Глава 15

 В Західну Заставу, Одріон разом із своїм загоном повернувся над вечір, але його ніхто не зустрічав, лиш слуги заклопотано снували туди-сюди.
  Йшов дощ, тож спішившись поспішив у банкетний зал, та тут нікого не було і схоже ремонт так і не встигли закінчити, люстри теж не було.
  Здивований лорд попрямував у покої Леяни та там лиш пустота.
 І вже сердитий покрокував на кухню, але й тут її  не було.
- Хтось пояснить мені де кіяра?
  Голос прозвучав як грім в ясний день. Налякані кухарі здивовано переглядались між собою, на лорда ніхто не посів підвести очей. Усі покинули враз свою роботу і стояли із низько опущеним  головами. 
  - Ми пані Леяну з дня вашого від'їзду не бачили. 
  - Що? 
  Дракон гордо здіймав голову, беручи верх над емоціями, прокидалась сила-первісна лють! 
  Мотнувши головою, Одріон намагався привести себе до тями. Руки горіли зсередини, але вогонь поволі вщухав. 
- До мене, всі по-одному. 
  Ноги підкошувались, на силу дійшов до  кабінету та присів на стілець. Шум в голові не давав зосередитися. 
  Вона зникла! Покинула його, втекла при першій же нагоді. Невже все повторюється знову? 
  Усі слуги та воїни розповідали, що бачили як дівчина поїхала одразу ж після нього. Коваль розповів як приходила до нього, цікавилася тією злощасною люстрою. Фір доповів, що осідлав коня і вона невдовзі рушила,а під вечір той повернувся сам. 
- Тварина примітна, от і відпустила-добавив він. 
  Молодий рекрут Єван сказав, що обмінявся одягом із нею, але у втечу не вірив. 
- Вона так хотіла в село до Дори, а потім мала повернутися. 
-Так і сказала, що приїде на зад, у замок? 
-Ні. 
-А навіщо чоловічий одяг пояснила. 
-Теж ні, мій лорде. 
- Гаразд, іди. 
  Хлопчина вийшов, а Одріон від безсилля міцно стискав кулаки. Невже все так? 
  Хтось легенько постукав у двері, так не наче боявся. Цікаво хто, адже допитав всіх. 
-Заходьте. 
  Жіноча фігура з'явилась у дверях і миттю заскочила всередину. Це одна з селянок, привезена для обслуговування кухні, її ім' я Іда. Лякливо, не піднімаючи голови, вона ледь чутно промовила. 
- Вибачте лорде, але я дуже боюся за своє життя, тому мовчала спершу. 
- Говори, твій захист гарантую. 
- Я випадково чула розмову кіяри із конюхом. Вона просила найспокійнішого коня та їй дали молодого жеребця. Раніше бачила його, запам'ятала бо дуже гарний хоч і страшенно норовливий. Це все. 
- Дякую, а тепер іди, не бійся. Варто! 
  В кімнату ввійшов воїн, озброєний до зубів. Лорд наказав провести непомітно служницю і наглядати за нею. 
  Отже, конюх збрехав чи не договорив? 
  Через кілька хвилин Канер вже стояв і отримував нове завдання. Разом із двома десятками людей, оглянути ліс від замку і аж до села. 
- Твоя воля закон, але зараз ніч, лиє дощ. Ми нічого там не зможемо знайти. А от зранку, як тільки встане сонце розпочнемо пошуки. 
  Капітан був правий, хоч як рвалось його драконяче серце, довелось погодитись
   Наступного ранку виконавши усі обов'язки, лорд поспішаючи підійшов до конюшні. Там саме сідали коней для пошуків. Двадцять міцних, на струнких ногах вороних скакунів не терпляче чекали вершників.
  Фір саме підводив одного такого лорду. Це був величезний жеребець, майже під два метри у холці, грива та хвіст сягали землі, адже не простий кінь мав бути у такого як Одріон. Досконале поєднання сили та грації, ось як можна описати його. 
  Вставивши одну ногу в стремено, лорд повернув голову  і запитав. 
- А  якого саме коня, ти осідлав Леяні? 
  Не чекаючи такого питання, конюх враз зблід. 
- Просила молодого та сильного, витривалого. От я й Абраса зпорядив. 
  Слова служниці підвердилися.
  Хоч і тоді були більш спокійніші, він подав того,  на якого не кожен його воїн сяде. 
  Сам додуматись не зміг б, йому або погрожували або ж добре заплатили бо особистої ненависті до кіяри у нього не було. Потрібно з'ясувати хто. 
  Оглянувся  довкола, але нічо не звичного не помітив, усі були зайняті своїми справами. 
- Все гаразд? 
 Канер саме підїхав і готовий був рушати. 
-Так, їдьмо. 
  Його капітан був хорошим слідопитом тай сам дракон  намагався інтуїтивно відчувати її. Але мабуть минуло занадто багато часу і жодних слідів не було, ще й нічний дощ, такий не вчасний. 
  Воїни заглядувпли під кожен кущик, кожен камінець та марно. Вже  було за обід, коли загін дістався села. 
  Першою зустрічати вийшла Дора. Мила та усміхнена, помахала рукою. 
-Доброго здоров'ячка лорде! Не чекали ми вас, але добре, що приїхали, погодуємо усіх зараз. 
- Не до частувань нам зараз, - відповів Канер-кіяра Леяна не з' являлась у вас? 
- Ні, а що трапилось? 
 Тільки глянувши на зчорніле обличчя Одріона, вона зрозуміла, що сталось горе. Все таки вмовила його зайти у шинок і там він все розповів. 
- Ні, не втекла вона адже ні грошей ні коштовностей не взяла, а отже жити їй нема на що. Та й... 
- Говори. 
-Любить вона тебе, сама б не пішла.
 Це зізнання обезброїло могутнього чоловіка, він аж застиг на місці. 
-Гаразд, розкажи іншим,хай повідомляють якщо побачуть або щось почують, винагорода п'ятдесят золотих. 
  - Від місцевих теж нічого не дізналися,
Повідомив Канер, що тіки-но повернувся. 
- Не наче під-землю провалилася. 
 Довелося повернутись на заставу, але Одріон свої пошуки не припинятиме. Він впевнений, що зможе відшукати найдорожче тінь свого серця за всяку ціну.