Розділ 4

Полум’я згасло так само раптово, як і з’явилося. Кімната потонула в темряві, пахло попелом і залізом. Тіньові ще мить стояли нерухомо, немов їх стримував чийсь наказ. А потім пролунав шепіт — холодний, повільний, тягучий, з самого розриву порталу: «Назад. Час ще не настав…» Тіні здригнулися й відступили. Їхні тіла розсипалися на чорний дим і зникли в порталі, який затягнувся, мов рана. Я впала на коліна, важко дихаючи. Магія висмоктала сили, а серце билося так, що я чула його у вухах. Лея сховалася за моєю спиною, тремтячи.

Томас мовчав. Він ще тримав у руках пістолет, але тепер зброя виглядала безсилою й чужою. Його погляд ковзав між мною, Лєєю та місцем, де щойно стояли тіньові.

— То це… справжнє, — нарешті видихнув він. — Не галюцинація, не хворий сон?

— Справжнє, — відповіла я. Голос зірвався, але я змусила себе дивитися йому прямо в очі. — І я більше не можу брехати тобі.

Я піднялася й повела його в іншу кімнату. Лея лишилася віддихатися на дивані.

— Я — не та, за кого ти мене маєш. Так, я поліцейська. Але це тільки одна частина мене. В іншому світі я відьма. Охоронниця драконів. Я служу королю на ім’я Драго. — Я зробила паузу. — Там триває війна. І вороги шукають не його… а її. Його сестру, Лею. Томас дивився на мене довго, мов намагався знайти брехню в кожному слові. Потім стиснув губи, витер піт із чола й тихо сказав:

— Чорт. А я думав, моє життя складне.

Я мало не всміхнулася, але відразу знову стиснула щелепи.

— Якщо вони знайдуть Лею тут, — я кинула погляд у бік дівчини, — вони розірвуть цей світ, як уже розривають її. Я маю сховати її серед людей. Захистити будь-якою ціною.

Я чекала, що він відвернеться. Скаже, що я божевільна. Але замість цього він зробив крок ближче, і його голос прозвучав твердо:

— Ти не будеш сама. Я допоможу.

Я глянула на нього здивовано.

— Чому?

— Тому що я твій напарник, — відповів він швидко. — І якщо ми разом, то до кінця.

Я кивнула. І вперше відчула: можливо, я справді не одна у цій війні.