Сила чи міраж?

Ксара спокійно спала, бачила чудовий сон, в якому вона склала іспит на відмінно…. Та цю чудову мить перервала мама Ксари.

— Сьогодні останній день універу, не проспи, тобі ще вдягатись та фарбуватись, —  кричала мама десь  з нижнього поверху, адже майже весь 2 поверх належав Ксарі.

— Точно, останній день… ура!—  сонно, ледь чутно мовила Ксара.

Вона навіть не ворухнулась, але вже уявляла, як вона в своїй ніжно-синій, я б навіть сказала, в небесній сукні  з блискітками кружляє на випускному,  разом з подругою обговорюють нові плітки, що  на 100 відсотків  вже буде знати весь універ, крім Ксари.

— Так, все, досить міряти, треба вставати та щось робити,—  подумки вирішила для себе дівчина.

Ксара сіла  на край  ліжка, правда, це далося їй складно, адже вона не хотіла вставати з теплого ліжечка, але що робити, треба.

Вона вже майже зібралась вставати з ліжка, як раптом вона у вікні помітила якийсь дивний  золотий спалах.  Але вважаючи, що  Ксара щойно прокинулась, вона вирішила, що їй здалося, і вона пішла збиратися. Мама вже чекала Ксару знизу з її улюбленим печивом з крихтою шоколаду.

— Мамо, не варто було. Ти ж знаєш, зранку я не їм.  Увечері я буду з Таріксом та з Ріарою і  не раніше 12, а то і пізніше…,— мовила Ксара ,доки добиралась до гардеробу, де лежала сукня.

— Знаю, нуууу тоді я сама їх з’їм  і тобі не лишу, —  з усмішкою на обличчі мовила мама Ксари, тримаючи однією рукою тацю з печивом, а іншою  підносила печиво до рота.

Раптом з гардеробу почувся гуркіт і у дверях кухні з’явилась Ксара.

— Не смій, то моє печиво, — «погрозливо» голосно сказала Ксара, забираючи тацю з печивом  у мами з рук.

— Ха-ха- ха, ну гаразд, гаразд, не буду.

Ксара все ж таки повірила мамі та пішла назад, звідки прийшла. Ксари не було кілька хвилин.

— Мам, а ходи сюди, —  десь з іншого кінця кричала Ксара.

Мама підійшла і побачила, як її «маленька дівчинка», яка вже в свої  майже 17  мала  вигляд  дорослої, кружляла в тій  небесній сукні, яку мама раніше ніколи не бачила, адже сукню на випуск Ксара вибирала разом з Ріарой.

— Ти розкішна,  моя маленька дівчинко, Ксаро. Ти маєш такий неперевершений вигляд  у цій сукні на випуск ,який буде вже сьогодні. Як швидко ростуть діти…,—  зітхаючи, промовляла мама Ксари.

— Мамо,  мені взагалі—  то майже 17, яка маленька дівчинка, —  далі дивлячись на себе у  велике дзеркало,  промовила Ксара.

— Ксара досить чепуритись,  тобі ще йти до візажиста, —  нагадала мама, йдучи назад у кухню пити каву.

Ксара почула мамині слова та не звернула на них уваги, адже замислилась про те, що вона буде робити після випуску. Працювати? Далі вчитись? Забити і жити по правилу «туди сюди і мільйонер»?

Ксара вже вийшла з дому і попрямувала  до Ріари, адже навіщо платити гроші візажисту, якщо в  неї є  подруга, яка вчиться, точніше вже вивчилася на візажиста, будучи в одному класі з Ксарою, Ріара вже могла заробляти на життя. Вони фарбувались та паралельно обговорювали все на світі. За декілька годин вони вже були зібрані.

—  Що ж, ти справді чарівниця мейк-апів, дякую, — мовила Ксара, милуючись собою  в дзеркалі.

—  Давай збиратись, бо Маріан та Тарікс чекають нас, —  мовила Ріара, збираючи косметику в великий комод.

На годиннику 10 ранку, а випускний у дівчат аж о 14 і до цього часу у них є вільний час для себе. Ксара та Ріара пішли до хлопців та не просто так,  а через те,  що  хлопці хотіли зробити  своїм  улюбленим дівчаткам подарунок. Саме через це місце зустрічі було біля ювелірного магазину “Precious stone”. До речі, найдорожчий магазин прикрас в  Міраклісі (ходить легенда ,що дорогоцінне  каміння для прикрас  постачають з якогось іншого виміру, але в це ніхто не вірить, адже такого не буває, згодні?)

—  Леле, а ось і моя красуня, — вигукнув Тарікс, як тільки на горизонті побачив Ксару, він підійшов,  обнімаючи, поцілував її в чоло.  Ксара зробила те саме перш ніж запитати його:

—  Що ми тут робимо? Мені здається, ми мали йти відпочивати перед випуском, або ж хоча б зробити закупи   продуктів.

— Якщо  у вас випуск, —  відповів Міріан ,  показуючи головою на Ксару та Ріару — то крім сукні та макіяжу у вас мають бути також  чудові прикраси.

— Саме тому ми тут, — доповнив Тарікс.

— Але… це найдорожчий магазин…, — спробувала заперечити Ріара.

—  Ні, я не хочу чути ні слова,— заперечив Тарікс , — ми купуємо те, що вам сподобається і це не обговорюється.

Дівчата переглянулись та  вирішили,  що немає сенсу сперечатись. Вони зайшли усередину та побачили всю велич  дорогого життя. Зала  з прикрасами була  оздоблена різними золотими вставками,  була  доволі високою. Люстра висіла розміром з  легковий автомобіль, була скляна і ніби повисла в повітрі,  тримаючись тільки на якомусь тоненькому ланцюжку.  Прикраси знаходились під скляними кришками- кубами, і саме це придавало  відчуття багатва. Ксара підійшла до першого скляного куба , де було доволі дороге та водночас красиве кольє, воно виглядало, ніби самі ангели прикрашали його, ніжно-небесне каміння, яке ані на міліметр не сходило зі свого законного місця.

—  Подобається? —  запитав Тарікс, підходячи ззаду.

—  О ,Тарікс, та ні, я просто дивилась, ти бачив яке воно, —  задумалась Ксара, підбираючи слова, — …магічне та загадкове.

Тарікс глянув на кольє і кивнув головою.

— Якщо воно тобі подобається, ми можемо його взяти. Якщо ні, то вибирай, часу достатньо.

Ксара кивнула та пішла до інших стелажів,  де лежали не менш магічні на вигляд прикраси, серед них були і браслети, і ремені, і заколки, і японські палички для волосся   було все,  що тільки можна було уявити. Ксарі приглянувся один з  кулонів , який  вважали бракованим, його не викинули, а чому продавали , ніхто не знав, але він коштував дорожче , ніж інші. Ксара доволі довго дивилась на нього та ніяк  не могла зрозуміти,  чим він  такий особливий. Він виглядав не під стиль магазину, він був такий, ніби, призначений не для  випускного, або ж інших елегантних заходів, він мав  вигляд такий,  ніби його зробили під якусь конкретну людину.