Глава 13

  Я була молодою і дуже наївною, вірила в безкорисливість та вважала, що світ прекрасний.
  Але одного дня, коли збирала трави для своєї бабусі яка славилась своїм знахарством, мені зустрівся він.
   Молодий дракон саме прибув із столиці і разом з друзями полював у нашому лісі.Верхи на чорному як ніч коні, одягнутий у дорогий та вишуканий одяг та ці пронизливі до глибини душі очі, кольору бурштину. 
  Він справив надзвичайне враження на юну дівчину, що ніколи раніше не бачила нічого подібного. 
  Все своє життя прожила у глушині і себе посвятила повністю служінню світлій магії, допомогала усім нужденним. 
  Тоді ще не боялись ось так запросто розгулювати лісом, не ввижався акунак під кожним кущем. В імперії панували мир та добробут і ніхто не чекав біди.
  Ектібурс мило побесідував ,здався дуже приємним, благородних та не гордим дворянином, тим хто дійсно хоче і буде дбати про своїх підданих. 
  Кілька поглядів, кілька ніжних дотиків було достатньо щоб розпалити вогонь всепоглинаючої пристрасті. В мені виявилось достатньо магії щоб втримати звіра у ньому. 
  Це стало підставою для мрій про наше можливе щасливе майбутнє. 
  Я щиро вірила йому і все чекала того дня, коли покличе усвій замок назвавши "тінню свого серця". 
  Та одного разу, прийшовши на чергове побачення, помітила в ньому якесь внутрішнє сум'яття. Одразу запитала, бажала допомогти та не чекала почути таке:
-Востання прийшов до тебе як до коханої жінки.
  Земля втікала з-під ніг в той момент, але зібравшись з духом таки встояла. Не розуміла чому так.
-Моя сім' я, мій статус зобов'язують одружитися на іншій. 
  Звісно не чекала, що  мені так" пощастить", але  мрії розбились об жорстоку, безжальну реальність.
  Для нього, аристократа до мозку в кістках, була лише тимчасовою насолодою, перервою в пошуках вигідного династичного шлюбу.Кому потрібна, нехай і обдарована, але бідна як миша віщунка? 
  Кілька днів проливала гіркі сльози образ та горя, але коли нарешті біль трохи вщух, на порозі мого дому з'явитись воїни лорда.
  Вони повідомили, що прийшли щоб привести мене на весілля в якості розваги для гостей. 
  Це здалось справжнім знущанням, але за непокору можна було сильно постраждати і дуже сумніваюсь, що мене щось врятувало б.
  Тож скорившись рушила на свято. 
  Вперше побачила замок. Тув все було прикрашене квітами та різнокольоровими гірляндами,а вельможні гості все прибували.
Всюди снували слуги пислужуючи своїм господарям, я ж мовчки чекала свого виходу і зовсім не бажала помічати всього, що відбувалось навколо. 
  Молодята вже дали клятви на священному камені і повернулись до гостей. Саме тоді взріла ту, що вкрала моє щастя. 
  Як кожна зраджена жінка, бажала щоб вона виявилась страшною каргою. Та це була ще зовсім дитина, років шістнадцяти , не більше. Така тоненька, худорлява, а її великі зелені очі здавалось займали мало не пів обличчя. Затравленим звіром вона дивилось на свого вже чоловіка. Така ж жертва обставин як і я. 
  Мене покликали до захмелілої юрби пізно ввечері, видавши сукню та хуску, якою веліли прикрити обличчя. 
  Схиливши голову, мовчки підійшла і поклонилась своєму лорду. 
  Він розслаблено сидів на своєму стільці, в одній руці чаша з вином, а іншою міцно стикав руку своєї дружини. 
- Кажуть , ти можеш бачити майбутнє. А розкажи, що буде зі мною років через двадцять? 
  Зараз Ектібурс вже не здавався таким як був. Може намагався справити враження на друзів та іншу знать.
  - Можу, мій лорде. Та це суперечить законам життя. 
-Тут я закон! 
  Заревів він, щосили жбурнувши чашу. Та розкололася на три частини, випускаючи на волю червоне вино, яке стало кривавою плямою. Кілька крапель впали на білосніжну сукню його дружини. 
  "Поганий знак." - подумала я, продовжуючи мовчати. 
-Ектібурс, - ледь чутно промовила дружина-може не варто. 
-Ще ти будеш мені вказувати з першого дня! 
  Схопивши бідолашну за дві руки, кричав прямо в обличчя. Їй було боляче, але не видала ні звуку. 
  Кинувшись на допомогу, я схопила його за одну руку і пильно вдивлялась на долоні та лінії, що розсікали її. 
- Ти порушив закон предків, вибрав парою не ту, що судилась тобі. Забрав її долю і перекреслив свою. Якщо берегтимеш те, що вже маєш то буде мир та спокій в твоїх землях, якщо ні то лихо чорною пеленою накриє усіх. 
- Як смієш говорити мені таке! 
-Я лише виконала вашу волю. 
- Що? Геть! І більше не з'являйся тут, ніколи не потрапляй мені на очі! 
  Варта вмить відвела мене на задній двір і додому довелось повертатись пішки. 
  Було дуже жаль себе та  ту нещасну дівчину і як не дивно колишнього коханого. Адже побачені видіння дуже хвилювали, страшну біду прочитала там. 
  Через кілька років пророцтво почало  здійснюватись, але ще не повністю. Свої чорні кігті воно запустило в його єдиного живого нащадка-Одріона. Син пожинатиме плоди свого батька, бо безумства дракона лише посилюється. "
  Феана закінчила свою розповідь, а я заворожено весь цей час слухала з відкритим ротом. Та остання фраза вселяла страх, не за себе, а за нього. 
- Як зупинити це прокляття? 
-А ти впевнена, що зупиняти маєш саме ти? 
  Це питання заганяло в куток. Так, очевидні паралелі з її історії зрозуміла, але ми різні люди. 
  І чому власне вона вирішила, що все повториться!? 
-Одріон не такий! 
  Здивована моїм поривом почуттів, жінка здивовано глянула. 
- А який? Ти так добре його знаєш? 
  Ну як сказати, в мірках мого світу може й не багато, але є люди зустрівши яких виникає відчуття, що ви знайомі все життя. А ще почуття не давали спокою. 
  - Усі дракони думають лише про власні потреби! Ми ж кіяри - іграшки, тимчасове вмістилище для їхніх внутрішніх демонів. 
  Мовчала бо не могла зрозуміти до чого вона веде. 
- Але з цього можна отримати користь-продовжувала віщунка. Ти знаєш хто такі леари? 
  Надіюсь не ще один вид ворожих істот, а все інше хай проходить повз. 
- Ні, а мала б знати? 
- Та ні, давай краще лягай відпочивати, а я погоду твого кьорда. Йому теж потрібно набиратися сил.
  З апетитом справжнього дорослого тигра, малий накинувся на запропоновану йому їжу. У невеликій щербатій тарілці вже чекала такаж каша та кісточки із залишками м'яса.
Голосно чавкаючи він насолоджувався своїм не то обідом не то підвечірком, а після того як наситився вмостився поруч зі мною. 
  Мені ж постелили шкіру якоїсь невідомої тварини бурого кольору, на туж лаву, що й сиділа. 
   Здалось дивним, що у старої жінки є така річ, адже по зовнішньому вигляду хутро було зовсім нове. Не власноруч вона полювала? 
  На моє питання, Феана лише усміхнула і пояснила, що за свої послуги бере будь-яку плату. 
В простих людей гроші рідко водяться, тому вони часто розплачуються і городиною, і домашніми дрібними тваринами такими як кролики, вівці та птахами. 
  Мисливці ж можуть принести й тушу  впольованої здобичі для гадання, а от м'ясо ж не викидати,так само як і шкіру. 
  Такий практичний підхід був звичайно обумовлений тими побутом у якому вони жили, та й бартер ніхто не відмінив. 
  Більш - менш вмостившись на імпровізованому ложі, пригрівшись до теплого бочка мого охоронця, відчула як неймовірна втома накриває тіло. Ноги стають якимось ватними, вуха наче закладає, дувний гул стоїть в голові, а повіки стають все важчими.Недоспана вчорашня ніч і пережити стреси давали про себе знати. 
  Неймовірне тепло розливалось всередині  і почуваючись у повній безпеці я таки заснула під рівномірне мурчання милого Айсика. 
  Добре, що він у мене є. Ще одна істота якій можна сміливо довіритися.