Овальний кабінет, Білий дім.

Райан стоїть перед президентом.

На столі – документ про капітуляцію і План Нової Японії.

— Вони пропонують зробити мене військовим правителем, – каже Райан.

Німіц повільно піднімає погляд.

— Військовим правителем Японії. На п'ять років.

Довга пауза.

— І ви що, розглядаєте цю пропозицію? – нарешті питає президент.

— Так, сер.

— Генерале Мітчелл, ви розумієте, що це означає? П'ять років вашого життя. У Японії. Правити країною, яка вбила ваших друзів. Працювати з людьми, які знищили Перл-Харбор.

— Я розумію, сер.

Німіц встає і підходить до карти на стіні.

— Альтернатива – окупація. Ми розміщуємо війська. Призначаємо військового губернатора. Контролюємо країну силою.

— Яка коштуватиме мільярди доларів, сер. Потребуватиме сотні тисяч солдатів. Триватиме роками. І викличе опір, партизанську війну, хаос.

Райан підходить до карти.

— Або я стаю військовим правителем. Легітимним правителем за японськими традиціями. Призначеним імператором. Японці підкоряються не завойовнику, а своєму законному керівнику.

— Хитра гра генерала Накади, – зауважує Німіц.

— Геніальна гра, сер. Вона пропонує нам все, чого ми хотіли. Контроль над Японією. Роззброєння. Демократизація. Але без окупації. Без величезних витрат. Без опору.

Райан кладе на стіл План Нової Японії.

— І вона з Куросавою розробили це. Конституційна реформа. Земельна реформа. Права жінок. Демократизація. Детально. Реалістично.

Німіц бере документ і читає.

— Вони зберігають Сили оборони.

— Як гарантію стабільності, сер. Сто двадцять тисяч солдатів. Під командуванням Куросави. Єдина військова структура в країні. Якщо почнеться хаос – вони втрутяться. Якщо хтось спробує реванш – вони зупинять.

— А якщо Куросава сам спробує реванш?

Райан качає головою.

— Він не спробує, сер. Куросава виступав проти війни з нами. Його покарали за це. Він знає, що війна була помилкою. І він одружений з Марікою Накада – жінкою, яка втомилася від смерті.

Німіц повертається до столу і сідає.

— Генерале Мітчелл, якщо ви станете військовим правителем... Якщо ви візьмете цю відповідальність... Ви будете самотні. У чужій країні. Серед людей, які були нашими ворогами. П'ять років.

— Я не буду самотнім, сер. Зі мною буде Аяко.

Німіц піднімає брову.

— Ваша дружина?

— Так, сер. Вона японка. Вона розуміє культуру. Вона буде мостом між мною і народом.

— Вона також була агентом, – нагадує Німіц. – Працювала на обидві сторони.

— Саме тому вона ідеальна для цієї ролі, сер. Вона знає обидві країни. Обидві культури. Обидві мови. Вона може перекладати не тільки слова, але й сенси.

Німіц довго мовчить.

— Ви впевнені, що хочете цього?

Райан випрямляється.

— Сер, шість років тому я був лейтенантом. Моєю роботою було розшифровувати коди. Я зробив це. Попередив про атаку. Мене не послухали. Перл-Харбор загинув.

Він робить паузу.

— З того дня я боровся. Втік з полону. Створив партизанський рух. Визволяв Каліфорнію. Розробляв Тайванську операцію. Все це, щоб виправити помилку 7 грудня 1941 року.

Він кладе руку на План Нової Японії.

— Тепер у мене є шанс закінчити те, що почалося тоді. Не просто перемогти Японію. А створити Японію, яка ніколи більше не почне війну. Побудувати мир, який триватиме покоління.

— Або провалитися і увійти в історію як найбільша помилка цієї війни.

— Так, сер. Або це.

Німіц встає і простягає руку.

— Тоді йдіть, генерале Мітчелл. Станьте військовим правителем. Створіть Нову Японію. І Боже вам допоможи.

Вони потискають руки.

— Ще одне, сер, – каже Райан. – Мені знадобляться люди. Радники. Експерти. Перекладачі.

— Кого ви хочете?

— Генерала Девіса. Полковника Блейка. Сержанта Келлера. Каллагана. Сема. Людей, які були зі мною від Каліфорнії.

Німіц киває.

— Вони будуть ваші. Ще хтось?

Райан вагається.

— Капітан Коллінз і його люди, сер. Криптологи.

— Вони працювали на ворога, – нагадує Німіц.

— Їх змусили, сер. Шість років у полоні. Родини, діти. Вони зламалися. Але вони хороші люди. Вони заслуговують на шанс виправитися.

Німіц думає.

— Добре. Але вони будуть під вашою особистою відповідальністю.