ГЛАВА 2

     Олексію пощастило, він дістався офісу майже на п'ятнадцять хвилин раніше. Багатоповерхівка з металу та скла сяяла чистотою. На вході охоронці скептичного оглянули Лекса й скривили свої вибриті фізіономії, наче вони в цій будівлі, як мінімум директори, а не прості охоронці. Що поганого в звичайних чорних джинсах і білій футболці?

     Ще пів години від прочекав на стільці біля молоденької фіфи – секретарки. Яка без перестану бубоніла щось в айфон останньої версії, при цьому вистукуючи довгими темно – вишневого кольору нігтиками по  поверхні свого столу.

    Такі жінки не були йому до вподоби. Асоціація одразу з лялькою Барбі. Довгі вії, стовідсотково нарощені та не натуральні, так само як і пухкі, навіть занадто губи. Порцелянова шкіра, ідеальна на перший погляд, але якщо пригледітися, чи провести пальцем по щоці, то щоб дістатися до справжнього кольору шкіри, прийдеться добряче ту ляльку вмити. Нижче навіть не схотілося опускати очі, вже й так зрозуміло, хтось не поскупився на апгрейд цієї кралі.

- Я ще маю довго так чекати? – Олексій був достатньо знервований, вже давно мав бути в лікарні, замість цього втрачає цінний час в приймальні Біг боса.

- Коли нарада закінчиться, я запитаю у керівника, якщо Ви домовлялися з Павлом Геннадійовичем, то мабуть він вас прийме, але будьте готові чекати, в нього все розписано на декілька тижнів уперед.

   Він стиснув щелепу, щоб випадкову не бовкнути тій силіконовій дурепі, щось таке, за що потім пошкодує.

    Як тільки працівники почали виходити з приміщення де проходила нарада, Олексій підскочив зі свого насидженого стільця і попре писк секретарки зробив упевнений крок до кабінету Арестова.

- Куди Ви? Павле Геннадійовичу, я не змогла його зупинити,  –  почала виправдовуватися дівчина.

- Ви мабуть Олексій? – Запитав Павло, навіть не піднявши на хлопця очей, щось черкав та правив у паперах, які лежали перед ним.

- Так! – Видихнув Лекс.

- Софіє! – Арестов поманив фіфу пальцем і вона відразу підбігла, нахилившись до нього так низько, що от – от її форми виваляться з занадто відвертого декольте.

- Віддай, хай відкоригують, та роздрукуй вже з виправленнями.

    Дівка відверто фліртувала: то манірно закусувала  губи, то вигиналася наче кішка, от – от на коліна стрибне. Та мабуть, що так би й було, не будь Лекса поряд.

    Що вони коханці у Олексія не лишилося жодних сумнівів. Якщо чесно, то це його життя, цього Павла, хоч зраджувати на його думку, гидко. Але ж який сенс сунутися у чужу сім’ю, коли ти все одно нічого не знаєш достеменно?  

    Нарешті Софія випхнула свою п’яту точку з кабінету, лишивши їх на одинці, тоді тільки Павло звернув увагу на свого гостя.

     Він прищурив свої зелені очі, схопив зі столу ключі з логотипом Бентлі й став показушно перебирати пальцями однієї руки.

     Арестов продовжував розглядати Лекса, а той його.

    Намагається вказати місце Олексію в цьому житті за допомогою грошей? Одразу показує свій: статус, статки, можливості? Веде себе наче нахвалькувате хлопчисько, яке випросило у батька стареньку Фольц. Сидить у костюмчику від Армані, чи ще когось, байдуже на ті логотипи, який у плечах на декілька розмірів йому не відповідає. Звідки ти друже вирвався? Не повірю, що тобі цей статус був даний при народжені.

- Палите? – Нарешті запитав Арестов і дістав з шухлядки дерев’яну коробочку з сигарами King of Denmark.

- Ні,  –  відрізав Володарський.

- Це добре, а я от ніяк не кину, ця моя пристрасть влітає у солідну копійчину, майже п’ять тисяч баксів. Щось я віддалився від розмови,  –  пафосно продовжив Павло,  –  мені дійсно  потрібний охоронець.

    Він понюхав сигару, прицмокнув губами, наче вже уявляв, як затягується їдким димом й повернув сигару в коробочку, сховав знову у шухляду.

- Вірніше не мені, а моїй дружині. Знаєте, вона звикла до найкращого,  –  він дивився кудись поверх мене,  –  два місяці тому загинув її батько і з того часу я почав втрачати зв'язок з нею.

    Він схопився і взагалі розвернувся спиною до співбесідника. Поводить себе зараз так, наче дійсно переймається за неї. Але чомусь у цей спектакль дуже слабко віриться.

- Перестала слідкувати за собою, пристрастилася до алкоголю, може й ще до чогось, я багато й тяжко працюю, щоб вона могла не відмовляти собі ні в чому. Тож мені потрібна відповідальна людина, яка весь час буде поруч.

- А чому не лікар, а саме тілоохоронець? – З такими симптомами подумав Лекс, точно не за адресою.

- Бо вона вбила в свою голівку, що хтось з нею хоче розправитися, а ще терпіти не може лікарів. Останні спроби були провальними, розпізнавала одразу й закатувала істерику.

Прекрасний початок.

- Ваша задача просто слідкувати, щоб вона нічого собі не зробила. Олександр казав про клініку для Вашої племінниці, то я вже домовився, ще плачу чотири тисячі баксів у місяць і ще п’ять у кінці чотиримісячного терміну, як бонус, якщо з нею все буде добре.

      Серйозно? Такі кошти лише за те, щоб бути поруч з навіженою? Ну що ж. З цього точно не убуде, всього лише мінус одна пачка сигар у місяць.   

- Клініка входить в цю суму? – Розтягнув паузу Лекс.