Глава 31

  Майже задихаючись ,біжу темними,холодними коридорами,усі двері зачинені,холод пробирається до кісток,але з останніх сил штовхаю останні  і …о,диво ,вони із скрипом піддаються.
  Мало не падаючи, при вході,бачу кров на власних руках,чия вона?Моя чи ні?Гострий біль в лівому підребер’ї,доводить перше.Притискаю рану рукою та це мало допомагає.
  Але вже близько,моє спасіння поруч.Та чому він непорушно от так стоїть,спиною до мене,чому мовчить?Невже нечує криків вмираючих своїх підданих і брязкіту зброї останніх оборонців?А лише  байдужо спостерігає за палаючим замком
-Одріон!-хотіла  вигукнути та вийшов шепіт.Сили покидають менеі і я сповзаю по стіні.
  Він повільно повернувся,обличчя заховалось в тіні,але його очі..О, ні!Занадто пізно.Два яскраво-червоні вогники безумства впялись у мене.
-Помри!-з цими словами,з рук зривається червона палаюча сфера,що за мить пересікає кімнату і обпалює моє тіло,перетворюючи його на попіл.
  Прокидаюсь із криком, вся в холодному, липкому поту,судорожно зтискаючи ковдру руками.І в цих місцях помічаю, що вона пропалена, наче гарячими вуглинками.Здається, це моя робота бо пучки пальців досі зберігають приємне тепло.
  - Леяно! - налякана Делара миттю кинулась до мого ліжка, поспіхом одягаючи халат, - З тобою все гаразд? 
  Вона торкнулася рукою мого чола і повідомила невтішно, що  палаю,отже застуда, саме так заспокоювала сама себе. 

  Цікаво, це відгуки того разу, коли я з пів години стояла у відкритому вікні милуючись сніжинками? Чи наслідки відвідин бібліотеки?Там дійсно було прохолодно, бо підтримувалася прийнятна температура для зберігання книжок,і часто змкрзала в ноги. 
  Не встигла заспокоїти подругу, як та помчала повідомити Живера. Користуючись миттю, спробувала підвестися. Така ідея відгукнулася в голові легкою каруселлю, але вчасно знайшла опору в якості найближчої стіни. 
-Ур-р! - знайоме мурчання почулось з кутка кімнати і блакитне хутро, на спині Айсика, зблиснуло в сяйві ранкового сонця, що пробивалось крізь розмальвані морозом шибки. 
  За час нашого перебування в будинку лорда , улюбленим місцем для кьорда стала кухня. І найвражаючим було те, що ніхто із слуг не наважувався вигнати його звідти, ба більше, всілько підгодовували малого хитруна. Серед місцевих існувало повір'я , що таким чином можна привернути щастя та вдачу. 
  Тож, кожен  підсовував якогось смаколики, може й тому він так швидко підростав і вже зараз сягав мені  вище колін.В зовнішності відбулись деякі зміни і все чіткіше окреслювались риси майбутнього хижака. Лапи стали довші, ширшала спина, а ікла загрозливо загострилися. Тільки небесно-голубі очі залишались такими як і раніше. 
   Шершавим язичком лизнув вільну руку і по-котячому потерся об неї. Хотіла дотягтись до його голови, але все навколо раптом так закрутилось, в такому шаленому темпі, що інша рука, мимоволі сповзла і... 
  Наступного разу, відкрила очі знову лежачи на своєму ліжку. Надіюсь, що це не стане звичкою. Надімною схилилась Делара, по її щокам текли сльози, а очі були заплющені,нерозбірливо шепотіла якісь слова, притискаючи руку до мого плеча. 
-Води...-хотіла ще  сказати, але горло нестерпно пекло бо повністю пересохло. Провела язиком по губам і відчула щось солене та тепле-кров! Дивно, раніше панічно її боялася, а зараз була абсолютно спокійною. 
-Вона отямилась! - радісно вигукнула дівчина і налила життєдайної рідини з невеликого глечика,що стояв на приліжковій тумбочці. 
  Жадібно ковтаючи воду помітила, що ми не самі.Навпроти,на ліжку Делари, сидів Живер і судячи з наполовину розстібнутого халату, під яким виднілась проста біла сорочка, та не акуратно зав'язаним волоссям у хвіст, збирався він поспіхом. 
  Товр та Явор тупцювали в коридорі, але двері не зачинили, тож мала можливість спостерігати за ельфами, що перешіптувалися між собою. Враз, юнаки розступились пропускаючи в кімнату низькорослого чоловіка. 
  Коли він підійшов ближче, мої очі округлились до неймовірного розміру, а брови мабуть дотягувались до лінії росту волосся  на голові.
  Гном! Не закричала тільки тому, що горло хворе. 
-Вибачте, лорд-ця заметіль так не вчасно, мете  з самої ночі. - промовив незнайомець підходячи ближче і поставивши свій чудернацький саквояж на стілець, почав копирсатися у ньому. 
  На вигляд йому років п'ятдесят, хоч хто зна як скільки насправді.Одяг схожий на той, що у наших представників арабських країв-кандур.Довге, до самих п'ят, плаття пісочного кольору, а під ним такі ж просторі штани. Обличчя кругле з приплюснутим носом та навислими дугами брів. 
-То, що скажете, цілителю Ір? - поціквився дракон, напружено роздивляючись вміст незвичайної сумки.
-Гадаю, краще про це поговорити у вашому кабінеті. - Дракон здивувався, але погодився і вони в двох попрямували туди.Мені ж залишалось думати - гадати, яку ж заразу підчепила цього разу. Моїм бідам таки немає кінця-краю, ох! Цікаво, що цього разу? 
- Лорд такий турботливий, -проворкотала  Денейла поправляючи мою постіль, як тільки зачинились двері, - побачивши тебе непритомну, відразу наказав привезти цілителя.
  І тут я зловила себе на думці, що вона останнім часом, в розмовах, часто згадує Живера, мовляв такий хороший, добрий...
-Денейло, він тобі подобається? - не відкладаючи на потім, запитала і влучила в ціль, судячи з реакції. 
  З початку, вона відпиралась і всяко намагалась довести протилежне, але під натиском моїх аргументів, а особливо, коли я повідомила, що між нами насправді  нічого немає,  посипався довгий монолог який же чудовий наш лорд. 
  Дійсно, в її очах все було так. Саме він викупив нас у Кеалерейн. От тільки я була присутня при цьому і знала, що благородства там було мало.     Але вирішила не руйнувати той  прекрасний образ, що намалювала уява юної напівкровки.