Глава 21

  Стояли двоє на східцях  і трусилися як останні листки на дереві, обіймаючи одна одну для того щоб зігрітись. Айсик жалібно пищав, довелось взяти на руки.
  Не численні перехожі дивно поглядали на нас, та мені було байдуже. Головне це де зараз Живер. Бісів егоїст!
  Мабуть дарма так подумала бо наступної хвилини  з-за рогу вулиці, вискочила справжня карета в блакитно-білих тонах ще й з гербом на дверцятах.Четверо білосніжних коней ефектно гарцювали місячи копитами грязюку. Аж шкода їх. 
  Кучером виявився Товр, що відвів нам елегантний поклін,а ми стояли і дивитись на усе це як малі діти на атракціон з широко розплющеними очима. 
  З цього місцевого "Лексуса", з'явився його брат з двома плащами на руках. Слідом і Живер власною персоною. 
-Вибачте за спізнення-справи, - промовив він і якось дивно глянув на мене. 
 Довге  та пухнасте хутро торкнулося плечей і відразу потеплішало, спробувала якомога краще закутатись. Дракон поправляв плаща на мені і його рука немов би не спеціально пройшлась по грудям. Я вся почервоніла бо була не готова до такого, але моя реакція йому була до вподоби. 
  - Ми тут з друзями, - вказав на своїх супутників, - вирішили придбати вам дещо з одягу  щоб ваша подорож була більш комфортною.
  І щоб не відразу було зрозуміло, що везете дівчат легкої поведінки. Цікаво, а в якості кого ми туди їдемо? Варто запитати при нагоді. 
 А зараз хотілося як найшвидше покинути і це місте та й місто загалом. 
  В середині, наш транспортний засіб, виявився досить зручним. Все оббите світлою тканиною молочного кольору, а сидіння та спинки обтягнуті синьою замшеюі досить м'ягкі  та зручні. 
Дівчата присіли навпроти хлопців і деякий час гралися в мовчанку. 
- Ні, так діло не піде, - заявив лорд, - ми вас взяли щоб приємно провести час за розмовами.
  Розмовами? Сумніваюся, що саме для цього він викинув торбу грошей за двох жінок. 
-Як звати тебе? - вказав на мою подругу по нещастю. 
-Я Делара, - її очі шукали підтримки у мені і лиш потиск руки додав впевненості.
- Гарне ім'я,- його різка зміна інтересів дивувала й насторожувала,а може варто порадіти, що допитують не мене, - продовжуй. Звідкіля, як потрапила до мадам Кеалерейн. 
  Невже думає, що так просто відкрити душу незнайомцю, поділитись своїми спогадами? Та вона розповіла теж саме щой мені тоді у підземеллі. 
  Тоді Живер взяв її за руки і почав розглядати зап'ястя, як і мені минулої ночі. Може це у нього такий фетиш? 
  - Кіяра, - самовдоволено промовив погладжуючи великим пальцем місце де проявляються браслети,-о це так везіння! 
  Ага, судячи з того, що я бачила так майже за копійки. Здається Зеаль сама не знала, що випустила з своїх рук. Ну і не хай! Головне, що ми змогли видертися з її лап. 
  Явор, що досі мовчки спостерігав за подіями, чомусь потягнувся до мене. Першою реакцією був страх, але ельф дивно втягував повітря навколо і раптом зупинився в кількох сантиметра від мого обличчя. 
  Може і у нього якісь дивацтва є, та лорд вчасно помітив усе це, відірвавши свій  погляд від дівчини, поцікавившись, що саме відбувається. 
-Запах, - промовив той у відповідь, - я чую смерть,він йде від неї. 
  В сенсі? Я що погано пахну, дохлятиною? Та наступної миті згадала, що про Ерен та її невдалий замах на моє життя. А може не такий і невдалий? 
-Зілля! - вигукнула перелякано і підскочила з місця. 
  Живер швидко наказав зупинитися та потягнув мене за" шкірку" на вулицю. Не розуміючи,що відбувається, кричала як різана. Добре, що вже встигли виїхати на просторе поле. 
  Свої туфлі, видані ще мадам, з тонкої тканини, що вмить промокла на розмиті дощами дорозі, поспішаючи загубила і тепер йшла боса по землі. 
  Десь, за спиною, Делара благала відпусти і пожаліти мене та міцні руки молодого ельфа тримали її. Інший притримував кота, що  теж рвався заступитися. 
- Не верещи! - наказав дракон відпускаючи моє тіло у вільний політ. 
  Приземлилась трохи не вдало і  впала на лівий бік. Трохи підвівшись запитала :
- Що таке? - намагалась виявити причину такої грубої поведінки. Ще вчора в ліжко тягнув, а зараз як собаку жбурляє. 
-Зараз все зрозуміємо, - здається ця ситуація і йому не подобалась  та продовжував в тому ж дусі, - приклади руки до землі. 
-Що? Навіщо? 
-Приклади! - грізно крикнув і я вмить виконала наказ. 
  Суха та пожовкла трава від першого дотику почорніла і посипалась попелом. Але полум'я не було, тільки від моїх пальців йшов чорний дим. Ошалешено дивилась як навколо місця, де сиділа, розповзається темне коло, що пожирало все на своєму шляху, аж земля розтріскувалася.
  Отже, тоді в лісі було не марення, а моя сила,моя магія. 
-Що це? - мій голос тремтів як і тіло. Так буває коли зранку не встигаєш поснідати, а згодом ще й пообідати та вже після години четвертої крутиться голова в поєднанні з нестерпним почуттям голоду. 
  Живер мовчав та протягнув руку щоб допомогти підвестися. Але я не взяла її, чекала відповіді. 
- Ти -  поглинаючий щит, рідкісний дар, давно втрачений у моєму світі. Я ніколи не зустрічав таких, але читав колись у академії. 
  Вставши на рівні ноги, обтрусила  замазаного плаща і попрямувала назад до карети де не менш здивовані стояли інші. 
- Розкажи все, що знаєш, - прошепотіла лорду, - про мене. 
  Ми знову рушили в дорогу, але цього разу довелось сісти поруч з драконом бо для інших моє сусідство було смертельно небезпечним.Він виявився єдиним хто більш - менш зможе встояти під натиском моїх здібностей. 
   Колись, у Вентерітусі жила малочисленна раса істонт - тенеріус. Зовні схожі на людей,фізично слабкі, але їх відрізняла сила якою  володіли-здатність вбирати чужу магію, в незалежності від потужності, а згодом використовувати в своїх цілях. Ще вони могли накопичувати її в різноманітних амулетах, що згодом стало не поганим способом заробітку.  Та найдивовижнішою була здатність захищати інших магічних істот,немов огортаючи в невидимий кокон, від нападів ворогів
  Тенеріус протистояли могутнім магам та чаклунам, що люто ненавиділи цих створінь. Згодом  їхня чисельність зменшувалася, вони часто гинули від рук найманих вбивць і невдовзі зникли зовсім. 
  Виходить, що я одна із них, древнього забутого роду. 
   Лорд не зміг відповісти на це питання, але додав, що відповіді можна пошукати в бібліотеці академії, де він навчався. 
 Звісно, що хочу дізнатися чи це дійсно так, але розлука з Одріоном турбує не менше.
  На усі мої благання відпустити до нього, щоб згодом разом вирушити на пошуки, але він лиш скрутно похитав головою. 
-Ні,це заради твоєї ж безпеки. - Блакитні очі дуже серйозно дивитись в мої. - Як один із радників імператора, не можу дозволити щоб остання з тенеріусів опинилася в руках шеведверів. 
  Моя серце впало вниз, закотилось десь на глибоке дно океану власних сліз. Невже ніколи не побачу коханого, не відчую теплий дотик його чоловічих рук, легкий шепіт його вуст зранку... 
-Та й маю на тебе  плани, - фраза, що вирвала з полону фантазій, - він же не називав тебе превселюдно своєю "тінню", не давав кляви на священному камені. А це означає, що кожен дракон, якого зустрінеш, може заявляти свої права. 
  А купкою попелу стати не хочеш? Можу організувати. 
  Якийсь дивний біль відчула на власній шиї, відчуття не наче б'є струмом як від батарейки. Торкнулася ураженого місця і зрозуміла причину. 
  Смарагдове кольє, воно й досі було на мені. В усій ці метушні геть забула зняти його.Спробувала розстібнути  пальцями та чомусь не змогла знайти місце,де мала б бути застібка. 
- І не намагайся, - заперечливо похитав головою, - на ньому сангіус-закляття на крові дракона. Той хто таке носить  підкоряється власнику і його силу ти не поглинеш. 
  Гарненький такий ошийник для раба, правда коштовний, але призначення це не змінює. Чи багато таких у нього, тих хто носить ці штуки?
   Ні, це не ревність. Просто думаю як багато таких нещасних, поневолених на втіху таких самозакоханих заср..ців.
  От мій бурштиноокий коханий це інша справа.Так,були у нього жінки до мене, але ж він їх не примушував. Чи як? Ні, не може бути. Він не такий, не було у нього таких поривів.