Розділ 4 ПОЛЮВАННЯ

Її сліди вели на північ – маленьке село біля лісу, покинутий будиночок тітки, про який Анна колись згадувала у шкільних творах.

Олег сидів в машині і розглядав чорно-білу фотографію з особової справи, темне хвилясте волосся, гордий підбородок. Вона виглядала як дитина. Але щось у її погляді … неспокій, гнів, виклик

-          Я її знайду,- сказав він до себе

Він вирішив йти в ліс пішки. Ліс його не лякав, навпаки він з ним говорив. Чим далі він заходив в хащі, тим більше був впевнений, що шлях правильний, він знаходив сліди дівчини. Нещодавно пройшов дощ і на землі були сліди. Коли доріжки зі слідів закінчилась Олег підняв голову. І зрозумів…Вона його надурила. Він зайшов  в самі хащі, куди вже не пробивалось сонячне світло. Сліди обірвались. Олег вже починав відчувати , як закипає гнів в його жилах. Якесь дівчисько його надурило. Він це так не залишить. Намагаючись заспокоїтись, він обережно озирнувся навкруги. Жодного сліда Анни але… Є він побачив , зламана гілка, на іншій стороні шляху. Повільним кроком він продовжив свій шлях. Поступово розпутуючи пастку, яку підготувала для нього дівчина. Він намагався її зрозуміти, вгадати її наступні кроки. Чи далі він йшов, тим більше він починав поважати втікачку. Він зрозумів, вона не боїться, вона просто захищається

-          …

Анна в цей час сиділа в невеликій комірці літньої кухні. Кожна ніч – як страх, кожен день – як ковток свободи. Вона знала , що її шукають. Але вона не дозволить собі знову стати чиєюсь власністю.

Її мама часто мовчала, вона не буде..

Олег з’явився підвечір, коли сонце же падало за обрій. Він йшов пішки не поспішаючи. Вона побачила його першою – і серце стиснулося. Чорна куртка, гострий погляд, холодна впевненість у кожному русі.