ГЛАВА 9

    Руки й ноги тремтять, а серце завмирає. Він чекає її унизу. Ада обережно, щоб не втратити рівновагу переступила колючий дріт.                  

- Давай, дівчинко, стрибай, я тебе спіймаю! Ти ж смілива, я це знаю, - заохочував Лекс й вона зробила це, відпустила гілку й зробила крок вперед.                    

     Чи приходило в її маленьку голівку бажання зробити крок уперед, заплющивши очі, не озираючись на минуле? Так, і навіть майже зробила той самий відчайдушний крок, тоді коли стояла на даху будинку. Самотня, з понівеченою душею, а вмите сльозами кохання до покидька валялося розтоптане десь у його ногах. «Не страшно зараз знову вірити?»: запитував вкотре мозок. Але дурненьке серце тішилося й кричало: «Стрибай».                               

    І вона стрибнула й опинилася в його обіймах таких теплих. Його міцні руки підхопили й притисли до себе, а губи, вони зовсім поруч.              

    Зараз він так щиро посміхається, а вона не може відвести погляд, від його очей, які здаються зараз такими привітними, й світлішими на колір ніж завжди.                   

    Як побороти бажання пройтися по його небритій щоці кінчиками пальців? Доторкнутися до його губ, щоб спробувати нарешті, які вони на смак.                    

    Натомість Лекс, здається наче грається з нею, на довше розтягуючи цей ледь вловимий флірт, навмисно затримав її у своїх обіймах, наче пропуском на землю мала бути тільки посмішка Ади.

    Вона ніколи не бачила, як він посміхається, тому як під гіпнозом, боялася зробити зайвий рух, щоб не розвіяти цю магію моменту. Та її вуста вже зрадницьки копіювали його посмішку.

- Гарна дівчинка, - тихо їй в губи промовив Олексій й повернув її ніжки на тверду землю.

- То вже немає бажання хреститися, як того вечора? – Пожартувала вона.              

- А ти помітила? – Він потер шию, і якби чоловіки вміли червоніти, мабуть це був би саме той випадок.

Він потягнув дівчину за собою, обережно підхопивши за лікоть.                    

- Куди ми? – З легкою пересторогою запитала Адель.                     

- Пройдемося трішки лісом, заміські будинки, що йдуть уздовж дороги, нашпиговані відеоспостереженням, який сенс лізти через паркан, щоб як підліткам попастися на камеру сусіднього будинку. Пройдемо декілька кілометрів лісом, а далі за котеджним містечком, нас чекатиме авто приятеля.                              

     Адель, наче дитина насолоджувалася кожним кроком несподіваної прогулянки.  

    Дивовижна жінка, неосяжна, зараз легка, як літній вітерець і п’янка водночас. Захотілося стягнути з її  голови капелюха, розпустити волосся, заритися в нього пальцями.            

    Щось геть не у тому напрямку думки! Чи він бува не збожеволів? Чи мало в його житті зараз проблем? Слід повернути втрачений контроль доки його бажання не наробили справ.

    Вона, забувши:  про пересторогу, про свої тривоги, про внутрішній голос, просто вперше за останні роки почуває себе вільною і по дитячому щасливою.

- Сюди, - покликав Лекс, впізнавши в далечині знайому автівку товариша.                  

     Сашко стояв біля машини й обпершись на бампер палив, розглядаючи лісові пейзажі. Нарешті побачив їх й явно не зрадів, хоча з люб’язності кивнув Аді.

- Лексе, на пару слів, - Алекс кинув недопалок й затушив його ногою, швидко покрокував до приятеля.

- Адо, почекай пару хвилин у автівці, зараз повернуся, - попросив дівчину Олексій.

- Лексе, якого дідька відбувається? Ми не домовлялися, що ти потягнеш її за собою!

- Я не маю лишати її на одинці! – Знизав плечима  молодий чоловік.                

- Тобі мало проблем у цьому житті? То отримай ще й ворога у обличчі Арестова!

- Ти щось дізнався? – Нетерпляче запитав Володарський.                    

- Так, - знервовано відповів Сашко.                        

- Що саме? – Здається допитливість зараз розірве Лекса на шматки з середини.

- Ти був правий! – Неохоче випалив Рєзніков.                    

- Про що саме? – Зніяковіло запитав товариш.                 

- Коли казав, що щось там не чисто. Ніякої заяви ні чоловік Ади, ні хтось інший у поліцію з приводу спроби вбивства та понівечену автівку не подавав. Взагалі нічого, чисто! Ніяких дій. Та й справу по її батьку коментують, дуже-е не охоче! Думаю за все добряче заплачено, щоб не надавати розголосу цій справі.                                  

- Трясця, - вилиці Лекса, як і його кулаки напружилися.                 

- Тому й раджу, не лізь. Бути охоронцем й нікуди не лізти, це одне…    

- Алексе, досить, от чесно! Краще лиши ключі від машини, я тебе закину в офіс чи куди скажеш.

- Добре, куди ж тебе подінеш, - вимучено посміхнувся Олександр, - чомусь так і знав, що цим закінчиться, то якось вже обійдуся.                     

- Дякую! – Обійняв друзяку Лекс. – Не бійся, я вже дорослий, зможу подбати про себе.