Розділ 3

«Ненавиджу»  ̶  убивче слово
Із уст зірвалося її.
Я остовпів, немов раптово
Торкнувсь гримучої змії.
(В.Шекспір.)

/Лука/

 Лукас стояв і дивився, як чорнява дівчина закривала двері прямо перед його носом. Її очі метали блискавки, маленький ніс був підвішений до верху, а пухкі рожеві губи – щільно стиснуті в криву дугу. Всім своїм виглядом дівчина кричала йому про те, як сильно йому там не раді. «Начебто він бажав залишитися?!»

 У Лукаса Буркута були справи куди важливіші цим сонячним жовтневим ранком, ніж приборкання маленьких розбійників. І він обов’язково відразу ж ними б зайнявся, якби одна невихована вчителька вчасно з’являлася на роботу, а не пропадала невідомо де.

 Чоловік почекав поки молода жінка закриє двері в клас, проводжаючи її хтивим поглядом. Йому раптом захотілося показати свою перевагу над нею, і приборкати цю гримучу зміюку. І можливо, навіть дати їй урок. Поводитися, як годиться юним створінням, вона явно не знала.

 «І як їй взагалі дозволили працювати з дітьми?» – загадуватися над питанням Буркут, поправляючи на ходу краватку, і крокуючи в бік кабінету директора.

 Пальці нервово стиснули набридливий зашморг і злегка ослабили його. Дихати стало легше, вільніше.

 Буркуту подобалися його стильні костюми й строгий вигляд. Це надавало його образу якогось особливого шарму і поважності, викликаючи у клієнта симпатію саме до цього адвоката. Адже кожна людина, винна вона в тому, в чому її звинувачують чи ні, хоче бути впевненою, що перед ним не черговий студент юридичного університету, а успішний хороший адвокат.

 Солідний, імпозантний вигляд мав дуже велике значення при першій зустрічі з клієнтом. Можна сказати, мав таку ж важливість, як назва установи, де відучився юрист та вартість його послуг. Чим дорожче виглядав костюм, тим престижніше вважався адвокат. Адже у поганого і низькооплачуваного юриста, відповідно, і одяг і автомобіль подешевше. Багато хто вважав, що гонорар працівника юридичної фірми залежить не від складності справи, яку він веде, а від того наскільки хороший той чи іншій адвокат у своїй сфері діяльності.

 Буркут же вважав все це дурницями й забобонами. Він стверджував, що наявність матеріальних благ або великої купи грошей не робить з нього  найкращого у світі адвоката. Адже він, особисто, знав багатьох висококласних фахівців, які працювали за копійки. Просто тому що бажали допомагати людям, а не відбирати у них останні заощадження. А деякі з його старих знайомих і колег навіть займалися благодійністю, працюючи над ніким невідомими та малоприбутковими справами. У багатьох випадках, це були справи, які стосувалися адміністративних порушень, дрібних крадіжок, якихось бійок чи домашнього насильства. У рідкісних випадках, це були кримінальні справи.

 Сам же Буркут любив і займався виключно кримінальними ділами. Насамперед, надаючи перевагу найскладнішим. Чим заплутаніше і складніше була справа, тим завзятіше він працював. Лукас міг годинами гарувати над справою, опрацьовувати кожен свій крок, вибудовуючи лінію захисту підопічного, прораховуючи різні варіанти розвитку судового процесу. Часом, він особисто займався розслідуванням справи клієнта, навіть тими випадками в яких, як багатьом здавалося, все давним-давно вирішено. Буркут, бувши людиною принциповою, відповідальною і допитливою до дрібниць, не завжди довіряв думці інших, вважаючи їх судження суб’єктивними. Згідно з міркуваннями адвоката Буркута мало хто зміг би неупереджено розплутувати справу людини, яку звинувачують у вбивстві, викраденні та інших подібного роду справах. А йому подобалися такого плану загадки та кросворди, йому було приємно шукати істину не тільки у вині, а й в кримінальних справах.

 У багатьох адвокатів, вбивці й грабіжники викликали лише огиду та відразу, свідомо штовхаючи таких юристів на хибну доріжку у виборі стратегії захисту. По суті, такі люди просто не могли відключити свої емоції й з професійної точки зору вести суд. Для них кожен такий процес був болючим: з одного боку стояв клієнт і його потреби, а з іншого – принципи адвоката, його моральні якості та особистісні судження. Це було своєрідною боротьбою з самим собою, своєю сутністю і зобов’язаннями перед роботодавцем. І не завжди в цій сутичці перемагав останній.

 Лукас Буркут завжди був хорошим захисником, навіть не дивлячись на те, що більшість його клієнтів були найостаннішими покидьками, вбивцями та кримінальними злочинцями. Він чесно боровся за кожного з них, вкладаючи у свою справу не тільки силу, але й душу. У більшості випадків, йому був важливий сам процес, головоломка, загадка, а не підсудний.

 Коли хтось питав Луку про те, чому він веде справи виключно кримінальників або ж, хтось звинувачував його в наданні допомоги вбивцям та іншим кримінальним особистостям, він з чистим серцем відповідав цитатою відомого французького актора і телеведучого Філіпа Бувара: «Є адвокати настільки ледачі, що вони вважають за краще захищати невинних», додаючи в кінці, що він не з таких. Що перш за все він адвокат, юрист, захисник, професіонал своєї справи. І що зрештою, не він виносить вердикт, не він є суддею, і не він вирішує винен його клієнт чи ні. Його місія – дати своїм підопічним такі ж умови й можливості довести свою невинність, які має будь-яка інша людина в будь-якій правовій країні.

 Неупередженість та пристрасть до своєї справи зробили з Буркута того, ким він є зараз. Сильним, строгим, справедливим і неупередженим. Природно, Лука ніколи не мав ілюзій на того, що його підопічний «випадкова» жертва системи. Він був чесний з клієнтами та перед самим собою, прекрасно розуміючи, що більшість злочинців, яких він захищав – насправді вчинили то чи інший злочин.

 Втім, «Архангел» Лука дотримувався однієї істини – ніхто не ідеальний, кожен може зробити помилку, але не кожен буде каятися над скоєним. І не має сенсу апелювати до совісті того, хто її ніколи та не мав.