівчина підняла голову, дивлячись на брата змореними очима.

— Добре, — погодилась вона після короткої паузи.

— Ти голодна?

— А?! Ні! Дякую! — відповіла принцеса. — Я краще спати.

— Ну добре, відпочивай. Я піду, — хлопець майже підійшов до дверей, але зупинився й додав: — І вибач, я відправив твою служницю додому.

Після взаємного бажання доброї ночі хлопець залишив дівчину наодинці.

Та не встигли вони й нормально відпочити, як та ніч і минула. І вже з першими ударами дзвонів у залі слуги поспіхом розставляли посуд, страви та випивку на довгий стіл. Запечена качка з яблуками, овочеве рагу, фрукти — усе як і повинно бути для королівської родини.

Першим на сніданок прийшов король. Також швидко прибув і Томас. Але що дивно, так це те, що Кетрін теж не запізнилась. Вона, зазвичай, або не приходила, або пропускала пів сніданку.

— Ого, Кетрін! — Томас аж перестав жувати. — Ти що, проспати забула?

— Смішно… — відповіла дівчина, сідаючи ближче до братів, а не як завжди на другий кінець столу.

Мартін продовжував заливати келихи соком, поки Бетті розкладала їжу по тарілках.

Інгвард відклав виделку, спостерігаючи за обома.

— Добре, Кетрін, але чому все ж так затрималась учора?

Дівчина ковтнула сік і підняла на нього очі.

— Так вийшло, — відповіла коротко, але з хитрою посмішкою.

— А із подробицями! — пирхнув Томас.

Король же тільки хитнув головою й усміхнувся краєм вуст. Дівчина не стала розкривати всю історію… щось не хотіла… не цього разу.

— Ну, як знаєш… — промовив старший брат, беручи келих. — Можеш не розказувати.

Ось і, на радість Кетрін, підійшов кінець сніданку. Всі розійшлись по своїх кімнатах, лише слуги залишились для прибирання зали. Двері зачинилися за королівською родиною, а Мартін  та Бетті почали збирати зі столу посуд.

Після завершення справ у залі можна було трохи перепочити. Але у скорому часі Бетті повинна була допомагати леді Кетрін із одягом на вихід. А ось хлопцю пощастило більше. Він знав, як правильно не потрапляти на очі королю. Хоча, сказати по-чесному, Інгвард кілька років жив без слуги, тому й не так часто потребує допомоги.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше