Те що не мало статись

Зерван різко видихнув. І цього вистачило.

Його сила спалахнула . Не як тінь. Його сила була різкою.

—  Ніхто. Нічого. У неї не забере—  тихо, але з холодною люттю сказав він.

Повітря навколо Ріари і Кайрена стиснулось, ніби невидима рука схопила їх одночасно. Тіні спробували вирватись, розтектись, але щось інше сильніше не дало їм цього зробити.

Навколо них почала формуватись сфера.Ріара різко підняла руку  тіні вдарили зсередини, намагаючись розірвати межі.

Сфера не тріснула.

Вона затягнулась ще щільніше.

—  Ти не розумієш, з чим граєшся! —  крикнула Ріара, і вперше в її голосі з’явився страх.

Зерван зробив ще один крок вперед.

Його очі потемніли.

— Ніі—   голосно не своїм голосом сказав він – це ти не розумієш.

Ксара ледве трималась на ногах.

Енергія навколо рвала все.

Її тіні метались, втрачали форму, ніби не могли вирішити, кому підкорятись.

—  Зерван —   її голос був слабким.

Він не чув.Сфера стиснулась ще сильніше.

Кайрен різко вдарив по ній зсередини хвиля темряви розійшлась, але розчинилась, ніби її поглинули.

Зерван стиснув руку.

Сфера тріснула.

Хвиля сили вдарила в усі боки, зносячи повітря, світло, тіні.

Ксару відкинуло назад.

Вона врізалась у стіну, і все навколо потонуло в глухому дзвоні. Кімната була зруйнована.І посеред усього цього стояв Зерван. Його рука все ще була стиснута.Наче він тримав щось,  чого вже не було.

Щось було не так.

— Ксара? — його голос вперше за весь цей час прозвучав тихо.

Відповіді не було.

Його серце різко стиснулось. Він обернувся. І побачив її,  лежала біля стіни, там, куди її відкинуло хвилею. Темне волосся розсипалось по підлозі, змішуючись із пилом і уламками. Її рука була неприродно зігнута, тіні більше не рухались.

Ніби завмерли разом із нею.

 —  Ні—  ледь чутно.

Він побіг до неї.

Опустився поруч різко, майже падаючи на коліна.

— Гей… —  голос став хрипким —  Гей,ти ж сильніша за це, чуєш?

Жодної реакції.

Він обережно торкнувся її плеча.

— НІ… Ні, ні, ні…

Він різко підхопив її, притягнув ближче, ніби це могло щось змінити.

— Ти не можеш так… —  шепіт, майже беззвучний – ми ж тільки почали… ти ще навіть не встигла в мене закохатись …

Слабка спроба жарту.Його пальці тремтіли.

— Ксара… відкрий очі.

Нічого. І тоді щось всередині нього зламалось.

— Це не так мало бути — тихо сказав він, схиляючи голову, та спираючи на її голову –  я ж хотів як краще…

Його рука стиснулась на її одязі.

Занадто сильно.

— Я мав тебе захистити.

       *** День прощання***

Вітер пробирав крізь зруйновані вежі академії, піднімаючи пил та легкі іскри  Арну, що плавно кружляли над землею. Місце, де стояла Ксара востаннє, тепер стало святим коло із світла, тіні і магічного блиску.

Навколо зібралися всі  учні, викладачі, друзі, і ті, хто раніше лише спостерігав із тіні. Ніра стояла поруч, її погляд не відводилися від тієї тонкої, сяючої сфери, де зберігалася сутність Ксари. Вона не була просто тілом вона була енергією, магією, силою, яка пройшла через її життя.

Повітря тремтіло від їхніх емоцій.

 Лорейн опустилася на коліно, закривши очі. В її руках спалахнула маленька крихітна іскра темної магії  знак того, що вона не боїться прийняти біль і перетворити його на пам’ять. Вона тихо шепотіла слова прощання, голос ледь долинав до інших, але світло від її магії рознесло їх крізь весь коло, мов молитву.

Учні стояли в колі, тихо, без звуків. Кожен з них поклав щось хтось маленьку кристалічну кулю, хтось пелюстки магічних квітів, які світлилися у темряві, а дехто просто руку на землю, з’єднуючи своє серце з тим, що залишила Ксара.

Після прощання Зервана з Ксарою.

Він нахилився до сяючої сфери, де зберігалася сутність Ксари, і його голос зірвався:

—  Ксара я завжди боявся сказати це вчасно але я люблю тебе. Більше, ніж могла б уявити  будь яка сила Арну.

Його рука тремтіла, торкаючись світла її енергії.

—   Я не можу залишити тобі нічого, крім себе—  тихо промовив він, і сльози котилися по щоці.

—  Прощай моя сила, моє серце… — прошепотів він, відводячи руку. І вперше усвідомив, що кохання залишиться живим навіть тоді, коли її вже немає поруч.

І тоді магія піднялася сама. Вона закружляла над усіма присутніми, сплітаючись у образ Ксари, не як тіло, а як сила, що об’єднувала світло і тіні, минуле і майбутнє. Вона повільно розчинилась у небі над академією, залишаючи після себе тихе, але ясне відчуття присутності.

Навіть вітер, здавалось, зупинився на мить, слухаючи прощання.

Всі мовчки стояли ще деякий час, перш ніж тихо зітхнули, розходячись, несучи з собою частинку того, що залишила Ксара пам’ять, силу і уроки, які назавжди залишаться в їхніх серцях.

Хоча її не було фізично, академія жила далі, наповнена її магією і духом. І кожна тінь, кожна іскра світла, кожен подих повітря  були її шепотом, що нагадував: вона завжди буде поряд.