ГЛАВА 19

     Павло вже спав коли залунав вібродзвінок на мобільному телефоні Софії. Інна, що вона може хотіти у таку пізню годину? Дівчина нишком вибралася з обіймів Павла й почимчикувала по дерев’яному настилу, а потім зіскочила униз до води.         

     Серце підстрибувало, вона тремтячими пальцями натиснула виклик.   

- Привіт! – Тихо відповіла Софія у слухавку. – Що могло статися, що ти телефонуєш о четвертій годині ранку?     

- Я як ти й просила переїхала до будинку Арестових.     

- Чудово, й дуже важлива інфа для четвертої години ранку, тільки це?  - З роздратуванням перепитала Софія й поглянула на своє бунгало, чи бувало Павло не прокинувся.

- Ні, не все!           

- Тілоохоронець з Адою серед ночі кудись поїхали.            

- Он як! То я все ж таки не помилилася, по відношенню до нього! – Сумно посміхнулася Софія, а Арестов ще стверджував, що він не у її смаку.           

- Може й так, але вона навіть дуже в його, - відповіла Інна, - і ще одне, у понеділок вона збирається на фірму.          

- От якраз це буде дуже зайве! – Сполохалася Софія.      

- Я навряд чи зможу завадити. Подумай сама, якщо вони з Адою розлучаться, Павло зможе одружитися на тобі!       

- Ну і нащо він мені без грошей, - викрикнула Софа.     

- Моя справа попередити, - холодно відповіла Інна й поклала слухавку.

     Щось підказує Софії зараз, що з допомогою, яку запропонувала їй давня знайома Інна, вона погарячкувала. Та явно грає за своїми правилами й зараз може просто вдало позбуватися від єдиної претендентки на спадок вітчима.  При цьому її Павло лишиться по за грою, як той аутсайдер. На війні, як на війні – кожен за себе. І не слід довіряти комусь у цій грі.

      Тепер їй знову прийдеться повертатися до пошуку людини, яка буде її утримувати. У випадку коли все вийде з під контролю, а вірогідність цього тепер досить велика.

      Від таких роздумів їй стало не добре, навіть на пісок прийшлося присісти. Як вона втомилася від цього вже. Та діватися зараз нікуди, тож просто повернулася в бунгало й лягла у ліжко, поряд з Павлом. Та сон вже ніяк не хотів приходити, замість того у голову почали лізти всілякі страхіття з минулого.                

     Червоною автівкою марки фольксваген кермував Лекс, Адель після аварії так і не зважилася сідати за кермо. Вже почало світати, коли вони під’їхали до його будинку.

     Гелена мирно посапувала на задньому сидінні, перевернувшись на спинку, витягнула лапки, які інколи сіпалися, наче вона ось-ось кудись побіжить.

     Адель теж дрімала поряд, вона роззулася й обпершись на лівий бік підтягнула ноги під себе.

    Олексій час-від-часу поглядав на обох, вони такі милі та зворушливі. Вже доїхали, а він припаркувався й ніяк не наважується збудити обох.

      Нарешті Ада сама заворушилася, відкрила очі та з просоння  заморгала.

- Де ми зараз? – Запитала вона трішки осиплим голосом.        

- Біля мого будинку, - відповів він й прибрай за вушко неслухняне пасмо волосся, яке впало на обличчя, - ходімо?            

- Так, - вона посміхнулася.                 

- Виходь з машини, я передам тобі Гелену, а сам візьму речі.    

- Добре, - погодилася вона, вийшла з автівки й лишилася поряд з задніми дверима.

     Песик трішки сполохався, але Олексій ніжно забалакав до неї й вона навіть почала йому щось відповідати на своєму, собачому. Потім він просто передав миле товстеньке та слиняве створіння своїй хазяйці.         

     Вдома розстелив ліжко для Ади, виділив стареньку ковдру для Гелени й спробував знову вкласти дівчаток у ліжко. Хоча Гелена знову потягнула його надвір. Коли він повернувся Ада вже спала.

      Олексій посміхнувся, й якийсь час спостерігав за нею сплячою, притулившись спиною до одвірок. Потім пішов на кухню робити собі вранішню каву.

     Гелена намотувала кола біля його ніг за що отримала повну миску корму, досхочу наїлася, добряче обнюхала свою нову підстилку, витягнулася на повний зріст на животику, й заснула.

      Він узяв мобільний й набрав телефон Олександра.

- Привіт, - почувся його сонний голос на тому боці слухавки, - щось сталося? Зараз тільки сьома година недільного ранку.        

- Мабуть! Я забрав Адель до себе, - тихо промовив Олексій.

- Ти що? – Вигукнув Сашко. – Ти з глузду з’їхав?

- Ні, - заперечив Лекс.

- Маю надію, Лексе, що ти усвідомлюєш свої вчинки.       

- Я сам маю на це надію, - посміхнувся Олексій, - ти завтра випадково не збираєшся до Вайтхаус індастріс?         

- Збираюсь! Збори інвесторів призначили на дві години.

- Тоді побачимося, - відповів Лекс й затамував подих, чекаючи реакцію друга.

- Божевілля, воно по ходу заразне! – Олександр пройшовся долонею по своєму волоссю.