Глава VI. Тіньове мислення

Цей рік почався не з фізичних тренувань, а з гри. Наставник розставив на дошці дерев’яні фігурки: воїнів, лучників, вершників.

— Сила руки нічого не варта, якщо не знаєш, куди її спрямувати, — промовив він. — Тінь перемагає не мечем, а розрахунком.

Дітей навчали стратегії. Спершу — прості завдання: як провести воїнів через вузький міст, як оточити ворога. Потім — складніші: як перемогти чисельно більшу армію, використовуючи кожен пагорб, кожне дерево, кожен вузький прохід.

Ліса сиділа, спостерігала, розставляла фігурки, і щоразу знаходила рішення там, де інші губилися. Вона не завжди діяла швидко, але майже ніколи не помилялася.

Наступна дисципліна — мовчазне спілкування. Наставники вчили дітей розуміти один одного без слів: погляд, рух пальців, нахил голови. Це була нова мова, здатна передати наказ чи попередження за мить, а помилка могла коштувати провалу.

Їм також давали вправи на витримку. Одне з найважчих — приниження. Дитину ставили посеред зали, поки інші насміхалися, штовхали, обливали водою. Завдання було лише одне — не показати жодної емоції.

— Тінь не має обличчя, — повторювали наставники.

Багато хто ламався. Хтось кидався з кулаками, хтось тихо плакав, ковтаючи сльози й гнів. Ліса стояла мовчки. Усередині клекотів гнів, але назовні було лише холодне обличчя, без тріщини, без дотику до слабкості.

Наприкінці року наставник дав їм завдання: групою прокрастися в інший корпус школи й викрасти предмет. Кожен звук — скрип дошки, падаючий камінь — міг зірвати операцію. Ті, хто видавав шум, поверталися з поразкою. Ліса та її група змогли принести кинджал, що лежав на вівтарі у темній кімнаті, майже не торкаючись нічого довкола.

Наставник довго дивився на неї, довше, ніж зазвичай.

— Ти починаєш мислити, як тінь. Пам’ятай: удар важливий, але ще важливіший — коли і куди його завдати.

Так завершився п’ятий рік. Вона вже не лише тримала меч у руках, а й навчилася направляти його з розрахунком. Кожен крок, кожен рух — обдуманий, кожен подих — частина стратегії.