Глава 8

 Одна з них зараз була в моїх руках, товстий чорний записник із золотими літерами на обкладинці. І надпис на першій сторінці моєю рукою "Дорогій Діні  від Ляни на днюшку! ". 
   Як він міг потрапити сюди, точно не зі мною, я ж не брала його в руки з того моменту як подарувала. От Діна часто щось там писала та малювала, але ніколи не показувала, що саме. А я  й не цікавилася бо думала, що просто дівочі дурнички.
  Виявилось, що там записи якихось дат, розташування місяця та зірок. Це те, що змогла прочитати нашою мовою.
- Ти впевнена? 
  Кивнула головою, а Канер продовжував сканувати мене, потім простягла йому розкриті сторінки поцікавившись чи розуміє, про що там йдеться. 
  Кілька хвилин він перегортав і детально розглядував, але теж нічого не розібрав. 
-Дуже схоже на якісь заклинання, але я не впевнений. Добре було б показати якомусь магу. 
- Це, що магічні письмена? 
  Щиро здивувалася, звідкіля моя подруга їх писала? 
- Швидше за все так і є та потрібна стороння  допомога.
Вже через кілька хвилин ми прийшли розповісти про свою знахідку лорду. 
  Одріон саме сидів у своєму кабінеті за столом і щось читав у книзі. Він здивовано глянував на нас бо раніше ми ніколи не приходили в двох. 
  Капітан швидко доніс усю суть справи, я ж лише в потрібні моменти кивала головою, мовляв все вірно. Це трохи дратувало, але він забрав записник, аргументуючи, що першим знайшов його. Не бажаючи сваритися, бо мала свої плани на нашу теперішню співпрацю, не охоче погодилась. 
  - Отже, це належить твоїй подрузі? - лорд старанно переглядав кожну сторінку, іноді зупиняючись на чомусь. - І чого ви прибігли обоє до мене? 
-Я вважаю, -в розмову вступив Канер-що саме завдяки заклинання, що є в цій книзі, Леяна потрапила в наш світ. 
- Що? - Обурилась, бо вважала його вже майже другом-Я все чесно розповіла, воно не моє!
-Але ж ти відьма! Які ще докази потрібні? 
  Як божевільний він став тицяти записником мені мало не в носа, але цей цирк явно дратував Одріон і вставши з-за столу щосили гаркнув на Канера. 
- Досить! 
 Його очі знову затягло жовтою димкою, це турбувало мене бо означало лиш те, що йому стає гірше від власної сили. 
-Портал яким прийшла Леяна був стихійним, його не можна передбачити. Отже це просто випадок, збіг обставин. А мова, якою ведуться тут записи - кеулурійська, древня мертва мова некромантіа нашого світу. 
 То Діна звідкілясь знала її, нічого не розумію. Та Одріон висловив припущення, що хтось зумів зачарувати її і змусити це зробити. Це дуже хвилювали його і він негайно повідомить про це у столицю. 
- Твоя подруга може теж бути у нашому світі. 
  Від ціє думки стало і лячно і радісно водночас. 
Адже я могла тут виявитись не одна, але де ж її шукати? 
А якщо вона в біді? Стільки часу минуло, могло будь-що трапитися. 
- Не хвилюйся, мої люди обов'язково знайдуть цю дівчину. 
  Мій коханий ніжно обійняв заспокоюючи, здається це стає хорошою звичкою для мене - обійми і саме поняття "коханої людини".
  Стосунки були, але чомусь ні до кого не привязувалась, не мріяла про спільний дім та дітей. 
  Здається стаю тією, про кого Діна казала "домосіди та зануди". Найбільше її лякав побут і рутина, вона завжди прагнула протилежного - вічної свободи. 
  Саме тепер зрозуміла, що завжди слухала її, у нашому тандемі  Діна була ведучою. Можливо це тому, що я завжди хотіла мати старшу сестру, якої ніколи не було. І в результаті попала під її вплив. 
  Зараз же, звільнившись від цих пут, усвідомила, що все життя прагнула іншого-дому,сімейного затишку. Ну можливо й  у цьому похмурому замку, поруч із не говірким Одріоном зможу все це знайти. 
  От тільки потрібно трішки докласти зусиль і все тут заграє іншими барвами. 
  Ось вже розпочались роботи із ремонтом у банкетній залі, вперше за кілька десятків років. Витрусили від пилу старі гобелени, побілували ледь не чорні стіни, замінили старі дерев'яні лави вздовж їх. У здоровезному каміні нарешті прочистили димохід, а мідні підсвічники відполірували до блиску. Залишилось полагодити величезну підвісню люстру круглої форми та місцевий коваль Гобард обіцяв допомогти. 
-Буде краще нової! - запевнив кремезний чоловік, хвацько закручуючи свої довгі вуса. 
  Та зараз мої думки знову повертались до подруги з якою нас об'єднувало багато років прожитих разом. Весь день думала про неї і вже ввечері, повернувшись у свої покої, довго не могла заснути. 
  Лорд повернувся пізно, по кімнаті пересувався ледь чутно, мабуть боявся потривожити мій сон. 
-Я не сплю,- промовила, підводячись із ліжка. 
 Він одразу накинувся з поцілунками та ніжностями, але мені свою  відстороненість не вдалось приховати. 
- Можливо тобі варто відволіктися, - запропонував він - погостюй завтра у Дори та її подруг. 
- Вибач, але не хочу тебе покидати. 
-Мені саме потрібно поїхати на кілька днів у справах. 
 Раніше Одріон ніколи не покидав замок на такий період часу і це хвилювало. Та швидко запевнивши, що все нудне виконання обов'язків, покладених на нього імператором, чоловік миттю притягнув мене до свого тіла і більше не гаяв часу на розмови. 
   Наступного ранку я прокинулася першою, взагалі таке часто бувало. От відкрила очі і лежу собі тихенько в теплі та любові, милуюсь цим сильним представником роду якихось там драконів, не можу ще дати лад у власній голові з цими титулами і їх значеннями. 
  Мені як дитині, що виросла на діснеївських мультиках, а юність пройшла вже в добі інтернету, важко зрозуміти весь цей пафос з аристократами. 
  - Твій ранній підйом стає поганою звичкою. 
Не відкриваючи очей, він пригорнув мене до себе, втягуючи ніздрями запах волосся і слідом  цілуючи в шию. Мільярд мурашок враз розсипались про тілу. 
  - Як не хочеться тебе покидати, - шепотів Одріон хриплуватим голосом. 
- Служба є служба. 
-Так, але надіюсь, повернувшись зможу пообідати в своєму оновленому залі. 
-Звичайно, коваль сказав, що залишилось доробити кілька дрібничок. 
 Ще трохи поніжившись, ми не охоче та рушили одягатися, а згодом і снідати. 
  Лорд вирушав в дорогу разом із Канером та ще трьома воїнами верхи на конях, з собою нічого лишнього не брали щоб якомога швидше дістатись міста Реві, що знаходилось на відстані кількох десятків кілометрів. Вершник такий шлях може здолати за один день з чого виходило, що в нашу першу зустріч Одріон трохи прибрехав мені.  Так, він чесно признався в цьому, додавши, що ним тоді керувало бажання затримати мене тут якомога довше і здається я вже майже не злюся за цей капосний вчинок. 
  Довго не хотіла відпускати його, кілька хвилин тупцювала  на останній сходинці головного входу, тримаючи його  за руку. 
 Тим часом Вейра мабуть дірку в моїй спині просверлила своїм гнівним поглядом. Бо не личить ось так стояти і так дивитись на свого лорда. 
  Намагаючись не звертати на неї увагу, міцно обнявши його, прошепотіла кілька ніжних слів і відпустили у дорогу. 
  Ворота зі скрипом зачинилися за ними. Стало якось сумно та самотньо, вперше за весь час мого перебування тут. 
  Щоб відволіктися від не веселих думок поспішила до коваля щоб дізнатися як швидко буде зроблена робота. 
  Широкоплечий, хоч і не високий, чоловік щосили гупав молотом по наковальні. У його міцних руках шмат безформенного металу ставав безжально зброєю у вигляді довделезного меча. 
  Він був увесь чорний від сажі , а по тілу стікали великі краплини поту. З одягу на ньому били лиш штани та шкіряний фартух, що захищав від розпечених вуглинок, що іноді випадали із горна. 
  Підійшовши ближче відчула сильний жар,що йшов від нього і як тільки можна тут працювати? 
  Побачивши мене радо привітався, але повідомив невтішну новину. Деякі кріплення на люстрі виявились дуже старими та зношеними тому просто розсипались. Полагодити їх не було змоги, потрібно лише замінити на нові. 
-Так зробіть, - сказала я, не розуміючи в чому суть усієї проблеми. 
  Виявляється , що викувати деталі можна та потрібен певний сплав із металів. Одного такого якраз не має у замку. 
  Моєму розчаруванню не було меж адже так хотілось порадувати лорда.