Глава 9

-У селі такий є, місцеві добре знають  де саме біля річки можна розкопати люрій.
  Та сам поїхати туди не мав змоги, потрібно було ще замінити підкови у коней, а це довга робота. 
Доведеться все самій, ну гаразд заодно відвідаю подругу. Мабуть у Одріона є дар передбачення. 
  Як на зло ніхто з моїх кухарчуків не зміг скласти мені компанію, в усіх були справи, доручення від лорда. 
  Роздратована пішла до Фіра щоб попросити запрягти воза, але й тут чекало нещастя. Той скрипучий "диліжанс" поламався. 
  Хоч сідай тай плач! 
  "А може це знак і краще залишатись на заставі? " - промайнула думка в голові та я не хотіла так просто здаватися. 
  Конюх дуже здивувався моєму прохання осідлати найспокійнішого коня. 
- Ви поїдете верхи? - здивувався він. 
  І обдарував таким поглядом наче визначав на око мій зріст. 
-Саме так. 
  А, що? Давно хотіла покататися, здійснити дитячу мрію. 
  От тільки варто було переодягнутися бо заплутаюсь в  власному подолі і не  бажала зайвий раз дратувати Вейру. Щоб вона подумала, побачивши як виглядають мої голі ноги з - під сукні.Щоб розповіла б Одріону?
  Що я така-сяка безчесна провокую воїнів у його відсутність.О це вже ні! 
  Але в моєму гардеробі не було нічого підходящого. Мабуть тутешні жінки завжди подорожують на возах або каретах, надіюсь вони тут є хоч жодної ще не бачила. 
  Та вихід був! Як витягнулось обличчя у Евана почувши моє прохання позичити свій одяг. Ростом він був трішки вищим, але по об'єму приблизно такий же. 
  Обяснивши ситуацію і пообіцявши йому новий комплект форми, таки отримала бажане. А саме просту сіру полотняну сорочку, з такої ж тканини штани, що зав' язувались на шнурки,пару зтоптаних чобіт та  широкого шкіряного пояска за допомогою якого вдалося трохи підрегулювати ширину одягу. 
   Добре, що всезряча доглядальниця не бачила мого "луку", коли я повернулась на конюшню де вже нетерпляче чекав осідланий 
вороний, б'ючи одним копитом об землю. 
- Це Абрас, один з кращих моїх вихованців. 
  Фір теж обдарував мене здивованим поглядом, мабуть не часто бачить жінку в такому одягу. 
  Намагаючись не звертати на нього уваги, схвильовано підійшла до коня і взявшись однією рукою за луку сідла,ліву ногу в стемено,а правою щосили відштовхнулась від землі. Так бачила у кіно і подумки молила Бога щоб не перелетіти через бідолашну тварину. І хоч вийшло  не зовсім елегантно, але я таки сиділа верхи. 
 Це вперше! Все моє єство раділо з цієї маленької дитячої мрії і сповнена духу авантюризму направила свого скакуна до воріт. 
  Вартові теж дуже витріщали свої очі, але мовчки пропустили. 
  Випрямивши спину, я милувалась природою, підставляючи обличчя останнім теплим сонячним промінчикам.Небо було чистим,десь у лісі співали пташечки,а мій коник не поспішаючи крокував в сторону селища.
  Так проїхавши з пів години зрозуміла, що не звикла до такого типу навантажень,моя спина почала нестерпно боліти. 
  І тут я усвідомила, що не знаю як зпішитися!
  Натягнувши  вуздечку зупинила Абраса,який здивовано поворушив вухами і мотнув головою, намагаючись відвоювати свою волю.    Рефлекторно щосили смикнула на себе.   Голосно заіржавши, кінь рвонув у гущавину. 
  Гілки болясно били по обличчі, по-декуди дряпаючи до крові. Плакала, просила зупинитись норовливу тварину, але на жаль в цьому світі вони нашої мови теж не розуміли. 
  На мою наступну спробу присмирити його, він взагалі встав дибки. Не очікуючи такої реакції, я невтрималась і впала на землю. 
  Від стресу та не звичної їзди дуже крутилась голова і мене понесло вправо, а там глибокий рівчак. 
  Все навколо закрутилось-завертілось мов  на скаженій каруселі. Втрачаючи останні проблистки свідомості, встигла лиш відчути як щось гаряче потекло десь в районі живота. 
  Отямилась в напівсутінках, спроба підвестися була приторможена болем у правому підребер'ї. Злякано глянула і побачила сліди крові на пов' язці. 
  Навколо було все з каменю і зрозуміла, що знаходжуся в печері, десь далеко капала вода, звук ехом розлітався довкола. 
  Сама ж лежала на виступі в стіні, встеленим сухою травою. Метрів три від мене дотлівали дрова, їхнього тмяного світла ледь хватало щоб розгледіти власні руки та силуети в приміщенні, якщо так можна назвати. 
  Тут явно хтось жив бо вогнище саме ж не розгориться. 
- Агов! Є хтось? 
  Тишина у відповідь, а отже зараз я одна. Притискаючи однією рукою рану все ж таки підвелась щоб краще роздивитися усе навкруги, може й вихід знайду. 
  Взявши недогоріле поліно як факел, пішла роздивлятись стіни, що були розписані дивними знаками. Вони здались мені дуже знайомими. 
Стоп! Такі ж були в записнику Діни. Аж мороз по шкірі пішов від цієї думки. Бр-р-р! 
  Навпроти моєї лежанки була якась ніша, не знаю чи природна чи рукотворна, але там лежали  речі, мідний казанок, мішечки з травами та наполовину згорілі свічки. 
  Пальці торкнулися холодного металу -   ніж, невеликий, але це вже хоч якась та зброя. Відразу засунула його за пояс. 
  Запаливши одну із свічок, продовжила свої пошуки. 
  Раптом почувся гул, неначе гуркотіло каміння,хтось його перетягував або штовхав. 
Окрилена надією на свій порятунок, почала щосили кричати та через мить різко замовкла від жаху. 
  Довгі пазурі показалися із-за величезної каменюки, що розхитувалася невідомою силою.   Кілька секунд і вона повільно вікотилась в бік. У слабкому світлі я помітила дивну крилату істоту дуже схожу на людину, але гострі зуби видавали хижака. 
  Якщо тут є демони то мабуть це один із їх. 
  Воно дивилось просто на мене і обережно наближалося,не видаючи жодного звуку. 
Спиною втиснулась до холодних стін намагаючись заховати я, але все марно, від страху кров приливала і шуміло у вухах, здається, що ось-ось втрачу свідомість. 
 Невідомий підійшов впритул, від нього гидко пахло і я відвернула голову, голосно ковтнувши слину намагаючись придушити приступ рвоти. 
 В цюж мить опинилась в полоні двох кігтистих рук по обидві сторони моїх плечей. Його голова присунулась ближче,  мене обнюхували та облизували роздвоєним як у ящірки язиком. 
  Мерзенний подих тварюки відчувався кожною клітиною тіла і щось тепле втискалось у  мій живіт. Його наміри стали очевидні. 
- Ще одна с-самочка для моєї кладки. Великий Рутер буде задоволений поповненням його війська. 
  Що? Яка сама, яка кладка? В голові хаотично завертілись картинки із можливим продовженням нашого подальшого спілкуванняі гарячі сльози самовільно потекли. 
- Плач, ніхто тебе не врятує жінко. 
  З цими словами істота одним змахом руки розірвала мою сорочку. 
Власні долоні стали липкими від поту, але пальці міцніше стиснувшли ножа і зібравшись з  духом  зробила один-єдиний ривок вперед. 
- Іи-и! 
  Заревіла тварюка і втупилась здивованим поглядом. У його тілі стирчало тільки руків'я, лезо було загнане повністю. 
  Забивши крилами у передсмертній агонії він таки подряпав мою праву руку, але це не зупинило і я кинулась до виходу. 
  Та пройшовши крізь вузький тунель, зрозуміла, що потрапила просто в більшу печеру,що слувала своєрідним перехрестям чии центром для чотирьох тунелів, що перетиналися у цьому місці.    Посередині було озеро, а в стелі з якої звисали здоровенні сталакміти, величезна дірка крізь яку сюди й потрапляло сонячне світло. 
  Підійшла до води щоб втамувати спрагу і вжахнулась власному відображенню. Вся в грязюці, волосся заплутане і в листі, а руки... вони в чорній крові. 
  Лише тепер прийшло розуміння, що я вбила. Так захищаючись, але ж забрала чуже життя.Ненависть до себе самоїнакотилась як морська хвиля, змиваючи залишки свідомості. 
  Знявши з себе одяг, я повністю занурилась у воду. Здається готова була стерти власне тіло до крові, намаючись змити смертний гріх. 
  Моя рана на боку почала кровоточити і враз колір водойми став зміватись з блакитного на чорний. З дна підіймались бульбашки, а я все сиділа і як заворожена дивилась на це дійство. 
Не було страху лише спокій та відчуття гармонії, що враз наповнили мене. 
  Через кілька хвилин все припинилось і я  повернулась до реальності. Підвелась із своєї купелі і помітила, що рана загоїлась. Отже водичка цілюща. 
Але час повертатись.