ГЛАВА 22

      Адель обвела очима кімнату,  у пошуках хоч чогось, до чого б могла дістатися швидко, й чим можна пожбурити в Павла, щоб відволікти його увагу.

- Пашо, відпусти Лекса, благаю! Обіцяю, зроблю все, як ти скажеш. Тільки нічого йому не роби! – З її очей закапали рясні сльози.                

     Він міцно зв’язав її руки  та  кинув на диванчика у кухні.     

- Все що скажу, - він закусив нижню губу й задумався, - ну добре, роздягайся! Тепер, як ти знову не таке страшко…         

      Вже почало сутеніти,  він навмисне не вмикав світло, у легкій темряві його очі хижо заблищали. Він наблизився й почав розстібати спочатку пасок на собі, а потім і ґудзики на джинсах, футболка полетіла на підлогу.                 

     Серце Ади забилося у поганому передчутті. Отже ось яку він виставив ціну? Та чи стримає слово, отримавши своє?                 

     Павло схопив її за руки й підняв з дивану, похапцем почав знімати з неї спортивні штани, а рука вже там, хазяйнує в її трусиках.             

     Вона кусала губи, щоб від відрази не відштовхнути його, щоб не дати привід передумати.  Адель просто не зможе жити, якщо він або його посіпаки, щось зроблять з Олексієм. Вона має щось вигадати, тільки б він відволікся…               

    Та Арестов затих, почав прислухатися, а потім знову штовхнув Адель на диван, а сам почав хаотичними рухами застібати ґудзики. Навіть вона почула, що хтось увійшов, але як це можливо, якщо вона бачила, як Павло зачиняв високий паркан. Хоча! Маленька надія яскравим вогнем спалахнула в серці. Лекс. Тільки він знає, як зайти, щоб оминути камери, а зараз Павло не слідкував за своїм гаджетом.          

- Якого дідька, - викрикнув Арестов, й сам почав шукати, чим захиститися від не на жарт розлюченого Лекса.          

    Брова в нього розсічена, як і лівий бік, з плямою крові, кісточки на руках збиті, та попри все він тут, він живий.       

- Я  за Адою, - рішуче відповів він, а по обличчю можна прочитати, якщо той сіпнеться, закопає живцем.                       

    Вона скочила з дивану й підійшла до нього, притислася, такий рідний її Лекс.     

- Як там доречи твоя мала племінниця? – Неочікувано запитав Арестов. – Ноги вже зажили, чи можна заново переламати?           

- Він тобі нічого не зробив? - Перевів погляд на Адель. - Ти ціла.    

- Так, дякувати богу, що ти живий.     

- То що, таке кохання, що  й дитина не важлива? – Він почав переводити погляд з Лекса на Адель.

- Телефонуй, дівчинки там немає! – Вигукнула Ада.      

- Он як! – Почав набирати на мобільний своїх посіпак та слухавку ніхто не брав.

     На мить Володарський відволікся через Адель, й цього було достатньо, щоб Павло вискочив з кімнати, а коли Лекс рушив за ним до його кабінету, той зупинив його зброєю, яка блиснула в його руках.                          

- Неочікуваний хід? А це ти теж прорахувала, мале стерво? – Гучно викрикнув, а його губи розтягнула зловтішлива посмішка. – Що тепер скажеш? Вже не такий сміливий правда? Не страшно було тільки трахати чужу дружину так? А ти не вагайся, я вистрілю! Не вперше!

    Ада знову поряд, та Лекс прикрив її собою. За ті хвилини, що він з Павлом провели на одинці, вона встигла позбутися мотузки на зап’ястках.       

- Настогидло вже бавитися з вами! – Прокричав Арестов розмахуючи пістолетом.  – Вже давно треба було позбутися її, як колись її батька!          

   Ада зблідла й закрила обличчя руками, притислася до спини Лекса, як же він хоче зараз заспокоїти дівчину.            

- Свекру ж не жилося спокійно, він життя вирішив присвятити викриттю зрадливого зятя. Довикривався? – Знову викрикнув той. – З могили зате мене ніхто не дошкуляє.  

    Арестов звів курок й націлив Лексу у самісіньку голову.                     

- Стріляй, - сухо відповів Олексій.      

- Ні-і. – Закричала Ада й спробувала закрити його собою!            

- Як зворушливо! – Скривився Павло. – Я майже перейнявся.  Які почуття, яка драма, яка експресія.  

     Та Олексій був напрочуд спокійним, натомість лише міцніше обійняв Аду й поцілував її у маківку.

- Який сміливий вчинок, дивитися в обличчя смерті й не моргати, - все ніяк не міг вгамуватися Павло, а потім перевів погляд на годинника, - хоча вже слід з вами закінчувати.     

- Дуже прикро, люба, що тебе нікому шукати. От з Лексом трішки гірше, та думаю декілька діб в мене є щоб вшитися звідси, прихопивши гроші фірми. Сестричка твоя до речі зазіхнула на два мільйони баксів, прийшлося відправити й її у туж подорож.           

    Роздався перший постріл…          

    Серце Ади підскочило, повітря забракло…      

    Та Лекс лишився стояти там де стояв.     

- Ні, Павле, ти не промазав! – Спокійним тоном констатував Олексій. – Патрони й справді холості. Я замінив їх коли вчив Аду стріляти з нього, вона давно знає про твій сховок. Мій друг допоміг знайти потрібний калібр, а коли ми повертали його автівку передав коробку мені. Боявся, щоб Ада не поранилася, якщо захоче постріляти сама. А тобі тепер  як? Неочікувано?