Глава 17

  Наступного ранку я прокинулася сама, дивно ніхто не поспішав розбудити. На мягких та чистих постирадлах сон став ліками і відчувши приплив сил готова була до всього. Поруч мирно посапував котик, мені здається чи він дійсно підріс? 
 Час вибиратися  звідціля. От тільки дам раду з голодним шлунком. 
  Цікаво, як там мої кухарята, як Вурен з дівчатами, як Одріон? 
  Згадка про близьких людей гострим лезом пройшлася по серцю, надто сильно полюбила їх усіх і ця розлука давалась боляче. 
  Підійшовши до вікна, мене чекало розчарування - загратоване та й висота третього поверху не надихала на стрибок. Двері теж зачинені, ззовні тож доведеться сидіти і чекати поки хтось не прийде. 
  Чекати довелось не довго і з'явилась Лоріней із тацею, повною їжі. Вона мило усміхнулась і повідомила, що снідати будемо удвох. 
  Я була не проти, спробую розпитати про це місце та дівчина й сама все розповіла. 
  Народилась вона у зелених лісах Ларонії, невеличкого містечка де проживали в основному орени, народ, особливістю якого була схожість із місцевими магічними істотами - ларани, від яких і пішла назва поселення. 
  А особливістю цих створінь була не людська доброта та зцілення від найглибших і найотруйніших ран. 
 Змальовуючи яке там все прекрасне та чудове, як потопає в зелені та квітах, мимоволі запитала чому покинула все це. 
- Мене хотіли видати заміж за потворного стариганя, але дуже багатого. 
 Виявляється щоб врятувати велику сім'ю, її батько не знайшов іншого шляху як одружити найстаршу доньку із заможним чоловіком. 
Лоріней не перечила йому, але й погодитися на таке те ж не змогла. Тому, вночі напередодні весілля втекла з дому. 
  Серце було вільним, а душа прагнула пригод. Тож повештавшись трохи, опинилася у цьому місці. 
- Повір, ми усі тут не з власної волі,-підсумовувала вона, - але це краще ніж голодна смерть. 
  Що ж, у кожного своє історія і своя правда, але моя тут не закінчиться. 
  Згодом, закінчивши із їжею, дівчина допомогла мені одягнутися. Підійшовши до шафи дістала одну сукню і одразу одягла на мене, поверх сорочки. Тоді корсет, що не приємно давив на ребра. Плаття за фасоном було дуже провокативне і підкреслювало усі жіночі принади. Глибокий виріз на грудях, а ноги спереду відкриті до не пристойності, про те ззаду мало шлейф, яке призначення у нього було не зрозуміло. Хоч колір сподобався-морської хвилі,що дуже гарно поєднувався  з очима.
  Побачивши, мої широко розплющені від подиву очі, адже вчора обіцяли кілька днів для освоєння, Лоріней пояснила, що маю звикати до цього образу.
- Мені теж з початку було дивно, відчувала себе голою, але нічого, вже звикла.
  І демонстративно поправила двома руками корсет, від цього жесту її груди підстрибнули як м’ячики, синхронно.
  Я аж почервоніла від сорому, а мені то чим трусити? У мене  максимум двієчка проти цих п'ятилітрових бідонів.
  Стоп! Куди несе мій мозок, тут бігти треба, а не мірятись принадами.
  Високо піднявши волосся, заколовши на потилиці кількома шпильками, веліла пройти за нею у кабінет мадам. Це не дуже сподобалося, але дозволити тягти туди мене силоміць те ж не найкращий варіант. 
  Тож схиливши голову, пішла. 
- Не падай духом, - підбадьорувала дівчина, - попрацюєш кілька років і якщо матимеш хороших постійних клієнтів,зможеш викупити себе. 
  Спасибі за пораду, але не збираюсь тут так довго гостювати.І що означає "можеш викупити себе", невже стала власністю цієї не нормальної? А факт викрадення як накажете пояснити? 
  Та свої думки тримала при собі, не знаючи кому можна довіряти. 
  Коли прочинились двері то Зеаль сиділа, вже за звичним столом,потягуючи вино з келиха. 
Зараз же ранок, а вона вже? Але може то й не вино було. 
  Навпроти  неї, набундючена мов індичка, Ерен в темно - фіолетові сукні, виставивши на огляд, закинувши одну на одну, довжелезні ноги у мереживних туфлях на підборах. 
  Судячи з мовчанки, яка аж дзвеніла в повітрі варто було мені з'явитись, розмову вели якраз про мою скромну особу і ельфійка чомусь не рада почутому. 
- О, моя пташечки прокинулася, - голос у мадам був молодше меду, - бачу сон пішов тобі на користь, щічки аж почервоніли. 
  І чому таке відчуття, що після цих улестливих слів буде щось не дуже добре. 
- Розумієш, тут така справа, - продовжувала вона, а я спинним мозком чула біду, - знаю, що обіцяла тобі кілька днів на відпочинок, але ситуація склалась так.. Одним словом, ввечері у місто прибуває делегація з столиці  то ж робота буде усім. І серед них є особливі гості яким твоє вміння дуже сподобається. 
  Особливі це які-дракони? А скільки їх всього в імперії? Думала, що мій це рідкість, але якщо вони усі одне плем'я то можливо вдасться попросити про допомогу, або хоч вісточку передати. 
  Окрилена надією погодилась, погано розуміючи на що саме іду. 
-А це прийми, - жінка простягла, обтягнутий червоним оксамитом, футляр для коштовностей, - подарунок від мене в знак примирення та співпраці. 
  Важко це назвати саме так, але нічого зараз не вдієш, доведеться підіграти. Тож взяла свій  подарунок. Тремячим руками вікрила.     Виблискуючи на сонці усіма гранями,лежало дорогоцінне кольє з смарагдів. Сім великих каменів зображували листочки, в кілька менших додавали йому шику та елегантності. Річ дуже дорога і дивно бачити її у руках цієї гідри. 
- Я хочу, щоб ти одягла його сьогодні ввечері.Ерен розповість тобі все, що потрібно знати і підготує як слід,так? 
-Так, - відгукнулась ельфійка і радості в її голосі було не більше ніж у мене, - звісно мадам. 
  Поверталася вже в її супроводі та дівчина була не говіркою. Ми спустилися вниз, пройшли повз кухню, де помітила свою сусідку по ув'язнені. Вона старанно мила посуд і здається їй краще. На жаль порозмовляти нам не дали, лиш поглядами обмінялися. 
  Поруч з цим приміщенням було ще одне, не велике проте дуже тепле.Єдине маленьке віконце не випускало  повітря. Вздовж стін стояли лави, з-під них ельфійка витягла не малих розмірів дерев'яний таз із спинкою. Мабуть ванну буду приймати. 
  Дійсно невдовзі ввійшли дві незнайомі дівчини і принесли у відрах гарячої води та наповнили нею посудину. Розміститися в якій було проблемою, але підігнувши ноги в колінах, мені це вдалося. 
  Головне те, що милась я сама, не зважаючи на усі протести Ерен, пообіцяла нічого не розповідати Кеалерейн і попросила спокійно присісти поруч,якщо вже не може й на хвилину полишити. 
- Клянись, що й слова їй не скажеш! - вимагала вона. 
- Та добре, клянуся усім чим можна.
  Видалась дивною така вимога, тож не втрачаючи нагоди почала тихенько запитувати. І хоч з початку вона не охоче йшла на контакт, але згодом діло пішло. 
  З'ясувалося, що всі дівчата які мешкають у цьому домі, живуть мало не за законом джунглів.
  Пристрасті вирують шалені:кому дістанеться кращий і багатий клієнті, хто зможе переманити його, хто зробить більше грошей,  а хтось просто збирає на власну свободу та будиночок у якомусь селі, де проживе решту життя. Чи на власну справу у невеличкому містечку, подалі від цього місця, де жодна жива істота не знатиме про твоє минуле. 
  Саме тому, доноси мадам  та плітки стали буденною справою. Адже у кожної був певний  заробіток за місяць і недовиконання плану, несло за собою покарання. В найгіршому випадку її могли просто вигнати на вулицю, без жодних засобів для існування де нещасну чекала лише голодна смерть. 
  - Дівчинці з  маленького ельфійського села, варто розраховувати лише на власні сили. Таких як я особливо не жаліють. 
- Чому? - здивувалася я, адже такій красуні варти лише пальцем поманити і для неї зроблять усе. 
- Посто колись давно, мій народ вибрав не ту сторону на війні. Вони об'єднались з шеведверами і напали на імперські війська. 
- А хто такі, ці шеве..., - ну й назва у них. 
-Шеведвери, або ж акунаки, їх по-різному називають світлі й темні. Крилаті такі. 
- Здається зустрічала, - не весело додала. 
  Жах відобращився на її обличчі. Вона ж відразу кинулась розпитувати що і де, але я  лаконічно ухилилась від відповіді.