Глава 1.

Варто чи ні жити без тебе?

Я б полетів з тобою в небо,

Я б повернув би час назад

І повторив би так:

Я люблю тільки тебе, богом дану мені.

Моє серце палає у вогні, що ти дала мені,

Богом дана одна, моя лебідко кохана.

Я люблю тебе!

Київ.

Я тихесенько відчиняю знайомі двері блока студентського гуртожитку, як робила це не раз до того, і крадусь до кімнати коханого з бажанням побачити його здивовані очі, адже я не попередила, що раніше повертаюсь від батьків. Сьогодні неділя і він має бути в кімнаті один, бо сусіди роз’їхались по домівках, тому я сподіваюсь поцілувати заспане обличчя, в очікуванні того, як він своїми сильними руками обійме мене і підімне під себе в ліжко. Фокусую на ньому погляд і бачу, як оголена малознайома дівчина спить лежачи головою на плечі мого Андрія. Мабуть я видаю якийсь звук, бо хлопець різко прокидається, бачить мене й підхоплюється, намагаючись натягти на себе штани і щось при цьому говорить. Я розумію це по тому, як рухаються його губи і щелепи, а текст не чую, усвідомлюю лише, що мені треба тікати. Різко розвертаюсь, як пір’їнку підхоплюю валізу і вибігаю в коридор…

Сон, який я бачу майже щоночі ось вже дев’ять років, перериває телефонний дзвінок. Мама. П’ята ранку. Щось сталось.

• Настуня, ти як? – чую стривожений голос.
• Мам, все нормально. Ви як? Щось трапилось? Мишко? Маша?
• Доню, війна, - плаче мама.
• Яка війна? – чую дивні хлопки за вікном.
• Ввімкни телевізор, - шукаю пульт і слухаю звернення Президента, яке транслюють всі канали, - Їдь до нас.
• Так, - погоджуюсь, - Тільки зберусь.
• Ми чекаємо на тебе, - мама відбиває дзвінок.

Я підвожусь з ліжка і йду до вікна. Біля будинку, де я ось вже два роки орендую квартиру, метушня: сусіди вантажаться в автівки і поспіхом виїжджають з двору. Мабуть і мені треба їхати до мами і зведених брата й сестри в рідне село на Волинь. Але я чомусь не поспішаю. Неквапливо варю собі каву і повільно п’ю її. Досі не можу повірити, що це сталось. Як? Потім все ж дістаю рюкзак, складаю туди гроші, документи, найнеобхідніші речі, вимикаю світло, перекриваю крани подачі води, зачиняю двері, пишу господарці квартири, що їду до мами і викликаю ліфт.

• Привіт, - вітається зі мною Віктор, сусід з квартири над моєю, коли я захожу в кабіну, - Додому?
• Так, мабуть, - невпевнено відповідаю, - А ти?
• На пункт збору.
• Який пункт? – не розумію.
• Тероборона, - пояснює хлопець, з яким ми познайомились, коли він затопив мене і з того часу перекидались парою фраз при зустрічі.
• Я з тобою, - несподівано для себе і для нього говорю я і розумію, що це правильно, я можу бути корисна.
• Тоді їдь за мною, - сідає в свою машину і рушає, а я біжу до своєї, щоб не загубити свого провідника.

Майже одночасно ми під’їжджаємо до одноповерхового непримітного будиночка десь у дворах. Сама б я його ні за що не знайшла. Припарковуємось, виходимо з автівок і рухаємось до входу. Віктор розштовхує ліктями чоловіків, які юрбляться у дворі.  Заходимо в прокурену холодну кімнату, в якій статний чоловік років п’ятидесяти знервовано говорить телефоном.

• Медики не до нас, - прикриваючи рукою слухавку, звертається до мене.
• Я не медик, я добре стріляю, - тихо відповідаю.
• Ведмедика в тирі виграла? – іронізує чоловік у відповідь, - Тут війна дівчинко.
• Мій батько - єгер. Я влучаю зайцю в око з двадцяти метрів, - спокійно заперечую, а мій сусід і господар кімнати зацікавлено дивляться на мене.
• Я перетелефоную, - відбиває дзвінок незнайомий чоловік, - Пішли, - киває мені і я йду за ним.

Ми спускаємось сходами в підвал, де облаштовано тир. Чоловік дає мені стареньку і пошарпану гвинтівку Мосіна, підозрюю, що із збитим прицілом. Я мовчки розвертаюсь до мішеней і роблю пробний постріл, а потім ще два: в лоб і в серце намальованому чоловіку. Повертаю гвинтівку на стіл і дивлюсь на чоловіків.

• Ти розумієш, що тобі доведеться вбивати людей? – запитує незнайомець, а я просто продовжую дивитись йому в очі, - Я Федір Холоденко, командир загону ТРО нашого району, - нарешті представляється він.
• Настя Волинець, - подаю руку, а він міцно тисне її у відповідь.
• Поїхали, Настя, - веде мене до своєї машини і ми їдемо в інший непримітний будиночок, де я укладаю контракт і мені видають гвинтівку.

Потім я виходжу на двір, на якому мене чекають Холоденко, Віктор й ще 7 чоловіків і ми їдемо на зустріч ворогу.