Я була настільки злою, що мене дратувало буквально все. Хотілося просто впасти на диван, провалитися крізь нього й зникнути так, щоб ніхто мене більше не знайшов.
Чому батько зробив саме такий вибір? Чому саме Чарлі?
Від злості хотілося трощити все, що траплялося під руку. Але, на щастя, довго побути наодинці зі своїми думками мені не вдалося.
До кімнати зайшла Елі, тримаючи в руках мою сукню.
— Знову злишся? — запитала подруга.
— А як тут не злитися? — я опустилася на диван і важко зітхнула. — Ти знаєш, хто мій майбутній чоловік? Чарлі!
Елі завмерла. Я помітила, як змінився її вираз обличчя, щойно вона почула це ім'я.
Вона ще довго мовчала, не зводячи з мене погляду. Здавалося, намагалася зрозуміти, чи не жартую я. Та, побачивши моє обличчя, нарешті поставила сукню на крісло.
— Батько знає чи ні? — тихо запитала вона.
Я здивовано подивилася на подругу.
— Про що саме?
— Луїзо, ти прекрасно розумієш, про що я. Він знає, що між вами сталося? Знає, чому ти його ненавидиш?
Я відвела погляд і втупилася в підлогу.
— Ні. Не знає.
— І ти не збираєшся йому розповідати?
— А який у цьому сенс, Елі? — я зітхнула й відкинулася на спинку дивана. — Минуло стільки років. До того ж наші батьки досі чудово спілкуються. Не хочу ставати причиною їхніх сварок.
— Але ж тебе ніхто не запитав, чи хочеш ти виходити за нього заміж.
— О, повір, я це чудово помітила! — фиркнула я. — Мені здається, батько взагалі забув, що в мене є власна думка.
Елі похитала головою й підійшла ближче.
— Можливо, тобі варто поговорити з ним?
— Щоб що? Щоб він скасував усе через те, що його донечка досі ображається на хлопця, який образив її в дитинстві? — я гірко всміхнулася. — Ні, дякую. Я вже бачила, як він реагує на мої заперечення.
— Луїзо...
— Елі, будь ласка. Не зараз. Я й так на межі того, щоб рознести цю кімнату.
Подруга тихенько засміялася, а потім узяла сукню з крісла.
— Гаразд, не буду тебе більше дратувати. Нам потрібно підготувати тебе до балу.
Я подивилася на сукню, яку вона тримала в руках, і важко зітхнула.
— Ще й цей бал...
— Що не так із балом?
— Там буде Чарлі.
— І не тільки він, Луїзо. Сьогодні в палаці збереться чимало гостей із різних королівств. Не забувай, що ти принцеса.
— На жаль, мені про це нагадують щодня.
Елі лише усміхнулася й похитала головою.
— Тоді підводься. У нас не так багато часу.
Я неохоче піднялася з дивану й попрямувала до ширми, за якою можна було переодягнутися. Сьогодні мені доведеться провести вечір серед людей, які тільки й чекатимуть нагоди побачити майбутню королеву.
Чудово. Саме цього мені й не вистачало.
Підготовка тривала значно довше, ніж я очікувала.
Спочатку Елі допомогла мені привести до ладу волосся, потім служниці принесли прикраси, які батько наказав підготувати для сьогоднішнього вечора. Я вже починала втрачати терпіння, коли нарешті переді мною з'явилася моя сукня.
Вона була темно-синьою, майже чорною, і виглядала неймовірно дорогою. Відкрита лінія плечей надавала їй витонченості, а корсет, оздоблений сріблястою вишивкою, підкреслював талію. Візерунки спускалися вниз по тканині, переплітаючись між собою та нагадуючи тонкі гілки. Довгі рукави з легкої тканини спадали вздовж рук, додаючи образу якоїсь загадковості.
Спідниця була довгою, пишною, але не надто об'ємною. Вона плавно спадала до самої підлоги, а під час руху тканина красиво колихалася навколо ніг.
Я провела пальцями по сріблястій вишивці.
— Гарна, — тихо промовила я.
— Я знала, що тобі сподобається, — задоволено відповіла Елі.
— Тільки не кажи, що це знову вибір батька.
— Не знаю, але сукню підготували заздалегідь.
Я закотила очі.
— Звісно. Було б дивно, якби сьогодні хтось запитав мою думку.
Елі засміялася, а потім допомогла мені одягнути сукню.
Коли з корсетом нарешті було покінчено, я підійшла до дзеркала.
Моє довге біле волосся спадало по плечах і спині, а чорне пасмо на чубчику особливо виділялося на тлі світлих локонів. Елі трохи підкрутила кінчики й закріпила частину волосся ззаду, залишивши решту вільно спадати на плечі.
До образу додали кілька срібних прикрас. Тонкий ланцюжок на шиї та сережки, які ледь помітно виблискували при світлі свічок.
Я ще раз уважно оглянула себе в дзеркалі.
На мить навіть не впізнала власного відображення.
— Ну як? — запитала Елі, зупинившись позаду мене.
— Виглядаю так, ніби збираюся не на бал, а на війну.
— Сподіваюся, ти хоча б сьогодні не збираєшся ні з ким воювати.
Я повернула голову й подивилася на неї через плече.
— Нічого не обіцяю.
Елі розсміялася.
— Луїзо, будь ласка, хоча б постарайся поводитися пристойно.
— Я завжди поводжуся пристойно.
— Звісно. Особливо тоді, коли погрожуєш комусь зламати ніс.
— То вже зовсім інша історія.
Я знову подивилася на себе в дзеркало й поправила пасмо волосся.
Сьогодні мені доведеться зустріти чимало людей, усміхатися тим, кого я навіть не знаю, і вдавати, що все навколо мене цілком влаштовує.
А найгірше те, що серед усіх гостей буде одна людина, яку я найменше хотіла бачити.
Чарлі.
Тяжко зітхнувши та набравшись терпіння, ми з Елі вийшли з кімнати й попрямували до бальної зали.
Я все ще злилася, але вже не нервувала. Вирішила, що намагатимуся оминати Чарлі, якщо буде така можливість. Бачити його обличчя мені зараз зовсім не хотілося. Бо інакше Елі матиме рацію, і я комусь таки зламаю носа.
Коли ми підійшли до зали, гостей там уже було чимало. Проте серед натовпу Чарлі я поки не помітила. І, чесно кажучи, мені навіть стало трохи легше від того, що його ніде не було видно.
Елі стояла поруч зі мною. Поки що ніхто з гостей не поспішав вітатися чи заводити розмову. Можливо, воно й на краще. Мені зовсім не хотілося ні з ким спілкуватися. Настрою на це просто не було.