Відлуння минулого

Дівчина що говорила з ним по телефону, назвала їм адресу лікарні і всі друзі поїхали туди.

Вони трохи почекали поки їм дозволять зайти до Ксари в плату.

— Ксара—  з дверей кинув Тарікс та кинувся в обійми до коханої.

— Дорогенька, ти як—  підійшовши ближче, запитала Ріара, та теж обійняла подругу.

— Привіт всім—  з усмішкою на обличчі відповіла дівчина та в її голосі було чутно що її боляче—  я в порядку, Лорейн—  звернулась дівчина до Лори коли та тільки зайшла до палати—  ви можете мене лишити з нею, я вам обіцяю розповів що, як сталось, тільки дайте 10 хвилин.

Тарікс глянув на кохану, поцілував в чоло, та забравши інших вийшли на коридор.

Тим часом в палаті:

— Лорейн,  я хочу поговорити та давай домовимся, кажи правду— сказала Ксара, піднімаючись на лікті.

— Добре— спокійно відповіла дівчина.

— Лора, питання номер один: чому ти довірилась Рейну?— трішки притримавши паузу продовжила вона —  друге питання:де ти взяла той кулон золотий?

Лора трішки була здивована такими питаннями.

— Давай так, це буде між нами— почала Лора— будь ласка.

— Без проблем.

— Перше питання: йому всеодно на мене коли інші те і роблять що кидаються мені в ноги, щоб я їм посміхнулась, а Рейну на мене наплювати. Друге питання, я вже казала подарував батько.

—  Ні, батько не міг тобі його подарувати, адже мені коли я купляла це—  показала дівина кулон що висів на шиї мені сказали що він в одному екземплярі.

Здивована Лора не могла нічого сказати, та все ж таки намагалась бути без емоційно.

— Ой Ксара,—  здихнула дівчина—  давай так даси відповідь на одне питання тобі відповім.

— Окей.

— Лист, що йшов з тим кулоном в тебе?

— Так, він вдома лежить, на столі,  а що?

— Він мені потрібен—  впевнено відповіла дівчина.

— Ну окей можеш поїхати до мене, та скажи мамі вона тебе пустить, та навіщо він тобі він пустий?

— Він не пустий ти не змогла б його прочитати доки ми не поїхали б декуди.

—  Так а куди поїхати, та й як ти його зараз прочитаєш?

— Поїхати вже нема сенсу, якщо я зараз тобі розповім, а прочитаю я покажу як тільки не впевнена що повіриш, хоча Рейн повірив.

— Гаразд…—  з острахом відповіла вона

— То що я можу їхати до тебе?—  запитала дівчина піднімаючись з крісла.

— Так, можеш Рейна з машиною захватить.

Лорейн поїхала разом з Рейном до  будинку Ксари. Забрали лист та назад приїхали до лікарні.

— Тарікс та Міріан, займіть лікарів, та простежте щоб до нас ніхто не зайшов—  щойно відчинивши двері скомандувала Лора—  Ріара, ти надто емоційна, ти лишишся тут за умови не робивши жодного звуку.

— Окей, та давай обговоримо що ми будемо робити—  почала відразу Ріара всівшись біля вікна на пуф.

— Побачиш, Рейн ти мені допоможеш—  мовила дівчина всівши з листком на ліжко поближче до Ксари—  дай будь ласка кулон—  звернулась Лора до дівчини.

Вона спокійно послухала дівчину та віддала кулон.

— Рейн—  коротко кинула Лорейн, та простягнула руку вона.

Рейн слухняно простягнув руку.

— Принцеско, потрібен Нірс?— коротко кинув він.

Дівчина кивнула головою та почала щось крутить в руках щось схоже на браслет помаранчевого кольору. Він нещодавно з`явився у  Рейна, здається друг подарував.

Лорейн взяла в руки свій кулон,  та кулон Ксари, потім поклала їх поруч та взяла руки Рейна.

— Ріара, Ксара, я вас благаю, все що відбуватиметься, між нами, якщо не стримаєтесь та комусь розкажете будете говорити не зі мною, а з Нореном.

— З ким?—  запитала Ріара.

— Неважливо, просто обіцяйте!

Ксара та Ріара кивнули. Лорейн в свою чергу дала змогу Ксарі сісти зручніше, адже найбільше відчує на собі ту «силу» саме вона.

— Ксара, послухай мене уважно і слідуй тому що я кажу, ти маєш зараз відати мені свою якісь річ яку ти носиш на собі завжди, та вона не вціліє, вибач, якщо хочеш правду, так треба.

Ксара була дуже здивована та трішки засумнівалась почала шукати на собі щось. Вона почала шукати та раптом згадала.

— Лорейн візьми в сумці  резинка, піде?—  запитала дівчина коли нічого не знайшла на собі.

— Окей, підійде, Рейн візьми— попросила дівчина.

Через хвилину вже резинка була на руках у Лори.

— Ксара, ти довіряєш мені?— запитав Рейн.

— Так, Рейн  довіряю—  впевнено відповіла дівчина .

— Ксара візьми резинку, та кулон в руку та не роби нічого, не забирай її, не кричи— скомандувала Лорейн.

Раптом Рейн підняв її руку до своєї, в той час як резинка лежала в руці Ксари.

Ріара уважно спостерігала за тим що відбувається, та намагалась не показуватии  емоції, хоча всередині вона кипіла цікавістю.

— Ксара спокійно— сказав Рейн та у нього на руці, якою він тримав руку дівчини, почало зявлятись червоне світло.

— Це вогонь…—  з оцепенінням мовила Ксара, з острахом дивлячись на руку відповіла вона. Та руку все ж таки не забрала.

— Так Ксаро це вогонь, а ось це часовий промінь—  сказала Лора та почала повільно простягати  руки вперед, і між її долонями народжується світло. Спочатку це маленька іскра, але за мить вона розтягується у довгий сяючий промінь, що тягнеться вдалечінь, ніби нитка часу.

Світло в ньому переливається золотими, срібними або блакитними відтінками, а всередині можна помітити ледь помітні символи, іскри або маленькі спалахи — ніби миті минулого й майбутнього рухаються всередині нього.