Поверненя з таємниці

На ранок наступного дня Рейн прокинувся першим і відразу почав хоть щось намагатись робити, телефонував то Ксарі то Таріксу. Але все даремно ніхто не відкликнувся, і він почав тарабанити в двері щоб хоч хтось почув його стукіт.

— Чого ти тарабаниш—  сонно відкрила двері Лорейн  потираючи очі рукою.

Вона щойно прокинулась, а вже виглядала ніби щойно з салону.

Рейн глянув на неї та  різко увійшов в будинок і відразу попрямував в кімнату де він сподівався побачити Ксару та допитати її що за муха її вкусила вчора. Та в чому прикол зайшовши до кімнати Ксари там не було.

— Де та вертихвістка?—  запитав Рейн в Тарікса голосно, щоб він почув.

— Хто? Ксара?— сонно мовив хлопець підводячись на лікті щоб роздивитись хто його сон потурбував.

— Ну а хто ж.

—Вона з самого ранку пішла в магазин через задні двері. Де ти був? Ти не ночував не тут— констатував Тарікс.

Рейн почув його запитання та вирішив проігнорувати, і швидко побіг до Лорейн.

— Ти їдеш зі мною, в тебе 5 хвилин.— швидко проговорив хлопець забираючи свої речі з вітальні та прямуючи на двір де на нього  вже чекала його синя ауді.

Через хвилини 3 до нього на двір вийшла дівчина і він запросив поглядом її сісти. Вона сіла та не промовила жодного слова а відразу почала фарбуватись.

— Де може бути Ксара.— холодно та з  ноткою агресії мовив хлопець, коли та щось малювала на очах, *здається стрілки, так називається*, задумався  хлопець.

— Що?—  не зрозуміла питання дівчина—  Набери її в чому питання.

— Вона телефон вимкнула—  ніби дитині відповів Рейн—  Так де вона може бути—  повторив питання він.

— Ну я не знаю я з нею не близько спілкуюсь, чому ти мене взяв, взяв би Тарікса він краще її знає, або ж Ріару—  фиркнула вона, прибираючи олівець для очей в сумку.

Схоже Рейну не сподобався цей тон і він різко зупинився.

— Вийшла—  наказним тоном сказав він та через секунду коли та не послухалась повторив ще раз.

— Ти з глузду з’їхав, посеред дороги – почала висловлюватись дівчина.

Рейн зітхнув і через хвилину відповів вже більш ніжним тоном та з іронією.

— Принцеско, я тебе запитав тож будь добра дай відповідь на моє питання, якщо не хочеш ловити попутку, адже в такому вигляді тобі швидко зупиняться ще й заплатять— оглядаючи дівчину з ніг до голови відповів він. Вона була вдягнена в білій майці на тоненьких бретельках та в джинсових шортах які ледь— ледь прикривали сідниці.

— Оу цуцику, ось так ми заговорили, окей я скажу де вона та тільки дай хвилинку—  відповіла вона дістаючи телефон—  можем їхати на ось цю адресу мовила— вона через менше 30 секунд показуючи адресу в телефоні.

— Вона там?

— Так)— усміхаючись відповіла вона.

— Звідки ти знаєш?—  з недовірою відповів хлопець, він знав те що Лора йому так швидко довірила таємницю про арн, то вона не просто зарозуміла багатійка.

— Маячок—  легко та холодно відповіла вона.

— Ти на ній маячок встановила—  він подивився на неї так ніби вона якась хвора на голову.

— Не тільки на неї, на всіх вас—  трохи витримавши паузу відповіла вона.

— Ти хвора?!—  це прозвучало скоріше не як питання а як факт —  для чого?

— Це не моя примха—  відмахнулась вона  дивлячись у вікно.

— А чия?  І де на мені той маячок—  різко запитав хлопець.

Та дівчина  зняла з футболки біля шиї маячок, глянула на нього та нічого не відповіла та коли він запитав знову вона лише сказала що він скоро все узнає.

Вони приїхали за адресою що показала Лорейн і це ювелірний магазин куди вони заїжджали перед  випускним.

— Що за магазин? Ти думаєш вона тут?

—  Не знаю, скоріш за все,—  трохи подумавши вона відповіла на наступне питання – це ювелірний магазин, я знаю чого вона тут. Сиди тут я зараз.

— Взагалі то я шукав Ксару а не ти так що вона мені потрібна.

— Потім з нею погризешся за те що вона тебе на дворі лишила, вчора, я бачила.

— Ти знала—  констатував він.

— Звісно, сиди тут—  наказала дівчина виходячи з машини.

Рейн залишився сидіти в машині та почав думати чому Лора якщо знала шо він на вулиці не відкрила йому ввечері двері. Тим часом Лора зайшла до магазину та застала Ксару за спілкування з тим самим консультантом що продав їй чорний кулон.

— О, Ксара, ти тут як добре,—  усміхаючись мовила  Лора підійшовши до дівчини та обнявши її—  Рейн місця собі не міг знайти, хвилювався.

— Окей а де сам Рейн?

— Він в машині, ходімо він тебе чекає—  стараючись забрати подругу відповіла Лорейн.

— Так, окей, дякую за  відповідь—  сказала Ксара консультанту—  гарного дня.

Вони вийшли та попрямували до машини де спираючись на копот їх чекав Рейн.

—  Рейн, брате, як спалось?—  знущально але лагідно відповіла вона.

— Ксара та йди ти – розсміявся він. Він звісно не навидів Ксару та водночас любив адже вони росли майже разом хоть і Ксара була старша від нього на пів року, але ж все ж таки вони на одній хвилі.

— Ха, окей.

Вони сіли в машину і Лорейн зібралась сісти назад щоб на перед сіла Ксара.

— Лорейн—  гучно сказав він та махнув головою на місце біля себе.

Лорейн зрозуміла це як запрошення сісти спереду, але  вона побачила як на неї глянула Ксара та відповіла.

— Та ні я ззаду сяду, хай спереду твоя сестра сяде.

— Сестра ззаду сяде, їй не важко, правда ж Ксара?—  запитав хлопець Ксару і зробив якийсь жест рукою який Лорейн не бачила і дівчина посміхнулась та сіла назад.