Глава 17

Кріс

Не люблю жаліти людей. Правда, це небезпечно. Варто лише на хвилину дозволити собі відчути щире співчуття – і буквально тут же тобою опановує м'якість, ти стаєш вразливим, згадуєш свій біль, що певною мірою ти теж нещасний. Після з'являється агресивність. Коротше, купа неприємних емоцій, яких я намагаюся уникати.

Не пам'ятаю, щоб мені хоч колись подобалися подруги Макса, вони мене дико дратують. Таке враження, що він знаходить якихось недорозвинених силіконових ляльок з якими можна розважатися, бо вони дуже люблять гроші. З такими не поговориш, їм навіть у вічі дивитись страшно, бо там пусто. Їх легко підчепити, але й так само легко кинути. …Але ця дівчина інша. Поглянувши в її очі – одразу упираєшся в лабіринт, на дні якого ховається її душа. Я непогано знаюся на людях і ціную в них здатність виявляти характер. І ось Таїса нагадує мені хижу кішку. Горду, але зацьковану. Сильну, але втомлену. До чортиків розумну та відчайдушну. Особливо після того, що мені вдалося дізнатися про неї від Макса. Що вона знайшла в ньому? Ось головна для мене загадка.

Якщо вона відмовляється від фінансової допомоги у її скрутному становищі, тоді що це може бути? Спалах закоханості на ґрунті відчаю? Наш Максик, звичайно, гарненький хлопець і майже не злий, але це ж чистий мазохізм зв'язуватися з таким, адже він звик міняти свої іграшки, уклавши одну в ліжко недовго думаючи береться за іншу, смітить грошима, пускає золотий пил в очі своїм дружкам та їхнім подружкам. Мені здавалося, що у цієї Таїси просто тимчасове помутніння, тим більше я їй натякнув, що з Максом краще не зв'язуватися, сподіваючись, що вона сама його залишить. Адже у неї важко хвора сестра, хіба зараз час для амурних справ?

Але вона чомусь прийшла разом із ним на сьогоднішній обід. Цього взагалі не розумію. Ну, ладно Макс: неврівноважений, безглуздий, розпещений гульвіса, який не знає труднощів, зі своєю мажорною філософією щастя. А про що думає ця Таїса? Кілька днів знайома з хлопцем і вже заявилася знайомитися з його сім'єю. Хоче одружити його з собою чи в неї якісь інші приховані мотиви, які я поки що не можу розгадати? Потрібно буде дати завдання своїм людям, щоб вони її добре перевірили.

Чому вона нервує? Намагається приховати, але в неї погано виходить. Таїса стиснута немов пружина. Таке враження, що я її хвилюю, судячи з цих поглядів та рум'янця на щоках. Невже їй все-таки начхати на Макса? Вона непроста дівчина, я навіть сказав би підкреслено складна, зі своїм норовом та внутрішніми правилами. Колюча і одночасно пухнаста. Взяти хоча б той випадок із моїм рушником. …Мені шкода тебе, Таїсо, чіпляє мене ваша ситуація за живе, діти не повинні мучитися і вмирати від страшних хвороб, але краще б тобі триматися подалі від нашої родини. Особливо від мене. Жінкам не місце у моєму житті. У сенсі – я їх використовую як споживач без будь-яких ніжностей та романтики. Переспав, скинув напругу і до побачення. Жодних відносин, переживань та пов'язаних із цим проблем. У цьому плані я анітрохи не кращий за мого брата, а можливо навіть гірше. Так якого біса я піднявся з-за столу і йду до неї?!

- Ти дозволиш? - простягаю їй руку, і мені як зазвичай плювати, що всі на мене витріщаються, навіть батько тимчасово перестав пускати слину на свою нову лялечку і подивився в мій бік, здивовано піднявши брови.

- Ти хочеш щоб я встала? - бурмотить Таїса, вкладаючи свою холодну долоню в мою руку. І незважаючи на те, що її пальці зовсім крижані – мою шкіру поколює якимись дивними гарячими імпульсами. Піднявшись, дивиться мені в очі в очікуванні, що ж буде далі. Вона стоїть так близько, що я відчуваю цитрусову нотку її парфумів і бачу тріщинки на її пересохлих губах. Чорт забирай, вона така гарна, природна, проста і водночас прекрасна. Я б її ...

Прокляття, тепер доведеться знайти дівчину схожу на неї і заплатити за свої фантазії.

Знімаю піджак, пропонуючи їй його надіти:

 - Наша мати дотримується теорії, що краса довше зберігається за температури плюс п'ятнадцять, тому в будинку досить прохолодно. Ми звикли, а от стороннім не дуже зручно. Цей… обід зазвичай триває майже до вечора, так що з незвички можна застудитися. Одягай, не соромся. Адже тобі не вперше закутуватись у мої речі, - додаю тихіше, майже пошепки, щоб мене змогла почути тільки вона. Після цих слів її очі спалахнули іронією, у неї явно на язиці вже крутиться якась шпилька.

- Боюся, що я можу його заляпати соусом. Буде незручно, я й так вже перевиконала план із збентеження.

- А ти їж акуратно, маленькими порціями... широко відкриваючи рота... і дивлячись мені в очі, - багатозначно хмикаю, дивлячись на неї з викликом. -  До того ж, рум'янець тобі личить.

Вона його все-таки одягла, підтягнула рукави, перевірила кишені та посміхнулася. Її обличчя одразу світлішає коли вона посміхається, з'являються ямочки на щічках. Дивлюся наче заворожений на тріщинку посередині її губи і нічого не можу з собою вдіяти. Я хочу цю нижню губку, але продовжую зберігати незворушність.

- Думаю, мене не мучитиме совість, що через мене застудився один із Марлоу, - кидає вона, закусивши губу. Ні, не смій її чіпати! Вона моя! …Дідько, що зі мною коїться.

- О, можеш не переживати на цей рахунок, я загартований. З якого боку не візьми – не підібратись. Смачного. Раджу спробувати рибу.

- А ти в нас виявляється джентльмен, - промовив Макс, сердито примружившись, спостерігаючи за цією сценою. – Для людини-робота вийшло нове оновлення?

- Хтось же повинен показувати приклад, - ціджу у відповідь. – Якщо вже у нашій сім'ї роль чоловіка лежить на мені.

- Що ж ти не припиниш ці недільні збори за сімейним столом? – єхидно цікавиться Кая. Їй завжди було легше підтримати цього шибайголову, ніж мене.

- Тому що я не маю часу ходити в цирк, а тут я поєдную два в одному. Але колись мені це набридне, і я дозволю собі відчути задоволення бачити тебе якомога рідше.