Глава 34

  В моїй голові поселився рій бджіл—нереально, але саме так можна пояснити цей безперервний гул, що шалено дратував, не даючи можливості зосередитися на спробі розплющити очі. Один-два - три! Ну давай!
  Та мабуть, не судилося —навколо непроглядна темрява. Поволі все почало вимальовуватися—кам'яне склепіння над головою, такі ж стіни з трьох сторін та металеві грати із четвертої. 
  Вже втретє потрапляю в підземелля, здається я не улюбленця пані фортуни,і дежавю тричі в ряд не буває. 
  Перш за все , схопилася двома руками за  низ живота, але все добре—болю не було і внутрішній голос підказував, що з дитям все гаразд. От тільки руки заковані в кайдани, а зап'ястя перемотані в якісь ганчірки, саме там де знаходились дивовижні "браслети". Ланцюги не довгі, метрів два з половиною, та цього досить щоб пройтися туди-сюди по своїй камері. 
  Отже, Фір—зрадник, але він точно не сам. В нього мізків не достатньо для такої справи. Але кому потрібне моє зникнення та й для чого? 
  Підійшовши ближче до грат, роззирнулась навколо і побачила, що знаходжуся в підземеллі застави. Одного разу була тут із Вуреном, заносили сюди свіжі яблука. Тут досить прохолодно і зберігались вони не погано. 
  Але зараз фруктів не було, лише через деякий час десь, зовсім поруч, брязнуло щось металеве, від чого мурашки побігли по тілі. Злякано почала відступати аж доки не втислась у стіну. До болю напружила очі, намагаючись розгледіти щось в темряві. 
—Живер? —не вірила власним словам, але це точно був він,навпроти, прикутий до стіни і в якомусь ошийнику. З одягу лише штани, босий, волосся, як і все тіло, брудне ще й в синцях та ранах. Кров, на яких, вже засохла отже били його вже давно. Та змучений вигляд не вселяв надії. 
  Нельгірд—його рук справа, але як можна, ось так, до напівсмерті побити? І, невже, дракона настільки просто зламати? Щось тут не клеїться. 
  —Леяна? —чоловік підвів голову і тепер відкрився поріз на щоці, доволі глибокий. Мене ледь не перекосило від побаченого —Ти тут? 
  Брязнули ланцюги об каміння,дзвінко розлітаючись  по пустим казематах. 
—Вони й тебе катували? —злісні нотки просочувались в сказаному, змішуючись із занепокоєнням.
—Ні, я ціла!—розвіюючи тривогу дракона,поспішала запевнити, —Тільки не пригадую як потрапила сюди. Хто це тебе так? 
— Що, аж такий кепський вигляд маю? —спробував усміхнутися, але біль пронизав тіло, і вийшло якось кривувато, —Посіпаки імператора. Здається, я й сам не знав, наскільки близько підійшов. 
  Він сплюнув на підлогу, що здивувало, адже досі вважала його еталоном пристойності та граціозниз манер. Але, в глибині душі раділа, бо  вже не був схожий на того метросексуала, як в нашу першу зустріч. 
  Поцікавившись, чому саме дозволив поневолити себе, почула дуже дивну історію. Жевер вважав, що був чимось обпоєний, без темної магії тут не обійшлося. Все розумів, але наче спостерігав зі сторони за діями власного тіла і змушений був коритися усім наказам Нельгірда. 
  Тепер зрозуміла,чому так дивився в момент взяття під варту. 
—А зараз, відчуваєш дію цього зілля? —поцікавилась бо по-справжньому злякалася за нього. 
—Ні, але це жахливе відчуття безпорадності. І думаю, накажи імператор обернутися мені у звіра, то я б не зумів опиратися. 
  Цілком розділяю його страх, адже контролюючи дракона, можна, чимало бід наробити, а потім перекласти усю вину на нього ж. 
  Паніка охопила мене, від власних думок, що хаотично металися в моїй голові, від чого останню мало не розривало. 
Голос блакитнокого повернув до реальності. Чоловік розпитував як опинилася тут. Довелось розповісти чиїми стараннями потрапила сюди, але мої слова не здивували світловолосого. 
—Вони всі за одне... 
  Не встиг розповісти, можливо, найважливішу річ, як вхідні двері рипнули і твердим кроком, до нас, прямував сам імператор. 
  Все його кремезне тіло, куталось у довгий білосніжний  плащ з довгого хутра невідомого звіряти, з-під якого виблискувала кольчуга та нагрудник із зображенням якогось, невідомого мені, герба. 
  Руки складені за спиною, губи міцно сціплені,поглядом пройшовся з першу по Живеру, а тоді, повернувся  усім тілом в мою сторону. 
—Здається, мій радник заразив тебе цікавістю,ая-я-яй!—ще й скрутно похитав головою.Знову брязнув кайданами дракон, вимагаючи залишити мене в спокої. —А я такі плани будував на останню з тенеріусів, думав залишити біля себе, вже після всього цього. 
—Після чого? —видавила з себе крізь страх. 
—А ти ж не знаєш! —ступив ще крок і вказав на стелю ,—там, на горі вже йде бій. 
  "Яка ціна влади? Чим готова пожертвувати заради неї? А як втримати її?" —імператор розповідав абсолютно спокійно, здається, насолоджувався цим моментом. 
  "Багато років в імперії тривали мир, злагода та процвітання. А коли не має ворогів, народ починає шукати недоліки в своєму правителю, в його політиці та діях. 
  І тоді, шукаючи способу втриматись на вершині правління, мій предок домовився із шеведверами. Можливо, ти вважаєш це зрадою, як і більшість з твого роду, але це був спосіб об'єднати та згуртуватити, колишніх недругів під своїми стягами, на боротьбу з спільним ворогом. 
  Раз у кілька десятиліть, вони здійснювали напади на дрібні поселення, здіймався переполох, налякані піддані, просили його допомоги. І він, наймогутніша та найвпливовіша особа, обдаровуючи їх своєю ласкою та щедрістю, направляв війська для спасіння . Так, іноді були втрати, але ж того вимагала мета. 
  Цей раз теж все було сплановано:шеведвери здійснять кілька нападів на села вздовж кордону, але твоя поява перекреслила мій ідеальний план, що бездоганно працював вже 
кілька століть.

   З початку, надіявся, що можна буде присмирити, спокусити багатством мого радника чи просто залякати. Адже наш любий Одріон, останнім часом, почав швидше втрачати здоровий глузд,а тут ще й ваші взаємні почуття... Все йшло на перекір моїм сподіванням. 
  Але якоїсь миті, мене осяяла думка, що зможу повернути все в своїх інтересах:під час навали крилатих монстрів, гине остання з нащадків таємничого роду, а закоханий дракон втрачає розум та знищує все і всіх. Потім інший представник вогнедишних лорд Живер, вступає в гру щоб захистити простий люд, звісно, завдяки властивостям одного забороненого зілля я цілком зможу контролювати його дії, і вони  вбивають одне одного в жорстокому бою. 
  Це, навіть, краще ніж було задумано. Таким чином буде знищено чимало невдоволених аристократів, що випадково загинуть в полум'ї."
—Ти божевільний! —вигукнула прямо в пихату імператорську пику, що глузливо насміхався з моїх спроб звільнитися від кайданів. 
—Я війду в історію як Нельгірд Великий або Визволитель. Нащадки славитимуть моє ім'я у віках. 
—А я проклинаю тебе зараз! —щосили рванула за ланцюги, здираючи шкіру на руках до крові, намагаючись позбутись їх. 
—Ти могла стати однією з величних людей свого часу, а тепер не доживеш до світанку! —розвернувся і пішов геть. 
  Гарячі сльози ринули по щоках, безсило опустилася на підлогу, власні ноги хапали судоми, десь в районі колін, а в середині все тремтіло, нило від душевного болю та безсилля. 
 Що ж тепер буде? Від самого початку ми,  лишень, пішаки в чужій грі? Ну, тоді я не гратиму за вашими правилами! Віднедавна в мене з'явився новий сенс життя, і нізащо, не дозволю знищити своє щастя!