Глава 18

- Так ось чого тобі хочеться? Припекло розважитися? Усі чоловіки однаково примітивні! Хоча я була про тебе кращої думки! - Хоч би не розплакатися. Так прикро стало. Так боляче, що мене знову вважають річчю. Розвертаюсь бігти, але Кріс міцно хапає мене за руку, до болю стиснувши зап'ястя.

- Таїсо, стривай! Не тікай! Вибач, чуєш. Так, я не правий, не стримався. Подивися на мене, - о, він не просить, він наполягає!

- Не хочу я на тебе дивитися. Відпусти, ти робиш мені боляче.

Він послаблює хватку, але не відпускає:

- Там за столом мені на мить здалося, що я тебе хвилюю, а тепер ти не хочеш на мене дивитися? Таїсо, іноді дівчата змушують чоловіків втрачати контроль, і це нормально. Я не хотів тебе образити, - треба ж, він ще й сердиться за те, що я дозволила собі засмутитися.

- Прямо так і змушують бідненьких чоловіків кидати кермо контролю, - сердито кидаю у відповідь, обернувшись до нього. - Щонайменше це неповага, Крістофере. Я ж прийшла з твоїм братом. Але в одному ти мав рацію, мені не слід було приходити. Скажеш… сам вигадай причину, чому я не повернулася, – вивільняю руку і прискорюю крок. Ні, він не пішов за мною і це на краще.

Ти справді мене хвилюєш, Крісе, тому я так болісно сприйняла цей поцілунок. З одного боку хотілося б щирої ніжності, а з іншого – ти не повинен мене цілувати, адже потім тобі доведеться мене зненавидіти.

Вже виходячи з таксі, помічаю, що мені все ще його піджак. От дідько! Макс наярював двічі, але я не беру телефон, не знаю, що сказати. З мене ніби витягнули всі сили, висмикнули стрижень і зараз мені хочеться забитися в темну нору, щоб хоч на мить відгородитись від цього заплутаного світу. Коли телефонує Роджер я теж вдаю, що не чую і не бачу пропущених. Його тільки не вистачало, й так паршиво. Не можу після цього поцілунку заспокоїти свою душу і думок про Кріса я теж не можу позбутися.

Напевно, я задрімала або він підкрався безшумно, проте налякавши мене до чортиків!

- Знаєш, що мене бісить найбільше в світі? Ігнор! - гарчить Роджер, струсивши мене за плече. - Чи тобі хотілося мене побачити? Я дико злий, Таїсо, тому раджу тобі відкрити рота і відповісти, якого хріну?!

- Знаєш, мені зараз начхати що ти злий і що тебе бісить. У мене настрій паскудніше нікуди, - ціджу крізь зуби, скидаючи його руку.

- Що трапилося? Говори, адже я не відстану.

- Думала гірше вже сьогодні не буде, так ні - чорти принесли диявола Роджера! - сідаю в ліжку, мріючи спопелити його поглядом. - Він мене поцілував. Ні, не так… він схопив мене і вп'явся жорстким владним поцілунком ніби я ніхто, наче я іграшка. У цьому ви схожі! Але тебе мені чомусь ненавидіти легше! – вигукнула на одному подиху.

- Тебе поцілував Кріс? – примружившись, уточнює Роджер.

- Так! Можеш мене привітати! – зараз мені хочеться злитися та говорити на підвищених тонах.

Але Роджер не вимовляє жодного слова, киває і виходить із кімнати. Якого біса? На відміну від нього мене емоції просто розривають, і я вибігаю за ним, щоб подивитися куди його понесло або переконатися, що він звалив.

...Виявляється, диявол все-таки відчуває якісь почуття, мені їх не зрозуміти, але він явно не радіє. Схопивши пляшку віскі, Роджер сьорбнув прямо з горла. А потім, сівши на підлогу під стіну і витягнувши свої довгі стрункі ноги, зробив ще один ковток, поставивши пляшку поруч із собою. І лише після цього глянув у мій бік, запрошуючи мене легким кивком голови. Якщо вже від його компанії не відбутися ...

Сідаю біля нього, ніби приймаю виклик, беру пляшку роблю ковток і... закашлявшись, намагаюся зробити наступний вдих.

- Отож бо, світ ще те згубне місце. І ти, крихітко, не вмієш пити, – бурмоче він. - То чому тобі не сподобався поцілунок, Таїсо, га? Ти не хочеш, щоб Кріс Марлоу виявився монстром?

- Мені обов'язково відповідати?

- Звісно, ​​обов'язково.

Але щоб відповісти, мені доводиться зробити ще один ковток і скривитись, яка гидота, обпалює так само як погляд Роджера.

- Як цікаво ми проводимо час, як справжнє подружжя, - фиркаю, не дивлячись у його бік. - Я боюся, що мені сподобаються його поцілунки. А ще я хотіла б, щоб він зробив це інакше, ніжніше та щиріше, і одночасно з цим я б хотіла ніколи його не знати і не бачити. Кріс щось зачепив у моїй душі, а це ще нікому не вдавалося. Тебе задовольнила моя відповідь? - Він не відповідає, і я змушую себе на нього подивитись. Втупившись у підлогу, мовчки грає жовнами.

- Ватажку збоченців не подобається мій тон? - А ось моя злість, як зазвичай, зіграла зі мною свій підступний жарт, у мене в очах затремтіли сльози, і Роджер помітив їх, перш ніж я встигла їх змахнути.

- Треба ж, як глибоко він тебе зачепив, - раптом глумливо хмикає мій клятий кат. – Чомусь думав, що ти розумніша, а ти як усі, така ж вразлива істеричка. І ти дуже вчасно згадала, що я твій чоловік, Таїсо. І незважаючи на твою ненависть до мене, дозволь дати тобі щиру пораду, не здумай в нього закохатися! Засунь свою душу назад і повісь важкий замок, пам'ятаючи заради кого ти вплуталася в цю гру. Інакше буде ох як боляче, а я із принципу тебе не відпущу! - Потягнувшись до мене, Роджер витер мокру доріжку на моїй щоці, яку там залишила непрохана сльоза. – Знаєш, чим ми ще із ним схожі? Його, як і мене, не чіпають жіночі сльози.

- Навіть не здивована.

- Я чудово пам'ятаю про нашу угоду, але ця ситуація і твій жахливий настрій вимагають від мене короткочасно її порушити, - посунувшись ближче, Роджер нахилився до мого обличчя, ймовірно, збираючись мене поцілувати. - Скажи, Таїсо, що ти зробила після того, як Кріс накинувся на тебе?

- Я дала йому ляпаса. ... Роджере, не треба, - але відхилятися далі нікуди я й так уперлася в стіну.

- Ні, треба, щоб перебити його запах, смак та враження, - з цим шепотом його губи накрили мої. …Обережно, м'яко, лагідно.

І я ошелешена тим, що цей чоловік знає, що таке ніжні поцілунки.