Розділ 10 — Ближче до ворога

Сергій сидів у своєму кабінеті, поглинутий планами, коли Марія ввійшла. В руках — планшет із даними.

— Камери на станції. Олег із дівчиною зникли після дев'ятої. Ці кадри — останні, де їх видно.

Він мовчки переглядав фото. Напружено, похмуро. Але щось у погляді Марії змусило його підняти очі.

— Ти добра в цьому.

— У спостереженні? — усміхнулась.

— У всьому.

Це був перший раз, коли він сказав їй комплімент. Холодний, сухий, але він упав як тріщина в броню.

— Мені важливо, щоб ти була поряд, — додав він. — Багато хто зрадив мене. Я вчуся розпізнавати тих, хто не підведе.

Вона кивнула, ховаючи справжні емоції за маскою.

— У тебе є завдання. — Сергій простягнув їй конверт. — Один із моїх людей не повернувся. Поїдеш перевірити.

— Саме я? — обережно.

— Ти — невидима. Саме тому.

Вона вийшла з кабінету з відчуттям, ніби його тінь тягнеться за нею. Але вона знала — все йде за планом.

…

Пізніше, коли вона переглядала нові матеріали — вона побачила кадри з камер.

Олег.

У нього був інший погляд. Він не тікав. Він захищав.

І тоді страх почав гризти її зсередини. Якщо вона зруйнує Сергія — вона зруйнує і його сина.

А якщо цей син — єдиний, хто бачить у ній не ворога? Вона вимушена робити вибір. Або вона помститься за матір і за своє зруйноване  дитинство батьку, але разом з ним постраждає і Олег. Або …

— Локацію відстежено, — мовив один із оперативників, простягаючи знімок. — Камери на трасі. Олег за кермом. Дівчина поруч.

Марія взяла фото. Її серце вдарило сильніше.

Він живий. І з нею.

— Не Сергію. Поки що.

— Але він наказав…

— Я перевірю сама. Можливо, це фальшивий слід. Якщо це помилка — хтось за це відповість.

Її голос був сталевим. Її маска — бездоганна.

…

Вночі вона їхала у бік гірського села. Її пальці тремтіли на кермі. Вона не знала, що скаже, якщо справді їх знайде. Але знала, що хоче бачити Олега.

Ще раз.

…

Коли вона зупинила машину за кілометр від села, була ніч. Вона пішла пішки, тихо, вільно, мов тінь. Вона знала, де шукати — її батько навчив усе бачити. І тепер вона використає це проти нього.

Будинок. Світло з вікна. Силуети.

Анна. І Олег. Разом.

Марія стояла у темряві, сховавшись за деревами. І вперше за багато років — відчула біль. Справжній. Той, що не гра.

…

Повернувшись у місто, вона зайшла в офіс Сергія.

— Пусто. Це був не той слід. Вони знали, що ми їх шукаємо. І лишили підроблену маршрутну карту.

Він дивився на неї довго. Але повірив. Бо вона говорила, як він — холодно.

— Довіряю тільки тобі, — буркнув. — Не підведи.

Марія кивнула. Але всередині все горіло.

Вперше в житті вона збрехала не з ненависті, а з жалю.

Вона збрехала заради нього. І заради неї.