Пам`ять що не згасає?

Коли останні тіні стихли, і повітря в бібліотеці нарешті стало спокійним, Ксара і Зерван обережно оглянули приміщення. Книги лежали розкидані, сторінки були порвані, а пил і легка магічна іскра ще кружляли у світлі ламп.

—  Потрібно прибрати, перш ніж хтось прийде—  тихо сказала Ксара, зітхаючи. Вона відчула втому у кожному м’язі після бою, але спокій спадку матері допомагав тримати руки твердими.

— Згоден—  кивнув Зерван—   Бібліотека —  священне місце. Не можна залишати після себе руїни, навіть після такого… — він обвів рукою простір, де ще валялися книжки і пил.

Вони обидва почали збирати книги, акуратно ставлячи їх на полки, збираючи порвані сторінки в купки, які пізніше можна буде склеїти або переписати..

Коли бібліотека нарешті стала акуратною, вони обмінялися коротким поглядом, і Зерван простяг руку:

—  Підійдемо до кімнати? Потрібно відпочити і обдумати, що робити далі.

Ксара кивнула, і вони рушили коридорами академії, які здавалися дивно тихими після вибухів магії. Їхні кроки відлунювали у порожніх залах, а світло ліхтарів відкидало довгі тіні на стіни.

—   Я все ще не можу повірити, що він відступив—  тихо сказала Ксара—  а ле знаю, що він повернеться.

—  І ми будемо готові —  відповів Зерван.

Вони піднялися сходами до свого поверху, двері гуртожитку тихо відчинилися, і Ксара кинула швидкий погляд у порожній коридор. Всі ще спали, не здогадуючись, що тільки— но відбулося.

Вои обож підійшли до кімнати Зервана

—  Ти заходь. Тут можна буде трохи відпочити і привести думки до ладу.

Вони увійшли, двері тихо за ними зачинилися, а кімната наповнилася тишею, яку вони так чекали після хаосу бібліотеки. Тут можна було відпочити, перевести подих і знову подумати про Кайрена, про спадок матері і про те, як підготуватися до наступної битви.

Вони вирішили не розповідати що сталось іншим, а зникнення Кайрена, пояснили тим що він поїхав у відпустку.

На ранок наступного дня вони вирішили сидіти разом, бути друзями, та на всяк випадок бути поряд.

Ректор не був проти, а от дівчата— стерви, не були в захваті.

З зникненням Кайрена, і час змінився і тепер, рік в світі арну, всеодно що рік в звичайному світі.

   ***Пройшло майже 4 роки.***

За період спілкування з Зерваном, Ксара зрозуміла, що він не зарозумілий покидьок, який шляється по барах та має по мільйон дівчат— прихвостнів. Зерван здається на перший погляд таким. Він людина яка має декілька друзі, не любить жорстокість, та нових знайомств.

— Ксара—  покликав ректор—  ми на лекції чи на хмарі—  повідомив він даючи зрозуміти те що  Ксара задумалась.

Ксара кивнула головою, та всеодно продовжила думати.

Перевила погляд на вікно.

*Кайрен, що ж ти так ховаєшся*— задумалась Ксара.

Повітря раптом стало густим, ніби кімната наповнилась невидимим туманом. Дівчина моргнулаі світ хитнувся.

Вона стояла посеред власної кімнати.

Все було таким сами  і водночас ні. Ліжко на місці. Стіл як завжди завалений книгами. Навіть штори ледь колихались, хоча вікно було зачинене. Але щось у цьому всьому було чужим, неприродним. Тиша занадто глибока. Світло занадто бліде.

І тоді вона почула кроки.

Повільні. Чіткі.

Вона різко обернулась.

По кімнаті… ходив Кайрен.

Його постать ковзала тінню вздовж стін, ніби він не торкався підлоги. Обличчя було напівприховане, але вона одразу впізнала цей погляд  холодний, зосереджений, ніби він шукав щось.

—  Кайрен?—  тихо вирвалось у неї.

Він не відреагував.

Наче її тут не існувало.

І тоді… ще один рух.

Біля вікна стояла дівчина.Спиною.Темне волосся спадало хвилями на плечі, ледь торкаючись тканини одягу. Вона повільно повернула голову — і їхні погляди майже зустрілись.

Незнайомка.

Серце дівчини стиснулося.

Щось у ній було знайоме. Її пальці ледь стискались, ніби стримуючи силу.

— Хто ти?— прошепотіла вона.

Дівчина мовчала.

Її очі блиснули дивним, майже нереальним світлом. І в ту ж мить Кайрен зупинився.

—  Ріара —  тихо, але чітко сказав він.

Почувши ім’я, світ під ногами Ксари рухнув.

*Ріара?Ні—  ні — ні , це не могла бути вона*—  пролунало в глові Ксари.

Дівчина біля вікна повільно усміхнулась. Але ця усмішка була не такою, якою вона пам’ятала. В ній було щось темне. Глибоке. Небезпечне.

І тільки тоді вона впізнала.

Не обличчя.Не очі.

А відчуття, спорідненості.

— Ріара? —  голос надламався.

І в ту ж мить світ тріснув.

Кімната розсипалась на тіні.

Так ніби ти книгу пишеш.

Світ зламався без попередження.

Вона повернулась до реальності, всі дивились на неї.

— Ксара, що жах наснився—  з сарказмом мовиви Ректор.

Дівчина навіть не помітила як заснула.

— Чи це був сон, чи видіння?— тихо запитав Зерван.

— Незнаю, здається видіння.

Ксара попросилась вийти, та

вийшла в туалет.

— Мене вдома не було 4 роки, чи може бути таке що Ріара відкрила Арн і об’єдналась з Кайреном—  думала Ксара дивлячись на себе в дзеркало та спираючись на умивальник.

Раптом до неї прийшло прозріння, що коли вони з Кайреном бились в бібліотеці то він випалив фразу «Любов!  Ха, скажи про це своїй Ріарі…»