Шепіт часу

На наступний ранок до Ксари прийшли лікарі та сказали шо  вона може йти.

Дівчина звібрала речі та відразу  зібралась поїхати додому, а вже потім до Лорейн, та щоб доїхати їй треба машина, а машина у Рейна.

* Розмова по телефону*

— Рейн, привіт, а ти не плануєш мене забирати з лікарні? Мій улюблений братик.

— Ні, їдь на таксі, гроші закину—  повідомив він.

— Еййй в сенсі, а мені взагалі то ще до Лорейн йти—  фиркнула в телефон Ксара.

— Мені теж— нагадав хлопець та кинув слухавку.

— Чорт, Рейн, який ти – не придумавши слова Ксара розвернулась та пішла забрала речі та пішла до виходу.

Внизу стояла машина Рейна та за  кермом  був не Рейн.

— Лорейн?—  здвивона скрикнула Ксара коли відчинилось  вікно.

— Так я, ти сідаєш?—  не вагавшись відповіла вона.

— Окей, яким чином Рейн довірив тобі його машину? І куди мені їдем? — засипала питаннями дівчина доки сідала на передннє сидіння.

— Дорогенька, давай по порядку, Рейн довірив машину в нас з ним домовленість згодом зрозумієш,  їдем ми відразу до мене, чи тобі треба додому?

— Ну взагалі так.

— Окей ми заїдем до тебе потім до мене та на навчання.

Ксара кивнула головою. Вони приїхали додому Ксари, Лорейн почекала поди та збере речі, та забере Рейна.

Через пів години вони вже були готові їхати до Лорейн.

Вони їхали та Рейн який сів спереду  почав розмову першим.

— Ксара, як ми відправимся до Омінсу, ти повинна, чуєш повинна, відключити телефон, слухати нас з Принцеской, та не робити вигляд ніби ти там вперший раз.

— Так я там буду перший раз, а ти хіба ні?

— Я не перший, а ти зроби вигляд що теж не вперше—  трохи холодно відповів він.

— Окей, можна питання?—  запитала Ксара просунувши голову  між передніми сидіннями.

Рейн глибоко вздихнув.

— Так питай—  втрутилась в розмову Лора

— Чому принцеска?—  питання було скоріше до Лори ніж до Рейна.

— Хмм, цікаве питання—  трішки подумавши відповіла вона—  у нього спитай—  перекинула відповідь на Рейна.

— Неважливо— холодно тихо відповів Рейн.

Ксара глянула на Лорейн, яка підморгнула їй. Та вирішила що немає сенсу питати.

Вони вже доїжджали до будинку Лори. Та раптом на дорогу вибігла  руда кішка, чи то кіт, не було видно, та сіла посеред дороги.

— Лорейн— попередила Ксара.

Лорейн зупинилась та до кішки вийшов Рейн та забрав її до машини посадивши на руки.

— Рейн, ти ж не любиш тварин? Хіба ні?—  насторожилась Ксара коли той почав посміхаючись пестити кішку.

— Так не люблю крім неї—  посміхнувся Рейн.

— Ой то ти знаєш хто це, ну і як звати твою кішку?—  здивовано відповіла дівчина.

— Це Рея, і вона не кішка вона в світі Арну вогняна пантера.

— ХТО? В СЕНСІ В СВІТІ АРНУ?

— Та тихіше Ксара— заспокоїла Лорейн—  спробую пояснити в світі арну теж є тварини, Рея одна з них, в людському світі вони зімнюють подобу.

— Вони є у кожного Арніка?

— Ну взагалі їх видають при відборі, ну як видають , вони самі тебе вибирають, але ти можеш відмовитись.

— А часто відмовляються?

— Ніразу, всі мають свого особистого Кайруса—  тварину.

Ксара кивнула головою та всілась та назад, та щось задумалась.

Вони вже приїхали до Лорейн, та почали забирати речі з машини до будинку, щойно Ксара переступила поріг будинку то відразу відчула щось не так, наче тиснуть.

— Лорейн, мені щось не добре—  мовила Ксара тримаючись рукой за краєшок футболки Рейна.

— О боже Ксара, тримай— кинула вона в неї мішочок з травами—  з’їж.

— Я не буду це їсти—  констатувала Ксара.

— Будеш, якщо не хочеш втрати свідомість, на всьому будинку стоїть захист Арну, мама поставила. Тобі потрібно звикнути до нього щоб не знепритомніти.

Ксара спокійно кивнула та відкрила мішочок, звідки полинув ніжний та водночас різкий запах трав. Лаванда, м’ята, месіла, полин та ще інші.

Ксара з’їла їй стало легше та вони піднялись до Лорейн в кімнату.   Сіли тримаючись за руки.

— Лорейн, де Рея та Стомі?—  запитав Рейн.

— Рея, Стомі—  крикнула Лора.

— Стомі?—  запитала Ксара оглядаючись позаду.

— Мій Кайрус—  вона кішка, та в світі Арну – лисиця яка коли ступає та лишає спогади різних людей, замість слідів.

— Цікаво, хто буде в мене—  замисилась Ксара, в ту ж мить до кімнати зайшли 2 кішка: одна руда(Рея), а інша  коричнева з плямками(Стомі).

Вони сіли  в коли та Лорейн почала:

— Ксара, почуй мене, там не так як тут, ти не на крок не відходиш від   нас,  слухаєш наші вказівки, не чіпаєш чужих Карусів навіть якщо вони підходять, підлітають до тебе самі, і не грубиш Відбірників, зрозуміла?

Ксара кивнула.

— Рейн—  протянула руку  Лорейн.

— Ксара ми зараз створимо прірву , ти маєш на неї покласти руку та в цей час не говорити нічого. Почула?

—  Мг—  відповіла вона.

Рейн та Лорейн, взялись за руки, та почили спрямовувати силу в прірву.

Повітря здригнулось, Ксара відчула, так ніби хтось пройшов повз неї.

Рейн глянув в очі Лорейн та почав щось шепотіти, Лорейн повторила теж саме,  між ними зявився шматочок світла і  почала зявлятись куля, абсолютно різних кольорів які переплітаються з якимись спогадами, картинками.

— Ксара, зараз—  прошепотів Рейн.