Глава 19

  Дракон зробив кілька пасів руками і навколо дверного замка закружляв якийсь блакитний димок. Здається він наклав на нього заклинання, отже шляху назад немає.

  Кімната освітлювалась кількома десятками свічок, у важких мідних підсвічниках. Їхнє світло відбивалося  від дорогих лакованих меблів та величезгого на половину стіни, дзеркала, в добротній рамі, оздобленій напівкоштовними каміннцями усіх барв веселки. Навпроти, масивне ліжко з балдахіном, як окремий острівець насиченого синього кольору. 
  Потріскували дрова у каміні, біля якого й зупинився лорд, сідаючи на стілець і мене запрошуючи жестом. 
  Вочевидь, треба було погодитись і випити з дівчатами бо зараз все тіло тріпотіло від переживання. Ще трохи і почну зубами стукати . Чого  так страшно, він же не з'їсть? 
  Мовчки присіла, здається й дихала через раз. 
- Ну, розповідай про себе, хто і звідки? - вимагав лорд, поворушивши дрова кочергою. Полум' я знову затанцювало з новою силою. 
-А вам це важливо? - судячи з виразу обличчя здається знову запитала не те. 
-Я повинен знати  із ким лягаю в ліжко, - різко підвівся та зняв важкого плаща.
  Слідом за ним, на спинку стільця помандрував  камзол, він залишився тільки у сорочці, та й та наполовину розстібнута.Можна легко розгледіти рельєфні мязи торсу, гладенькі, майже ідеальні. 
  Хто кого спокушає? 
- Взагалі, я хотіла попросити вашої допомоги, - зібравши усю свою сміливість, ледь прошепотіла,-чи знайоме ім'я лорда Західної Застави Одріона?
  Від почутого чоловік завмер на місці і на мить очі яскраво засвітились, все тіло напружилось аж почувся хрускіт пальців, так міцно стис кулаки.Опісля потрусив головою, неначе проганяючи марення. 
- На жаль, так. 
Як нажаль? І чому так себе повів? 
-Колись, ми в трьох  були найкращими друзями, ще в академії. Та через нього я втратив молодшу сестру. 
  Тепер моя черга дивуватися бо геть нічого не знала про його минуле, всіляко намагалась вігородитьсь від нього.Та не вдалось, своїми довжелезними лапами, дістало мене саме зараз. Почуття не давали змоги повірити в почуте.
- Лорд не такий, він ніколи не скривдить жінку. 
- Жінку? - лукаво усміхнувся той у відповідь, - А дружину? 
-Дружину? 
  Ні, такого не чекала. Так,  була морально готова до численних коханок, вже примирилась із походеньками у бордель, але про те, що був одружений не відала. Чому не розповів?  
  Та й чи повиннен? Може й правда, що я лише чергова "тілогрійка" і  він не зобов'язаний все розповідати. 
  Чому ж так боляче, чому плач виривається з грудей ламаючи ребра? 
  Намаючись стримати схлипування, прикрила рукою рот, але гарячі сльози образи приховати не вдалося. 
- Бачу, ти була близька з ним, - вже спокійніше промовив Жевер, голос став теплішим, - Вибач, що завдав болю. 
  З цими словами, він присів поруч, взявши мої руки у свої, почав дмухати немов би намагався зіргіти їх,але тепліше не ставало. 
- Це ж не ви мовчали, - здивована проявом турботи чи просто бажанням загладити провину,-як її звали?
  Намагалась перевести розмову та  не бажала зараз занурюватися у власне горе, що розтерзало б  душу остаточно і не дало зібратися з силами для порятунку. 
-Денейла, вона була дуже дорога мені і нізащо не вибачу йому її зникнення, в чому маю великі сумніви. 
  Ні, це не може бути про мого Одріона. Я знала його як доброго, чуйного та лагідного чоловіка та чи була у нього інша сторона, більш темна та зла?Можливо просто не дооцінювала її і не бажала чути все погане про дракона. 
  Безглуздо було продовжувати прохати про допомогу,варто задуматись чи цим не повернула сутуацію проти себе. 
  Легко перевернувши мої долоні, Живер пильно розглядав  зап'ястя. Браслети! 
  Дійсно помітив і м' ягко, майже пестливо провів пальцем по них. Стало лоскітно і  не свідомо здригнулася. 
  Вочевидь він сприйняв це по-іншому і торкнувся губами їх. Тіло кинуло в жар, мабуть на сьогодні розмови закінчені. 
  - Здається, - його голос став хриплим від збудження, - наш спільний друг вже встиг тебе відмітити, але ще не все втрачено. 
  Цікаво, але ще б зрозуміти про що йдеться. Поганенько знаю ці драконячі закони,а не знання як відомо не звільняє від відповідальності, а ще більше від наслідків. 
- Він називав тебе своєю "тінню"? - його очі знову спалахнули, - Привселюдно? 
-Що? - До чого все це, питання яке дуже турбувало, - Тільки на одиниці. 
- Це добре, я ще зможу перебити йоги слід і зробити тебе своєю. 
  І не наче голодний лев накинувся на свою здобич. Його поцілунок, сповнений шаленого бажання, був загарбницький. Він так міцно втискав мене у своє тіло, а руки в шаленому темпі досліджували його,зриваючи сукню одним сильним ривком. 
  Намагалась звільнитися з цього залізного захвату, але чим більше опиралась тим сильнішали обійми. Ще мить і лорд задушить,здається він втрачає самоконтроль. 
-Ні, благаю відпустіть! 
  В цюж мить, невідома сила відштовхнула його і  тіло відлетіло на кілька метрів, сильно вдарившись об протилежну стіну. 
   Налякана до чортиків, я вже було подумала, що вбила цього дракона, як почулись важке чоловіче крехтіння. Згрібаючи залишки того, що не давно сукнею, намагаючись прикритися ним, підбігла щоб пересвідчитись чи живий він. 
  Спантеличений погляд чистих блакитних очей, зустрівся зі мною. Тобто, виходить, що й на нього  дію так само як на Одріона. 
  Допомогла йому підвестися та  присісти на ліжко. Кілька хвилин він мовчав, тримаючись за правий бік ребер, мабуть добряче дісталось, але жалю до нього не відчувала. 
  Тоді в адресу мадам Кеалейрен посипалися гнівні слова за те, що обіцяла неймовірну ніч насолоди з покірною кіярою. 
- Вибач, - пошепки промовила, не відчуваючи загрози, - але я надто сильно його кохаю. 
  - Вибач? - заревів зводячи б на рівні ноги, - Та ти ледь не вбила мене! А про наслідки подумала? Завтра ж висіла б на найпершій шибениці! І ніхто, чуєш! Ніхто, ні глава Обсидіанових ні будь хто інший не врятували твою дурну голову! 
  То він за мене так хвилюється?Непередбачувана реакція, як на цю ситуацію. Трохи заспокоївшись, Живер запитав, як давно володію магію. 
  Ще перебуваючи на Західній Заставі, Одріон запевнив, що жодної краплини таких здібностей у мені немає. Пам'ятаю як розчарувалась тоді, адже хто б відмовився від такого подарунку. Та події останніх днів змусили засумніватись у його словах. 
  Розуміючи, що моє життя зараз цілком залежить від того як поведу себе із цим лордом, чиї очі так завзято сканують моє тіло, зібравшись з духом розповіла усе про себе. 
  Почала з моменту на полі  і аж до того як потрапила сюди. Його дуже зацікавив момент в печері і попросив детально описати тих крилатих істот. Довелось виконати і це прохання. 
- Шеведвери... прокляття. 
  Бурмочучи щось собі під ніс, дракон почав застібати сорочку, а тоді направився до стільця. Здається вже щось задумав та проходячи повз дзеркало, поспіхом ковзнув по ньому поглядом і завмер на місці. 
  Ага, здається помітив зміни у власних очах. Отже, мені не здалося і здоровий глузд при все ще при мені. 
   Повернувшись усім своїм дужим тілом , задав цілком логічне питання. 
-Це твоїх рук справа? 
  Швидше твоїх, адже це ти безцеремонно лапав мене. Кивнула головою підтверджуючи його здогадки. 
  Живер ще деякий час милувався власним відображенням із страх яким задоволеним виразом обличчя.Здається не дарма витратив  гроші за цей вечір. 
  Вочевидь одними цьомчиками зможу заробляти на життя.Може й залишитися тут, підзбирати грошенят на мага та й повернутися у свій світ?
  Та швидко відкинула усі думки бо добре знала, що вже не зможу от так просто покинути коханого та усіх тих до кого вже встигла прикіпіти усім серцем, тим більше, коли над ними зависла така смертельна небезпека. 
  - Можеш іти до себе, - промовив лорд, вже повністю одягнений,-а як бажаєш то залишайся  тут до ранку. 
  Що ж чекатиме мене тоді? Я ж не виконала того, що чекала мадам і цей егоїстичний аристократ. 
  З тривожний серцем, поверталася у свою кімнату,як тільки за драконом зачинися двері.