Глава16

  Моє наступне пробудження було важким, здається у мене скоро буде фобія і боятимуся просто засинати. Останній спокійний сон був поруч із Одріоном.
  Згадка про нього відізвалась болем та смутком, він вже напевне повернувся та чи шукає мене? 
  Хвала небесам бо таки змогла самостійно підвестися. В голові все кружляло і організм трохи нудило, можливо це струс мозку і варто обережніше  без різких рухів.
  Через деякий час мої очі призвичаїлися до темряви і змогла розгледіти місце де саме опинилася. 
  Отже, я знову під землею, везіння так і пре, як не печера то підвал. Невеличка кімната де все з грубого каменю, а на підлозі перегнивша солома в якій шарудять миші. Вікна немає, лиш крізь щілини в одній стіні, майже під самою стелею манісінька дірочка крізь яку  проникає одинокий сонячний промінчик. Двері є, важкі  та дерев'яні із металевим замком. Ліжком слугує кам' янистий виступ , а куди справляти свої фізіологічні потреби залишається загадкою, мабуть прямо тут у куточок. 
  Ні, з моїм далеко не найкращим здоров'ям, довго тут не протягну. Одна річ спати у лісі в нірці, там хоч свіже повітря, дарма, що є ризик стати чиєюсь вечерею, але тут умови просто жах. 
  Для людини, яка виросла в цивілізованому суспільстві і розуміє, що повна антисанітарія несе свої певні наслідки,  була морально  не готова винести таке покарання. 
  Але й торгувати власним тілом для вигоди  іншої людини, теж було аморально. 
 Потрібно придумати як звільнитися та  втекти, а для цього потрібно знати хоч своє місце знаходження, назва міста знадобилася б. 
- Агов, є тут хтось! - почала гукати, надіючись, що охорону мені приставили. 
  Але ніхто не відповідав, і хвилин через п'ять-сім замовкла через біль у голові та горлі, що почало підсідати. 
- Даремно намагаєшся.-почулось десь зовсім поруч .
-Хто тут? Ти де? - засипала питаннями незнайомку, бо почути голос був схожий на жіночий, хоча й хриплуватий.
- Я тут поруч, за стіною, - відповіла вона і я присіла ближче щоб краще чути. Говорила ж тихо, майже пошепки, -бранка мадам Зеаль як і ти. 
  Її звали Делара і вона напівкровка, мати людина, а батько ельф. Таким важко живеться, адже їх не приймає жодне суспільство. Намагаючись вижити дівчина ще в юному віці почала працювати, але одного одня зустріла мадам. 
  Підприємлива жінка відразу помітила красу молодої і довірливої особи та запропонувала роботу,завбачливо не уточнивши яку саме. 
  Коли ж її привели у дім Втіхи, то першим поривом було втекти, але міцні лапи Зеаль намертво схопили свою здобич. 
  Нещасну запроторили сюди, не давали їжі та воли, а коли нарешті зламали її волю то виявилося, що дні проведені в темниці спотворили тіло. Воно покрилось ранами, що кровоточили. Це наслідки укусів місцевих гризунів. 
  Я аж підстрибнула на місці бо зовсім поблизу почувся мишиний писк. Перспектива бути вкушеню не викликала захвату. Пообіцявши допомогти, розпитала полонянку про місцевість. 
  Яке було здивування, коли вона назвала місто Реві, саме сюди нещодавно приїжджав мій лорд. Ще в пам'яті спливла розмова чоловіків на конюшні, де вони обговорювали його походеньки. 
   Невже будучи зі мною, відвідував цей заклад? 
Здогадка стала  як удар в сонячне сплетіння-паралізуючою. 
  Мої думки відволікти лункі кроки по коридору, йшло двоє. У  замку почулось клацання ключа і двері відчинилися. За величезною постаттю вартового, ховалась менша і належала господині всього цього дому. 
  Серце зтислося, коли помітила, що на ланцюгу в ошийнику, слідом за нею опираючись, плівся Айсик.Він шипів та дряпав пухнастили лапками долівку. 
  - Ти ще не передумала? - грізно запитала жінка, - Будеш й надалі корчиити з себе недоторкану? 
  А що воно дасть? Сидячи в холодному підвалі не матиму змоги втекти. На верху шансів точно буде більше. Та й сусідство з мишами не хотіла продовжувати. 

 - Я згодна. 
-Повтори. 
 Це навмисне принижує? 
-Я згодна - повторила знов, надіючись, що вона не глуха. - Але маю умову. 
- А ти не така  дурна, як здалась зпершу і не в тому становищі щоб висувати умови! 
-Тоді залишуся тут. -і демонстраційно всілася на кам'яне ліжко. 
- Гаразд, що хочеш? 
-Верни кьорда і звільнив її, - вказала на незнайомку за стіною. 
  Якийсь час мадам мовчала, обдумуючи і прораховуючи усі варіанти. 
- Добре, все одно він не слухається мене і пообдирав усю оббивку на дивані. А, щодо неї, - махнула рукою в сторону іншої полоненої, -сама попросила не чіпати та якщо захоче влаштую на кухню. Але я рала, що ми так швидко знайшли спільну мову, надійюсь швидко потоваришуємо. 
  Ага, прямо тут і зараз  почнемо. Вже бачу як ми мило бесідуємо на різноманітні дівчачі теми. 
  З цими словами здоровенний охоронець мовчки підійшов і дав знак іти слідом. Його обличчя не мов застигло, не було жодних емоцій ні злості, ні жалю, ні співчуття лиш три глибокі шрами пересікали ліву щоку. 
  Десь вже бачила схожий слід, точно - такий залишила мати Айсика на тому ведмедеві у лісі. Дійсно грізний у мене захисник, буде як виросте. 
  Першою йшла Зеаль, я слідом із зв'язаними руками звісно щоб не нашкодити їй, і мало не наступаючи мені на п' яти той чоловік. 
  Тепер помітила, що таких камер було лиш чотири, по дві з кожної сторони коридору. 
Ми пройшли вгору по дерев'яних сходах і опинилися зовсім в іншому світі. 
  Пахло чимось приторно солодким, аж їдким, лунала музика та веселий сміх. 
  Мене підвели до дверей кімнати, що знаходилась в самому кінці коридору, із темно-зеленими  стінами та пухнастим килимом.Здається тут дбають про комфорт клієнтів. 
  Моя нова "камера"  була доволі простора, але з меблів були лише широке ліжко із високою декоративною спинкою, покрите м'якеньким покривалом ніжного зеленого кольору, дерев'яна шафа із дзеркалом повна доволі відвертих суконь та іншого олягу, два стільці оббитих тканиною в оливкових тонах, чайний столик та й все. Адже куртизантці так мало потрібно для роботи. 
  Всередині вже чекали дві дівчини. Високі, стрункі і дуже красиві, поруч із ними відчула себе якоюсь бракованою.
   Вони зміряли мене далеко не добрими поглядами. Нічого хорошого це не віщувало. 
  Перша, із довгим прямим волоссям, що сягало колін, кольору воронячого крила, та великими синіми, мигдалевидної форми очима , назвалась Ерен і була темною ельфійкою із крутим норовом, бо розчісуючи моє скуйовджене волосся, різко смикала. 
  Ні, я розумію, що за останні кілька днів у мене не було змоги доглядати його, тому зараз на килимі лежала така собі купка з сухого листя, дрібних гілочок та іншого сміття.Але ж не робити мене від цього лисою! 
   Друга дівчина, з розкосими очима і яскрово-рудим волоссям більше нагадувала лисицю.  Її ім'я дуже мелодійне - Лоріней. 
  Мимоволі закралась думка, що у цієї мадам тут справжній зоопарк і такий широкий "асортимент" потрібний для задоволення найвибагливіших потреб та бажань. 
  Руденька тим часом  принесла кілька відер води і металевий таз, не великий, але якось помитися в ньому можна. 
  Розпаливши камін в кімнаті суттєво потеплішало і вже можна роздягнутися, але як заявили тільки в їхній присутності. 
  Ну їх! І зовсім не соромлячись зняла порвану  сорочку,залишившись в штанах. Добре, що обрала саме такий одяг,а то довелося б перед цими дівицями світити голим задом. 
  Ельфійка влила вміст, чудернацьких за формою, флакончиків у приготовлену воду і враз запахло квітами і чимось ще. 
   Досконало вимивши  волосся та тіло, мене почали одягати. Спершу йшла проста біла сорочка з вузькими бретелями, довжиною до середини стегна. 
  Усі мої спроби розпитати , для чого все це, натикались на холодне - "так наказала мадам Кеалерейн". 
  Сукню мені дали простого покрою,закриту і довжиною до п'яток, абсолютно протилежну тим, що були на дівчата-глибокі декольте та височезні розрізи до пояса 
   Лоріней пояснила, що кілька днів я відпочиватиму, набиратимусь сил, це потрібно для того щоб змогли загоїтись дрібні порізи та синці. Бо не пристойно, було б показувати дорогим гостям мене у такому жалюгідному вигляді. 
  - Доведеться цю селянку ще й манерам вчити, - промовила Ерен, - якщо вона розуміє прощо йдеться.