Рідня чи ворог?

На ранок до неї прийшла Ніра.А пізніше і Лорейн.

— Ксара, ти що тут з ночі сидиш? Ти хоч трохи поспала?—  присіла поруч з Ксарой Лорейн.

— Так сижу доволі довго, так поспала, не багато, та поспала, слухай сни збуваються?—  запитала вона, навіть не відриваючи погляд від краєвиду з балкона.

— Ну в більшості випадків ні, Ксара то просто жахіття, щоб тобі не снилось то просто сон, прогуляйся можливо найдеш відповідь

Ксара кивнула головою та різко підірвалась та пішла з кімнати разом з Нірой.

Вона пішла до класу де на неї вже чекали всі.

— Ксара, привіт—  радісно помахав рукою Кайрен.

Ксара зробила вигляд ніби не помітила  та пішла до Зервана.

— Зерван, після пар, на балконі в басейні.

Зерван кивнув головою.

Пари пройшли більш— менш добре за умови що Кайрен просто витріщався то на  Ксару то на Зервана, то на Ніру.

Після пар, Ксара забігла на секунду в кімнату щоб попередити Лорейн, та Рейна що вона не буде ночувати.

Забрала з собою Ніру та пішла туди де вони з Зерваном домовились зустрітись. Він теж взяв з собою Нокса.

— Ксара, Ніра—  він кивнув головою—  щось важливе?—  кинув він.

—  Взагалі так—  вона коротко розповіла сон з його мамою.

— Кайрен?!—  здивовано крикнув він.

— Так він, і не кричи. Так ось я хочу дізнатись про це, і Лорейн, кинула мені ідею, тут десь є бібліотека?

— Має бути десь в іншому корпусі.

— Йдемо.

Ксара це сказала впевнено та рішуче тому відмовити їй було не можливо.

Вони блукали коридорами академії в пошуках бібліотеки.

Вони знайшли бібліотеку.

— Ксара, а тут не має бути щось типу охорони—  оглянувся Зерван.

— Не знаю, пішли—  кинула вона, заходячи в двері.

—  Тут…—  прошепотіла Ксара. Її голос звучав тихо, але впевнено, наче магія самих стін шепотіла їй, що вони близько до правди.

— Не подобається мені це —  відповів Зерван, ковзнувши поглядом по темних рядах книжок – тут  все занадто живе.

Бібліотека розкрилася перед ними, як печера, заповнена тисячами книг. Кожна книга тут дихала, сторінки шепотіли, палітурки хитаючись нагадували, що вони не просто предмети, а свідки минулого.

Ксара підійшла до старої шафи, чорної, покритої срібними тріщинами. Книга лежала посередині без назви. Її обкладинка здригнулася, коли Ксара доторкнулась до неї, і сторінки розкрилися самі.

Світ навколо них зник.

Вони опинилися у просторі. Холодна темрява розтікалася хвилями, стіни зникли, залишилися лише уламки минулого, злегка світлі спогади: руїни, вітер і фігура жінки, що стояла посеред руїн. Це була мати Зервана. Висока, велична, її  волосся спадало хвилями, а тіні під ногами здіймалися, як хвилі. Але вона не помічала їх. Це був спогад, створений книгою, оживлений, щоб показати правду, яку вони шукали.

—  Це спогад… —  прошепотіла Ксара —   вона не бачить нас…

— Ні—   тихо відповів Зерван—  це все лише відтворення того, що сталося.

Мати Зервана стояла посеред руїн старої зали, тіні під її ногами піднімалися густими хвилями. Її очі були сповнені рішучості, а магія навколо неї пульсувала, наче живий організм.

Вона знала, що він іде. Його духовна сила наближалася, холодна і невблаганна, як лезо. Його кроки звучали у повітрі ніби грім, а очі світилися блідим світлом, що відбивалося від стін і темряви.

— Мамо, чи швидше казати Королево— пролунав його голос. Він не кричав, не кликав  просто сказав, і це було страшніше за будь— який крик—  ти надто багато знаєш,  тому…—  він не закінчив фразу, не було сенсі її закінчувати.

Мати Зервана підняла руки, і тіні здійнялися перед нею, щільною стіною, готові відбити будь— яку атаку. Вона не відступала.

— Я не дозволю тобі —  сказала вона тихо, але твердо, і повітря навколо її магії завирувало, розриваючи темряву.

Удар прийшов раптово. Духовна сила Кайрена врізалась у тіні, розриваючи їх на шматки, як лезо прорізає тканину. Мати Зервана відчувала, як магія її тіла бореться, але цього було замало.

Вона кинула останній спалах своєї сили  і тіні згустилися у щільну темну хвилю, що обвила його духовну енергію, намагаючись відштовхнути його. Але Кайрен не відступив. Його сила була чужою, гострою, безжальною.

—  Ти не зможеш мене зупинити —  холодно сказав він, і в наступну мить магія його вдарила безпосередньо у центр її темряви.

Всі тіні здригнулися, а потім розлетілися у пил. Мить, що тягнулась у вічність, і світ навколо розірвався. Її тіло впало на холодний камінь. Вона дивилась у небо, і її погляд зустрівся з останнім спалахом магії.

—  Бережи його… — прошепотіла вона, голос слабкий, але сповнений сили, що перейшла в спадок.

І тіні, які залишилися, наче відгукнулися на це магія її крові перейшла до Зервана і Ксари, залишивши їх єдиними спадкоємцями сили.

Світло Кайрена згасло, його перемога була повною, але в темряві залишилася пам’ять. Пам’ять про матір, її силу і її волю.

Сторінки книги знову замерехтіли, і простір навколо зник. Ксара відчула, як серце стискається  спогад закінчився. Вони з Зерваном знову стояли посеред темної бібліотеки.

—   Все що нам треба знати—  тихо промовила Ксара— тепер ми знаємо правду.

Зерван кивнув, тримаючи тіні напоготові. Вони робили кроки між рядами книг, обережно оглядаючи кімнату, коли раптом повітря похололо.

—  Що це? —  прошепотів Зерван.

І тоді з’явився він.

Зі спини, із темного коридору між полицями, вискочив Кайрен. Його бліде світло духовної магії розсікло повітря, і тіні Ксари здригнулися.