Вона сиділа біля вікна й дивилась, як тон сонце у сірих хмарах над дачним озером.
Її пальці стискали стару фотографію – на ній вона усміхалась поруч з Сергієм. Ще до того як усе зламалось. До мовчання. До болю.
- Він не повинен знати,- прошепотіла вона, торкаючись свого живота. – хай краще думає, що я зрадила. Хай ненавидить. Але житиме.
За вікном гуркіт грому. Далекого але невідворотного.
Віктор мовчки стояв у дверях.
- ти впевнена?
-Я втрачу все. Але вбережу його.
Вона ще не знала що це рішення стане фатальним. Що її дочка буде платити за тишу, обрану з любові. Що ї коханий стане ворогом. І що одного дня у тій самій кімнаті, інша дівчина скаже:
- Я не буду мовчати.
#2890 в Сучасна проза
#10114 в Любовні романи
#3930 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 14.06.2025