Глава 14

  Із солодкого сну довелось прокинутися через те, що хтось чи щось, інтенсивно штовхало мене по всьому тілу.
  Без великого бажання довелося розплющити очі, але навкруги лиш непроглядна темрява і хутро лізло в рота. Мій улюбленець мовчав, хоч його відчувала поруч через те, що міцно втискався у правий бік лапами.
- Феана?
  Але ніхто не відповів і лише через кілька секунд зрозуміла, що рухаюсь, тобто мене несуть чи швидше везуть замотану у шкуру.  Ще й руки звящані до повного щастя. 

  Спробувала поворушитися, і тоді почула чужі чоловічичі голоси. Здається їх було двоє. 
- О, очуняла! - промовив перший. 
-Стара обіцяла, що дії відвару буде досить на усю дорогу, мабуть сила вже не та. - Відповів інший. - Але це нічого, ми майже дістались. 
  Куди? Невже  схопили оті демони, але тоді не везли б на конях, а їх запах пробирався 
до мене. 
  Ранувато довірилась незнайомці, хоч її слова та історія здавалися такими правдивим, цікаво була там хоч крапля істини? 
  Та й чи віщунка вона взагалі? На ім'я  ж не називала, а дізнатись про мене могла від когось з місцевих. Ну як можна бути такою наївною? 
Ох, Ляно - знову потрапила в біду! 
  Всі наступні спроби звільнитися були марними.Лиш зробила боляче сама собі ще й від цієї їзди почало нудити, ніколи не могла похвалитися хорошим вестибулярним апаратом. Малою навіть на гойдалках мало каталася, а всіляких парки розваг та атракціони взагалі десятою дорогою оминала. 
  Нарешті вони зупинилися і мене поставили вертикально, добре, що хоч не зпутали де верх, а де низ. Та розмотувати ніхто не поспішав, а перекинувши через плече понесли  кудись ще. 
   Злякавшись за кошеня, щоб його не роздавити спробувала якось підсунути вище і він опинився на рівні грудей. Весь тремтів, мабуть мій страх і йому передався. 
  Ми мабуть в якомусь приміщенні, судячи з того як потеплішало і десь зовсім поруч лунала запальна музика, було чутно гомін та жіночий сміх. 
  Отже не до демонів, ну не думаю, що вони влаштовують вечірки. А може це відьомський шабаш? Не може передати які пекельні  образи малював мій розум. 
   Стало вільніше, зняли мотузки і я змогла вдихнути на повні груди та озирнулась довкола. 
  Моїми конвоїрами виявились люди, двоє міцно збитих чоловіків, у одного шрам через все обличчя, в іншого немає передніх зубів, що зовсім не заважало йому широко усміхатися. Хоч це більше було схоже на оскал дикої тварини. 
  Одягнуті однаково, все в чорному кольорі і штани і куртки, надіті поверх сорочок . Важкі вигнуті мечі, що були схожі на шаблі, пристебнуті до широких поясів, на яких ще кріпилися по два ножа. 
  Озборєні і небезпечні, але схожість їхньої амуніції говорила про те, що це не просто розбійники з дороги, а кимось оплачені найманці. Тільки ким? 
  - А вона така нічогенька, - першим промовив беззубик, - не даремно драконяра запав. 
- Помовч! - закривав йому рота інший. 
- Чого? Може покористуватися нею поки прийде мадам?
  Тут всі негідники повернуті на інтимі?
  Дві спроби насильства за дві доби - занадто! І  зараз я чітко розуміла, якщо захочуть вони втілити то зможуть, ніщо не стане на заваді. 
- Я тобі язика відріжу! - загарчав другий-Нам заплатять тільки за цілу та не ушкоджену! 
  Тепер вони про щось перешіптувались і згодом беззубий кудись вийшов, ми ж залишилися вдвох. 
  Полегшено видухнула, ну хоч знаю, що ніхто не чіпатиме, поки-що. Мені дозволили присісти на не малих розмірів диван, темно-вишневого кольору. 
  Це була невеличка кімната, що швидше за все слугувала кабінетом, судячи з письмового столу біля вікна та книг,які охайно складені на стелажі. 
  На підлозі пухнастий килим, явно дорогий, бо в замку нічого подібного не бачила. Ще тут був камін, прикрашений чудернацькою ліпниною доволі пристрасних сцен, у якому зараз палахкотів вогонь. 
  Цей дім належить комусь досить багатому, що наводило на думку про можливе моє викрадення. Але хто і як, а головне для чого? 
  Намагалась не дивитись в сторону мого наглядача, він такий різкий та грубий, боюся спровокувати на щось гірше. 
  Хоча, що може бути гірше? 
  Так, просидівши кілька хвилин в повній тишині, почала надіятись, що зараз з'явитися коханий і врятує. 
  Але дива не сталося. 
  Двері, якими мене привели, відчинилися. Повернувся беззубик в компанії якоїсь жінки. 
  Вперше в цьому світі бачила, що хтось наносив макіяж. А на цій пані його було чимало. Яскраво окреслені брови, густа туш на віях, губи наведені помадою, а шкіра покрита  густим кремом який мабуть мав вибілювати, а натомість лише підкреслював межі де починалась вже своя шкіра. І важко було сказати скільки їй років. 
  Яскраве червоне волосся здалось з першу перукою, але не вдовзі зрозуміла, що воно фарбоване. 
  Все її тіло було міцно затиснене у тугий корсет, що намагався підкреслювати не таку вже й тоненьку талію,а груди розміру так четвертого мало не вивалювалися з нього. 
  Вона дивилась на мене так не наче на прокажену, з острахом та презирством водночас. 
Такий погляд вже був знайомий і я намагалась випрямити спину і спокійнісінько дивитись у очі незнайомці. 
   Впевнено ходою господині, прошлася по кімнаті, залишаючи розбійника біля дверей, і зручно вмостилась на стільці, із високою спинкою та заокругленими підлокітниками, за тим письмовим столом. 
  Якусь мить жінка мовчала, обводячи кімнату і всіх присутніх скануючим поглядом. 
- Розв'яжіть її, швидше. 
 Той, що зі шрамом кинувся виконувати наказ і вже через мить я нарешті позбулася свого "кокона". 
  Айсик різко завовтузився і почав шипіти на чоловіків,які інтуїтивно відступили кілька кроків на  зад,при цьому дивно переглянули між собою. 
- А це ще що? - тикнула пальцем на кошеня. 
- Він мій кьорд. 
-Кьорд, яка дивина! - Але вона явно грала, емоції були не щирі. - Не всі дворяни можуть собі дозволити таку розкіш,не те що така як ти. 
- Не купила, сам прийшов. - Мене знову вважають другим сортом, досить. - Ви знаєте хто я? 
-Знаю, дарма гроші б не платила. 
  З цими словами дістала із шухляди невеличкий мішечок з монетами, що вміщавмя в одній долоні. Надіюсь там золото, не може людина ж так дешево коштувати. 
- Мені відомо, що ти кіяра, але не володієш жодною  магією. Мене звати мадам Зеаль Кеалерейн і це й дім втіхи - моя власність як і всі хто тут живуть. 
  Дім втіхи? Я потрапила в місцевий бордель! Моїм бідам не має кінця-краю. 
-Ти налякана? Даремно, тут ти зможеш заробити набагато більше ніж у Одріона. 
- Ви його знаєте? 
-О, так! І дуже близько як і деякі з моїх дівчат. 
  Провокує, але мене не так легко дістати. Я давно змирилась, що не перша у нього та надіюсь остання. 
  Підійшовши ближче, вказівним пальцем підняла моє обличчя за підборіддя і знову заговорила словами сповненими отрути. 
- Розумієш, раніше наша дружба приносила чималий дохід,хоч признаюсь задовільнити його апетит було не легко. Дракони особливі, а твій найбільш. Та з'явилась ти і все змінилось. Першим поривом було вбити тебе, але наш спільний друг запевнив, що в тобі не має й каплі магічних властивостей.Навіщо знищувати курку, що нестиме золоті яйця? 
 Все сказане шокувало, різало серце, рвало душу. Хтось в замку продав мене, зрадив свого лорда.    Це міг скоїти тільки той  хто дуже ненавидить мою особу і займає не остання місце на заставі-Канер!
-Я не стану повією! 
  Та мої слова вона не оцінила, лиш усміхнулася і дістала пляшку вина із шафи та налила собі в чашу. 
  - В підвал її на три дні без їжі та води. Побачимо як ти заговориш. Кота залиште тут. 
-Ні, не торкайся його. 
  Кинулась на неї з кулаками захищаючи свого улюбленця, та беззубик встиг перехопити. 
  Розбійники миттю підхопили мене під руки і потяги кудись по коридору. Я пручалась, штовхалась та кричала та все без резутатно. 
- Відпустіть! Ви пожалкуєте за це! 
  Ну чому зараз не проявиться ота сила, що була в лісі. Чому не перетворить цих покидьків на мумій? 
 Той, що зі шрамом якось болісно стиснув плече і не втримавшись вкусила його за пальця. Це ж самооборона чистої води. 
  Щось важке гупнуло по потилиці і я віключилася, ловлячи десь далеко людські голоси та музику.