Глава 33

  Близько обіду мене розбудила Делара,що принесла тарілку супу для Одріона, який досі залишався непритомним,хоч температура знизилась. Це було справжнім розчаруванням, адже понад усе на світі, прагнула щоб він одужав. 
—Тобі теж варто піти щось з'їсти.—промовила , ставлячи посудину на стола,—заради дитини.
—Я піду, —чесно пообіцяла, —але з першу,спробую  погодувати його.
  Звісно, нічого в мене не вийшло, людина без свідомості не здатна жувати та ковтати,лише змочила губи. На очі знову наверталися сльози, і звідкіль беруться? Гадала, що вчора усі виплакала. 
—Заспокойся, —подруга забрала ложку з моїх тремтячих рук, —Він обов'язково повернеться до нас, до тебе і малюка. 
  Міцно обійняла мене і це додало сил. Дійсно, іноді вчасна підтримка діє краще будь-яких ліків. 
—Дякую, —прошепотіла я. 
—Годі, перестань рюмсати. Не вже  хочеш щоб він отямився і застав тебе з червоними очима та розпухлим носом, вже мовчу про зачіску. —і підвела до дзеркала, що висіло на стіні. А й справді, вигляд маю такий, що хоч зараз став в город замість опудала,—Давай, приведем тебе до ладу. 
   І голосно вдарила в долоні. В кімнату вбігли Тала та Іда, несучи по відрі теплої води. В покоях Одріона теж була кімната для водних процедур, бо ванною назвати її було важко. Дівчата швидко наповнили дерев'яний таз де, нарешті, змогла так-сяк помитися. 
  Поки я була зайнята, Тала принесла одну з моїх суконь,темно-зелену, оздоблену золотистою вишивкою у вигляді дрібних квітів які хтось  не наче  порозкидав недбало рукою. Довгі рукави добре захищали від холоду, а високій комірець вберігав від застуди. Ще підібрала високі, майже до колін, замшеві чобітки на низькій підошві,але вже без жодних металевих прикрас, що могли б порвати підкладку плаття. 
  Волосся, неймовірно приємно пахло  травами, було нарешті розчесане та заплетене у добре знайомий "колосок". Ще б замаскувати темні круги під очима, і можна було б цілком задоволеній собою,але жодної косметики не мала при собі,нічне виснаження нічим не приховати. 
  Тільки - но закінчили з переодяганням як почувся наполегливий стукіт у двері,від чого ми обмінявшись тривожними поглядами з присутніми дівчатами. 
—Це я, Вурен! —знайомий бас долинав з глибини коридору,—Мене прислав лорд Живер. 
  Виявилось, що наш блакитноокий друг, за таких складних обставин, взяв на себе відповідальність за оборону замку та усіх, хто перебував у ньому, займана посада при імператорському дворі та наявність титулу дозволяла, ба більше —зобов'язувала в такій критичній ситуації. 
  Та коли почула, що й Негірд тільки-но прибув  і саме зараз збирає усіх дворян у кабінеті Одріона, а ще, здається, його світлість дуже розлючений,все моє завзяття  тут же зникло. 
  Неприємне передчуття тривоги поселилось десь у середині, розмова буде важкою. Ми наважилися піти всупереч його волі,а правителі таке не люблять. 
  Дівчата поспіхом виносили відра та посуд,Делара вирішила допомогти їм, адже її на зустріч не запрошували,але згодом обіцяла повернутися щоб посидіти біля хворого, і я була безмежно вдячна їй. 
  Вурену наказано супроводжувати мене, тож боячись, що більше нагоди може й не бути, взяла свого плаща та дістала з кишені згорток тканини і простягла хлопцю. 
—Що це? —поціквився він, здивовано крутячи його в руках. Обережно розмотав і вражено дивився на кольє. 
—Якщо переживемо наступні кілька днів, —промовила, міцно зтискаючи свій подарунок у його долоні, —нам усім потрібне буде свято. Думаю, цього буде досить для весілля. 
   Річ коштовна і якщо не принесла мені щастя то може допоможе іншим його досягти,даруючи її, відчула неймовірне полегшення та вмиротворення. 
  З першу не хотів приймати, мовляв надто дорогий подарунок, але таки вдалося переконати  і юнак знову кинувся мене обіймати, говорячи слова вдячності та ледь не роздушив. Я ж відчувала себе хрещеною-феєю, що допоможе з'єднати закохані серця, сподіваюсь так воно й буде. 
  Оговтавшись від емоцій, ми швиденько дістались потрібної кімнати, вхід до якої охороняли імперські вартові, одягнені в однострій червоно-білих кольорів, але всередину ввійшла сама. 
  За добре знайомим столом сидів сам імператор. Вигляд у нього був не дуже,обличчя якесь сірувате, одяг зім' ятий,а погляд злий-презлий. 
Поруч, на стільці, хрестивши руки на грудях розмістився Живер. Здається він теж був втомлений, он які зморшки залягли в куточках очей. 
  Чемно привіталась , намагаючись вкласти у два слова всю свою люб' язність, але не подіяло і одним жестом мені вказали куди присісти. 
—Бачу, ви двоє, —почав Негірд з присмаком металу в голосі, —зовсім знахабніли і мої накази для вас пустий звук. 
—Леяна тут нідочого, —втрутився Живер, —це я провів власну карету у замок. 
—Мовчи! —гаркнув той у відповідь, —Не смій мене перебивати! 
  Вся моя сутність, враз зменшилась до мікроскопічного розміру від цього крику. Аж мороз по шкірі, здається тепер розумію чому саме він займає цю найвищу посаду. Твердості характеру йому явно не позичати. 
—Ким виставляєш мене, перед підданими? Який приклад демоструєш для інших аристократів? —продовжував шипіти на дракона не відпускаючи поглядом,—Може вважаєш себе вищим від усього цього? 
—Там, в долині, —світловолосий зірвався на рівні ноги, —ми усі були беззахисні, підставлялися під удар! Невже ви, готові ризикувати найвливовішими особами, заради власного марнославства? 
—Годі! —гримнув кулаком по столі, залишаючи чималу вмятину на поверхні, —Варто! 
  В цю ж мить, двері відчинилися і ввійшли двоє воїнів,міцно стискаючи в руках алебарди. 
—Взяти лорда Живера під охорону, закувати в кайдани і посадити в темницю до нашого повернення в столицю.Негайно!
  З широко розплюченими очима, стояла та спостерігала як Жевер, ще кілька секунд боровся з власними переконаннями, а тоді промовив:
—Сподіваюсь, ви знаєте як діяти та не станете останнім правителем імперії.