Розділ 31

/Лука/

 Прокинувся Буркут десь посеред кімнати, весь пом’ятий і втомлений. Голова гула, в горлі пересохло, а очі різало яскраве сонячне світло. Він повільно підвівся, оглядаючись на всі боки, і намагаючись зрозуміти, що, чорт візьми, сталося. Останнє, що спливло в пам’яті – Злата з келихом шампанського в руках

 Моргнувши пару раз, Лука озирнувся. Ось, на столі досі були бутерброди, які він зробив, два келихи й пляшка ігристого. «Дивно!»

 Кинув погляд на ліжко – застелене, ідеально. Навіть не зім'яте. «А де ж Злата?»

 Рвонув в коридор, на кухню, в гардеробну, залетів у ванну – порожньо. Коханої й сліду не було. «Чортівня якась!»

 Буркут знову обійшов квартиру, перевірив кожен її куточок і переконавшись, що Злати немає, відшукав телефон і набрав її номер. Оператор механічним голос відповів, що абонент поза зоною доступу, розбиваючи його серце на уламки.

 Страх за улюблену посилювався з кожною секундою, заволодівши розумом його і тілом. «Невже викрали?» Лука рвонув назад в спальню, похапцем переодягаючись, і набираючи номер Попова.

 Уже на виході з кімнати, кинув погляд на комод, і завмер. Вражений. На тумбі валялися їх іменні квитки на літак (вони якраз збиралися в подорож по Австрії), роздруківки бронювання готелю, ключі від квартири й обручка. Побачити останнє, Лука ніяк не очікував. Він гірко посміхнувся, стиснувши кулаки. По тілу прокотилася хвиля обурення.

 «Пішла? Чому?» – ситуація здавалася адвокату абсурдною й ірреальною.

 Лука скинув виклик і кинувся в гардеробну. Відкрив шафу і переконавшись, що валізи Злати немає, повільно осів на підлогу. У грудях защеміло, пронизавши її гострою голкою нерозуміння.

 «Невже бачила поцілунок з Вікторією?» – стрельнула думка, – «Приревнувала?»

 Лука продовжував сидіти на підлозі, розмірковуючи. Він був упевнений, що може повернути Злату, варто їм лише поговорити й він все їй пояснить. Якщо вона все ж бачила той поцілунок, то повинна знати правду. Лука нічого давно не мав спільного з Вікою. Це вона, багата дівчинка, розпещена і нахабна, вирішила повернути собі те, що їй ніколи не належало. Саме нахабство і поганий норов змусили Луку колись порвати з нею.

 Вчора на прийомі, Віка сама підійшла до нього, сама запросила на танець і розмову. Вона запевняла Буркута, що потребує юридичної допомоги й не може звернутися до когось іншого. Адже її чоловік Єгор Созонов, ще той засранець, був відомим бізнесменом і мав зв’язки всюди. За словами Віки, вона бажала подати на розлучення, але не знала до якого адвоката звернутися. Адже всі ті, що працювали на її сім’ю були тим чи іншим чином пов’язані й з її чоловіком також.

 Буркут пошкодував колишню коханку і вирішив вислухати її, дозволивши витягнути себе на балкон. Там то вона і стала ламати комедію, згадуючи їх коротке спільне минуле. Лука намагався бути ввічливим, тактовним, зберігав спокій. Але, мабуть, його поведінка настільки розлютила самовпевнену блондинку, що вона не зрозуміло навіщо стрибнула на нього і вчепилася в його губи мертвою хваткою.

 Дурний вчинок. Безглуздий. Адже він безнадійно закоханий в Злату, і ніякі фіфи йому не потрібні.

 «Тільки чи зрозуміє це Злата?!»

 Раптово, телефон в руці почав вібрувати. Наполегливо і дзвінко. Але, Лука проігнорував його. У перший, другий, третій раз. А потім і зовсім, відключив звук.

 Різко вставши, Буркут повернувся в спальню, зібрав необхідні речі: ключі, гаманець, кільце сховав у кишеню.

 Гірко посміхнувся і попрямував на вихід. Щоб не значила втеча Злати, він обов’язково знайде її й поверне.

 Уже сидячи у своєму позашляховику Лука згадував: чому відключився і як. І якесь гірке тривожне почуття заповзало йому в душу, спотворюючи й без того жахливий ранок.

 В кишені знову завібрував телефон і Буркут, з небажанням діставши його, відповів.

 – Чому не відповідаєш? Де тебе чорти носять? – зазвучав голос Попова. Грозний, грубий і злий.

 – Давай по суті, я трохи зайнятий, – Лука стиснув рукою кермо.

 – По суті, друже мій, ти в лайні.

 – Не зрозумів?

 – А ти включи телевізор, прочитай статейки в інтернеті і зрозумієш. Чим ти взагалі думав, прикриваючи свою недбайливу матусю? – Попов не скупився на епітети.

 – Я не розумію, ти про що?

 – Переді мною можеш не прикидатися. Краще тягни свою дупу до мене. Потрібно придумати, що робити далі. Інакше тебе вже завтра запроторять на місце твоїх клієнтів.

 Буркут відкинув телефон в сторону і він вдарився об скло. Але, не розбився. Вилаявшись, Лука вдарив руками по керму і загарчав. Диявол!

 Взявши в руки комунікатор, набрав номер Стельмах, щоб знову почути голос оператора. Пробігся очима по списку контактів і відшукавши там номер Гордієнко, набрав.

 Через кілька гудків, Павло відповів.

 – Слухай, Паш, Яна десь поруч, я тут Злату загубив і... – договорити йому не дали, нахабно перебивши.

 – Лукас, не хочу грубити, тому, просто прошу тебе, як чоловік чоловіка – дай їй спокій. І краще, не шукай.

 – Не розумію. Паш, де вона? – Лука перебував в стані шоку, – Якщо це через статтю, так це все маячня. Ще одна хитрість конкурентів, я б...

 – Лукас, послухай, не ускладнюй собі і їй життя. Просто відпусти.

 – Як? Я ж люблю її, диявол. Як я можу відпустити? І чому? Я хочу пояснень! – Останні слова він уже прогарчав, кинувши телефон на сусіднє сидіння.

 «Диявол!»

 Подальші години Лука провів в сум’ятті. Він намагався відшукати Стельмах, роз’їжджаючи по місту, як божевільний. Шукав її всюди, де тільки міг. Але, не знайшов. Він навіть до Антона Федоровичу на роботу їздив, але вітчим нічого не знав про пропажу падчерки. І був здивований не менше, ніж Буркут.

 Благо, хоч Антон Федорович не послав Лукаса, а впустив в кабінет. Налив йому трохи віскаря і вислухав. Ну і щиро поспівчував зятю. Вони встигли за ці кілька тижнів подружиться.