Глава 35

  В горлі все пересохло, мучила спрага, води ніде не було і залишалось лише облизувати пошерхлі губи. Зізнання Нельгірда дещо пояснювали, але до кінця пазл не складався. 
  Що за зілля дає змогу керувати свідомістю дракона? Наскільки це безпечно для самого піддослідного?
  Жевер мовчав, не чутно й стогонів і це тривожило. Кілька разів гукала його, але відповіді не було,тільки дзеленчання ланцюгів об стіни, давали зрозуміти, що чоловік досі живий. Було боляче дивитись на всі ці муки, а ще гірше усвідомлювати власну безпорадність. 
  А, що мав на увазі імператор, говорячи про безумства Одріона. Мабуть, й тут не обійшлося без якогось відвару. От, тільки хтось повинен регулярно підливати його в їжу  і, думаю, робить це давно. 
  Якщо Нельгірд головний ляльковод, і лишень, смикає за ниточки, то мають бути й виконавці його наказів. Отже, вони весь цей час знаходились на заставі. Важко усвідомлювати, що серед друзів є зрадники, але це гірка правда. 
  Є Фір, але він лише інструмент і має бути ще хтось, хто отримував вказівки напряму з столиці. І ця людина з числа довірених осіб, бо тільки так, можна, підібратися ближче до лорда. 
  Невеселі роздуми перервав скрип дверей. "Невже знову той божевільний?" —промайнула думка, але наступної миті побачила фігури двох чоловіків, що тягли третього. Робили це не дуже обережно, бо його ноги часто бились об кам'янисті виступи в підлозі. А ще той був непритомний, судячи з голови, що теліпалася в такт рухів. 
  Коли вони пройшли повз мою камеру, то встигла розгледіти їх та впізнати обмундирування імперських воїнів і  того нещасного, якому судилось стати третім в'язнем підземелля.Це був Канер! 
  Вояки безцеремонно кинули його в темницю, ще й посіли насміхатися бо чоловік був у спідній білизні. 
—Годі! —пролунав знайомий жіночий голос і тьмяно у світлі смолоскипів помітила Ерен, що зачаїлася в тіні,—Вам наказано тільки привести сюди, жодних знущань! 
—А, що? —запитав один  воїн, той, що вищий ростом, —Сподобався капітанчик? Так даремно,не доживе до завтра, а вибери мене то я таке покажу... 
—Іди геть! —гримнула вона і ті поспішили на вихід. 
  Мабуть, не помітила моєї присутності, адже я забилась в віддалений куток і зараз лише спостерігала за діями дівчини. Та, з-під плаща дістала щось і попрямувала до Канера.Підійшовши в притул, боязко оглянулась, торкнулася чола та дбайливо вкрила ще одним плащем, який таємно принесла з собою. Потім змочила його губи невідомою рідиною з зеленкуватої пляшечки. 
—Темні ельфійки здатні співчувати? —невтрималась і виказала свою присутність незнайомка, що досі вдало приховувалася за прочиненими дверима. 
—Господиня Денейла? —перелякано відскочила та від чоловіка і, майже, втислась усім тілом в стіну від жаху. 
  "Цок-цок!" —відбивали її високі ботфорди, із металевими шпорами у вигляді "зірочки" на кінці. Чорні штани, чорна сорочка, кокетливо розстібнута на грудях, що щедро обвішана різноманітними амулетами, які дзеленчали в такт кроками. Довжелезне біле волосся контрастувало з одягом і ще яскравіше підкреслювало чорноту очей,дуже схожу на драконячі, від яких віяло холодом, порожнечею та нечистю. 
  Пильно вдивлялася в риси обличчя, що здались до болю знайомими і чужими водночас. 
—Діна? —невірила власним здогадам, але передімною стояла вірна подруга. Може, це злий жарт? Або колишня дружина Одріона дуже схожа із нею, або якимось чином вселилась у тіло? 
  Жінка повернула обличчя в моєму напрямку, підійшла ближче, міцно стиснувши металеві стержні руками, але місця дотику враз зашипіли і з-під пальців пішов дим. Але, схоже, це не надто дошкуляло їй бо вона криво усміхнулася. 
—Нарешті, люба моя Ляна, ми зустрілися. Так, для тебе Діна, для їх, —вказала на Живера та напів живих Ерен  і Канера, —Денейла, але тепер я буду Володаркою імперії!
  Невже, це справді моя подруга? Вона не така, ніколи б не віднеслася так до мене, взагалі до живих створінь, адже була милою, доброю та співчутливою дівчиною. Ми ж стільки разом пережили, ділились радісним моментами та разом плакали в хвилини скорботи і горя. Завжди стояли горою одна за одною, підставляли дружнє плече в потрібну хвилину... 
—Я так чекала цієї миті, —продовжувала вона шкребучи нігтями холодну поверхню грат, —хоча, чесно признаюсь, здивована, що ти досі жива! Мабуть, не дооцінила твою людську живучість. 
  Щось, забагато тут схиблених на владі. Було боляче бачити, вже колишню, подругу в такому стані. Та й хто вона мені тепер? 
—В день, коли провалився план з обернення Одріона, і той замість спалити все на своєму шляху, погнався за мною, втрапила у  пастку.—з неймовірною маньякальною насолодою, ділилась Денейла-Діана, своїми переживаннями, —А задум здавався таким вдалим:довести дракона до божевілля, тоді його стратять, а я, нарешті,як вдова зможу розпоряджатися сама своїм життям, без чоловіків.
—Він... —мій голос тремтів, а власні слова обпалювали душу з середини, ятрили глибоку рану на ній, —він любив тебе. 
—Хто? —невдоволено зревіла вона, —Як і мій батько-гульвіса та брат-кар'єрист? Усі використовували мене у власних цілях. Наш, дорогенький, Одріон хотів повернути честь власного роду через вигідний шлюб! А Живер не захотів й слухати моїх прохань, вигнав з дому! Мовчу про любого татуся, що обміняв дочку на чергову дівицю. 
  Напад гніву був настільки сильним, що два металеві прути затріщали та зламалися мов сірники, в її тендітних, на перший погляд, руках. Тепер, приклавши трішечки зусиль, я цілком могла протиснутися в цей отвір, але не поспішала, боячись за власну шию, що могла хруснути наступною. 
—Стрибаючи в портал,бажала опинитися в безпечному місці,  натомість потрапила в світ де зовсім не має магії і всі мої вміння були не потрібними. А ті крихти магії, що залишалися витрачалися на ілюзію років щоб залишатись однолітком з тобою —простакуватим та наївним дівчиськом, яке й не підозрювало, що являється нащадком одного з наймоутнішого роду. Але твої сили спали, захищені міцним антимагічним щитом, що не дозволяв виявити тебе жодному ворогу. Тож, довго не думаючи подружилась з тобою, адже  радіус дії захисту був кілька метрів, а це давало можливість й мені бути не поміченою. Стільки років поневірянь твоїм жалюгідним світом і ось—знайшла вихід, точніше можливість повернутися та помститися усім кривдникам,але не без твоєї допомоги. Кілька краплин крові тенеріус і портал автоматично повернув тебе до дому, мені ж залишалося тільки скочити слідом. Тепер, справа була майже зроблена.Рутер та Нельгірд саме затіяли маленьку війну, що дуже вчасно для мене. Декілька заклинань, вдалих фраз бо чоловіки люблять власне марнославство,ще пара фокусів із жертвоприношеннями для загального ефекту —і все! Вони слухаються і вірять мені, що зможу зробити саме його одноосібним володем імперії. Насправді ж, натравлю як голодних собак і поки рватимуть одне одного, я мовчки спостерігатиму за падінням славетних героїв, останніх оборонців живих—вогнедишних драконів. Тоді прийде мій час! Я збудую новий світ, встановлю свої закони, усі славитимуть мене! 
  Судячи із запалу сказаних нею слів, передімною стояла вже не Діна і не Денейла, а справжній монстр, набагато жахливіший тих крилатих тварюк. А, найгірше те, що їй справді вдалося переконати імператора, вже не знаю про того Рутера. Але цього було досить щоб знищити усіх хто зараз бився там на горі. 
  Чорний дим звивався на долонях навіженої, що милувалась його смертельним танком. Здається, він дуже схожий на мій власний, шкода, що так і не опанувала до кінця свої вміння. Що там казав блакитноокий про страх? Так я зараз боюся до чортиків. Тривожуся за себе, за своє не народження дитя, за коханого, що досі не отямився. Хвилюйся за Делару, Талу, Іду, Вурена, Евана, Канера і цю Ерен, а ще й усіх жителів застави, які в цей не легкий час борються за власне життя. 
—Здається, ти почула досить, —промовила Денейла наближаючись все ближче та  простягла ліву руку перед собою, —тепер можеш спокійно сприйняти свою смерть. І так, давно, мала померти ще в печерах. Зіграла свою меленьку роль в моїй великі грі, час відійти назавжди.
  Велика чорна куля, з розмитими обрисами, завбільшки з три футбольні м'ячі, зірвалася з долоні і полетіла в мене.
  Намагаючись захиститися, присіла обіймаючи власні коліна і міцно заплющила очі. Не було нічого, ні тобі "все життя промайнуло перед очима", ні жодних раптових геніальний ідей на тему:"як врятуватися в останню мить". 
  Лише одна думка:"Вибач, малятко, що не зустрінемось ніколи!"
  Гаряча хвиля пройшлась по тілу, мабуть, зараз рознесе на шматки, але мить—і нічого.    Приголомшено розплющила очі і побачила не менш вражену відьму, що кидала в мою сторону все нові сфери. Але ті, наче наштовхувалися на не видимий бар'єр і стікали по ньому мов брудна вода.
— Не може бути! —кричала вона, а я відчула як розсипаються мої кайдани,як зотлівають пов'язки на зап'ястях, —Це якась помилка! В мені кров дракона!
  Тоді розгублено глянула в моєму напрямку,а з її рук вже не йшов зловісний чи то дим чи туман. 
—Кров дракона не діє тільки на дракона, ти—вказала знову на мене, –носиш його дитя! Як?
—А от так! —і вліпила їй добрячого ляпаса,чомусь інтуїтивно відчула, що вона не зможе нічого вдіяти, —Це тобі за дружбу! А це за наші зламані долі!
  З'єднавши між собою обидві руки, таким чином щоб ліва долоня лягала поверх правої, усюю образу і злість, вклала в цей магічний "хук".
Блондинку  відкинуло і добряче вдарило об протилежну стіну, кілька ребер, точно, зламала, судячи із звуку. 
  Обережно підійшла ближче, вона лежала не порушно, мабуть, перестаралася. Але грудна клітка рухалася, а отже не вбила,Денейла тільки  втратила свідомість.
   Наступної миті в голові все закрутилось і все навколо злегка колихнулося, мов на хвилі, дивом встигла схопитися за виступаючи камінь. 
  Чиїсь руки торкнулися плеча, повернула голову і побачила Ерен, що безупинно белькотіла щось про вибачення. Слова зливалися в одне безперервне речення, їхній зміст давався важкувато. Хтось таки не розрахував власної потужності, але часу на подібні церемонії не було. 
—Підведи до лорда, —прошепотіла ельфійці і та допомогла дійти до нього. Власні ноги, наче, навмисне плутались і не бажали підкорятися волі розуму. 
  Живер був в не кращому стані, напівпритомний та насилу розплющив очі і важко зітхнув. Якщо не бачив, нашої баталії, то точно почув. 
—Леяно, ти змогла здолати її! —радісно промовив чоловік, вкладаючи в слова залишки сил. 
—Я допоможу тобі. - міцно схопила грати і вони теж осипались до долу дрібними крихтами,—За мною борг, а ще ти повинен втрутитися. 
—Тобі не можна зараз! —він замотав головою,–Занепастиш або себе, або дитя.
   А тепер час для спробувати використати свою магію дещо по-іншому. Якийсь внутрішній голос, наче, лунав в голові та підказував що і як потрібно робити. 
   Знову, схрещуючи долоні, приклала їх до грудей чоловіка і спрямувала імпульс сили, що розливалась по його тілу , огортаючи чорними прожилками. Рани гоїлися за секунди, синці зникали, зламані кістки зросталися і вставали на місце. 
  Глибокий вдих і Живер широко розплющив здивовані очі, абсолютно чисті та дуже схожі людські, без натяку на божевіля драконів. 
  —В житті краще не почувався, —промовив дракон, одним ривком вириваючи ланцюги із стіни. 
  Тепер, можна , бути спокійною—він в нормі. Але зрадлива слабкість підступала все ближче, потрібно протриматися зовсім трішки. 
Нашу "сплячу красуню" —Денейлу, зв'язали мотузками та зачинили у вільній камері, до кращого моменту. Її чекає суд та жорстоке покарання згідно законів імперії. 
  Капітан ж виявився просто обпоєний снодійним зіллям, що згодом втратить свої властивості, а отже йому нічого не загрожує. Принаймні зі слів Ерен, яка в останню мить замінила смертоносне зілля на інше. Мабуть, не така вже й темна її душа. 
  Мій світловолосий друг розривався між бажанням іти в бій та спасінням дорогої Делари. Його можна зрозуміти,надто довго чекав на свою кієрі. 
  Разом із ельфійкою, пообіцяла знайти дівчину і заховати в обозі імператора. Там шукати точно не будуть. 
  Ми  не встигли й попрощатися, як Живер чимдуж кинувся у перед, розчищаючи нам шлях серед поодиноких воїнів його світлості , що самі кидались втікати, тільки-но побачивши розлюченого дракона. 
 Опинившись на подвір'ї, перед нами відкрилася жахлива картина:шеведвери кружляли мов стерв'ятники, виловлюючи свою здобич серед оборонців замку, що відчайдушно билися за кожен сантиметр своєї землі, за кожен вільний подих. Звідусіль чувся брязкіт зброї, людські крики та писк крилатих демонів, що проймаючи до кісток, паралізував волю. 
—Біжіть на верх! —зкомандував чоловік, вказуючи рукою на сходи, —А я спробую затримати їх! 
  Ерен потяга мене на гору, а я краєм ока встигла побачити як лорд піднімається на стіни, де його присутність радо зустрічається воїнами застави та піднімає бойовий дух.Лунає заклик до бою і він веде їх у перед. 
  Далі хмари диму закрили загін, а ми ввійшли в коридор замку де стояла мертва тиша, аж холодок пройшовся по тілу. Мовчки пройшлися до самих дверей покоїв лорда застави. 
В середині було теж тихо і  тільки сонне мурчання Айсика порушувало її. Делара спала в кріслі, а в каміні дотлівали дрова, що були єдиним джерелом світла у кімнаті.
  Дивно, але крики з вулиці сюди не долинали.Поділилась своїм спостереженням із ельфійкою, адже це гнітюче затишшя тривожило не на жарт.