Глава 20

  Частина ночі, що залишилась, була проведена в розумах про наступний день. Мене явно чекало покарання, на інший варіант не посміла надіятися. Заспокоювала лиш присутність Айсика, що спокійнісінько сопів під боком. 
  Тому, як тільки почало сіріти на вулиці, почувся наполегливим стукіт у двері. Лорінея явно була не в захваті від такого раннього свого пробудження. Судячи з темних кіл під її очима, той ельф не дав поспати. 
  І зовсім не здивувало те, що Зеаль вимагає негайно з'явитись. 
 Одягнувши просту та закриту сукню, не зрозумілого коричнево-сірого кольору, і зовсім не обтяжуючи себе зачіскою, просто замотала волосся у гульку, попрямувала туди. 
  Мадам нервозно ходила з кутка в куток, а ось Живер, розкинувши руки по спині дивану, лиш спостерігав за нею. 
Дівчина не зайшла разом зі мною тож довелось самій йти на вирок. 
- А, нарешті, - Кеалерейн пройшлась по моїй фігурі швидким поглядом і нарешті присіла за стіл,-лорд має дещо сказати тобі. 
  Сама здогадуюсь,зараз почне дорікати про  не належний сервіс і мою профнепридатність, якщо можна так назвати події минулої ночі.Та  почне вимагати мого покарання і вже подумки спускаласьв в темний підвал, повний мишей. 
- Я хочу її викупити, - дракон не поспішаючи підвівся і поправив руками камзол, що й так чудово на ньому сидів. 
  Зеаль звісно ж чекала не цього, тому від його слів кілька секунд сиділа непорушно, а тоді голосно зареготала. 
  - Дозвольте поцікавитися з якою метою, ви лорде, бажаєте придбати це ходяче нещастя? 
  Гнівні іскри промайнула в бездонних блакитних очах, але він миттю задав в у собі порив злості. 
- А це, вже не твоя справа, Зеаль. 
  Від цих слів жінка аж знітилася, але це тривало лиш хвилину бо оговтавшись почала заявляти, що моя персона дуже дорого обійшлася. 
  От погань! Шукала особисту вигоду у будь-якій ситуації. Слова рвались на зовні, але щосили душила у собі. 
- Це покриє усі витрати, - на стіл впав чималий мішечок з монетами, втроє більший того, що отримали розбійники за свою роботу. 
  Одним, відпрацьованих до автоматизму, рухом мадам заснула його  у шухляду, гучно закривши її.Як часто надавала послуги  для втіхи, а й торгувала живим товаром,чижим життям. 
-Вітаю лорде з вигідним придбанням, надіюсь ви знаєте на що йдете. 
  Так низько моя самооцінка ще не падала, в жодному з двох світів, вона перша хто змусив почувати себе річчю, третьосорною істотою. 
  Ось так просто стала власністю чоловіка, наміри якого абсолютно невідомі. Можливо хоче покарати у якийсь збочений спосіб, може   стану бранкою, може ще щось до чого моя уява не додумається. 
-Тоді, - звернувся він до мене, - ходімо. 
-Я.. не можу,-повільно промовила ловлячи два  ошалешені погляди, - там, на кухні є одна дівчина, її місце не тут. Можна взяти з собою? 
  Мабуть моя нахабність була вершиною зневаги до аристократа, що виразно читалось на обличчі дракона, але по - іншому не могла вчинити бо пообіцяла тій бідоласі допомогти. 
  Легка усмішка промайнула і він лише згідно кивнув головою,протягчи руку. 
-Вона також дуже дорога мені, - не втрачала момент Кеалерейн. 
-Цього буде досить, - в її сторону полетіло кілька дрібних монет, звісно ж зловити усі вона просто фізично не змогла і кілька з них дзвінко впали на підлогу і покотилась по підлозі. 
  Видовище було жалюгідне, ось підстаркувата куртизантка повзає на колінах в пошуках власної наживи. Відвернулась щоб  не бачити цієї картини. 
- Дякую вам, - промовила як тільки залишилися у двох йдучи по коридору. 
-Тепер тільки на "ти" і в тебе буде ще можливість віддячитися, - натяк був цілком зрозумілим, - тим більше, там куди ми прямуємо, компаньйонка  не буде зайвою. 
-А куди ми вирушаємо? - 
-У столицю, мій скарбе, - підморгнув і поспіхом повернув на східці, - пакуйте обоє речі і щоб через годину були готові. Я заїду за вами. 
  Всередині все похоло, чим більше бажаю повернутись до коханого, тим подалі відводить мене доля. Хотілося заплакати, але вже назустріч прямувала Ерен. 
- Тебе можна привітати? - металеві нотки в голосі говорили більше ніж слова, - Ще ніхто так швидко не вибирався звідси! 
 Ось і причина не ненависті. Вона заздрила тому, що помилково вважала успіхом. 
- Все не так як здається з першого погляду, - намагалась пояснити, але вона прийшла не за цим. 
- Будь ти тричі проклята за те, що забрала мого Живера! 
  Наступної миті під мої ноги полетів скляний флакончик з невідомим вмістом. Вдарившись об підлогу, він розлетівся на шматки, а дивна темна  рідина перетворювалась на яскраво - зелений дим, який різко збільшувався в об'ємі. 
  У ніс вдарив неприємний запах від якого він почав  нестерпно чухатися. 
-Ап-чих! - вирвалось з грудей і я інтенсивно почала терти свій орган чуття аж до почервоніння та болю,-Апчих!Апчих!
-Що?-темна ельфійка явно чекала іншої реакції. 
- Апчих! Апчих! - так завзято не чхала за усе життя,
  Тим часом на звук зійшлися й інші жителі дому, прийшла й Лорінея. Вона першою помітила скалки з-під зілля і їй було досить кілька секунд щоб зрозуміти, що трапилося. На Ерен посипалися питання під натиском яких зізналась , що придбала його у Феани через розбійників і за допомогою якого хотіла  залякати мене. 
- Воно ж смертельне! - кричала на неї дівчина, але та вже уся була в сльзах і просила вибачення. 
- Апчих! - коли ж це припинеться, здається ще раз і через ніздрі вискоче мозок. 
  Усі присутні жінки, як пташки, кружляли навколо нас, перешіптувалися і ніяк не давали можливості вирватися. 
- Так, годі, - здається приступи послабилися і можу вставити кілька слів, - усі живі-здорові та й добре. 
 Вже рушила щоб рушити, як винуватця зхопила за руку благаючи забути цей вибрик.Довелось запевнити, що її прощено як вона не поспішала відпускати. Та що ж таке? 
-Ти мала померти! - Оце виправдала! - Воно не могло не спрацювати. Хто ти насправді? 
-Здається ти перебільшуєш вміння тієї старої. 
  Може забула додати якийсь інгрідієнт, або ж не дала настоятись чи   сотня інших причин.
  Ще трохи потираючи свого бідолашного носа та нарешті покинувши оту галасливу компанію, що продовжувала допитували Ерен, швидко знайшла Делару. 
  Їй дійсно покращило, рани гоїлися, але свіжі рожеві шрами були надто помітними. Лише тепер змогла добре розглянути дівчину. Вона  дійсно була гарною, ростом вище мене на пів голови, довге світле волосся, що йшло в розріз з темно-карими очима, але тільки ще більше підкреслювало належність до ельфійської раси.Та рваний  одяг не зміг приховати кістлявісь фігури як наслідок перебування в підвалі, але все це можна виправити. А як бути із душею, спогадами, що ще довго терзатимуть? 
  Побачивши мене вона дуже зраділа, але здивувалася чому без наглядачів. Почувши, що можемо вже сьогодні покинути це місце, просто впала на коліна, проливаючи ціле море сліз. Як не просила піднятися, ніщо не допомагало, ніякі вмовляння, то ж довелось її наслідувати. Так і стояли, обійнявши одна одну за плечі,плакали. 
- Все, ми повинні збирати речі, лорд невдовзі повернеться, - хотіла перемкнути увагу, - Можливо просто міняємо одну клітку на іншу. 
- Це неклітка, це пекло. 
  Можливо й правда, я ж так мало тут прожила та вже встигла вкусити гіркоту принижень та первісного жаху. 
  Згодом виявилось,що ніяких пожитків у нас не має. Усі речі, в яких ми  прибули, зпалили або просто викинули, а нові нам не належали. Добре, що хоч дозволили піти в тому, що зараз на нас. То ж забравши з своєї кімнати Айсика, під оздоблені погляди челяді мадам Кеалерейн, покинули цей дім Втіхи. 
  Як тільки двері зачинилися, Делара дуже міцно зтисла мою руку. Сонячне світло неприємно різало очі, що відвикли від нього за дні проведенні в камері. 
- Все добре, - намагалась заспокоїти її. 
  Осінь поволі здавала свою естафету зимі, пронизливий вітер не наче шукав найменшу шпаринку в одязі щоб дістатися аж до кісток. Дрібний дош наганяв меланхолію, а болото та калюжі теж не сприяли піднесенню настрою. 
-А він точно приїде? - в голосі дівчини чулась тривога та недовіра. 
  Поспішила запевнити, що він таки з'явитися, адже дракони не з тих хто запросто викине такі гроші.