Глава 15

Можливості довго плескатися у ванній у мене немає, довше витираюсь. Потрібно все-таки щоб він побачив, що я посміла торкнутися його улюбленого рушника. Напевно, у нього є чашка, з якої можна пити лише йому та подушка, на якій спить тільки він. Має бути у робота ціла купа пунктів та обов'язковий розклад. Але треба зізнатися, що він дуже симпатичний чоловік і його колюча харизма аж надто хвилює мою душу.

Старанно завертаюсь у смарагдовий рушник, виходжу з ванної якраз тоді, коли за законом підлості в кімнату входять Макс та Крістофер. Причому старший Марлоу відразу сердито примружив очі. Ось така я зараза, красунчику! Хто тебе за язика тягнув заїкатися про цей рушник?

- Крісе, я зрозуміла, чому він тобі так подобається. Тому що він м'якенький, - моя посмішка змушує його грати жовнами та сопіти. – Привіт, Максе. Я вже майже готова. Не подаси мою сумку? – триматися невимушено вартує мені великих зусиль, особливо під поглядами цих хлопців. Але Кріса явно зачепило моє нахабство.

Через три хвилини вискакую вже повністю одягненою, поправляючи на ходу волосся. Ні краплі макіяжу, простенька сукня та сумочка, яку вже соромно брати в руки, але вони все одно чомусь витріщаються на мене.

- Дякую за терпіння та турботу, містере Марлоу, - затримавшись біля Кріса, зазираю в ці вабливі очі і подумки важко зітхаю. – Сподіваюся, ваші молитви будуть почуті і ви мене більше не побачите.

- Тобі ж на краще, - тихо відповів він, багатозначно ворухнувши бровою. Дивно, чому мені не хочеться йти? Я б із ним ще побалакала, довела б його до сказу. А ось він точно мріє, щоб я якнайшвидше забралася з його офісу.

- Бажаю гарного дня, - видихаю зі щирістю, розвертаюсь і йду до дверей. Цікаво, чи ми ще побачимось? І коли? Адже якщо слідувати жахливому плану Роджера я повинна проникнути в цю сім'ю, втертися до них у довіру, щоб знищити Кріса. Але я не хочу, щоб двері цієї родини відчинилися для мене через ліжко Макса, я не зможу. У мене навіть пальці починає судомою зводити при одній лише думці, що мені потрібно спокусити цього хлопця.

- Чим ти його так розлютила? Він бідний навіть почервонів, - Макс, задоволено посміхаючись, сідає за кермо. - Мало йому того, що через погодні умови перенесли рейс, то ще й гарна дівчина заснула на його дивані.

- Взагалі-то, я не думала, що ти мене там залишиш. Міг би й розбудити. Він завжди був таким?

- Колись Кріс був більш... поступливим, я б так сказав. Але він вже народився з таким нестерпним характером. У дитинстві я любив його діставати, коли Кріс приїжджав на канікули, це було навіть весело. Але зараз дражнити його небезпечно. Час від часу я, звичайно, лоскочу йому нерви, але потім вигрібаю на повну.

- І що його так змінило? - Хоча я вже знаю що, але мені цікаво, як це пояснить Макс.

- Особиста трагедія. …Не будемо про це, - і незважаючи ні на що цей бунтар і гульвіса не має наміру посвячувати мене в їхні сімейні таємниці. Як я тоді дізнаюся правду? …Адже мені дуже хочеться, щоб Роджер помилявся, щоб існував інший варіант істини.

- Висадиш мене поряд із клінікою. Я й так зловживаю твоєю добротою. Тож відпочинь від мене сьогодні.

- Ти мене анітрохи не втомила, ще ні. Я можу запросити тебе завтра на обід? Обіцяю, це буде незабутнє видовище.

- Завтра у нас неділя... Чому б і ні. Я із задоволенням приймаю твоє запрошення. Якщо тільки з Амаєю буде все добре. Ти збираєшся повести мене до якогось особливого ресторану?

- Ні, це звичайний сімейний обід у нас вдома, традиція Марлоу бісити один одного в неділю.

- О… і яке я маю відношення до сімейного обіду, - я справді розгубилася, відчула себе неготовою. Злякалася. Хоча мені дуже хочеться побачити Кріса. - Мені там не місце, це ваша традиція…

- Не хвилюйся, за цим столом збираються не тільки Марлоу. Це шоу не описати – це потрібно бачити на власні очі. Мій психолог радить мені акцентуватися на позитивних моментах, але вона змінила б свою думку після недільного обіду нашої, м'яко кажучи, дивної сімейки. Може ти помітиш щось позитивне, бо для мене це суцільне катування.

- Вважай, що ти мене зацікавив. Заспокійливе із собою брати?

- Хіба що валіум. Тоді завтра чекай на мій дзвінок. Вже не дочекаюся цього моменту. …Таїсо, тобі ж казали, що ти дуже гарна дівчина? - Макс бере мене за руку і пильно дивлячись мені в очі підносить її до своїх губ. Ні, хлопче, цей трюк на мене не подіє.

- Можливо. Я не пам'ятаю і не надаю особливого значення зовнішнім даним. Головне те, що у нас усередині. Завжди. У пеклі та в раю цінуються душі, а не краса. Бувай, Максе!

Ох, я точно потраплю в пекло за брехню і пособництво дияволові Роджеру. Виправдовуюсь та прикриваюся хворобою сестри, але мені страшно поставити собі питання «Що, якщо я занапащу чиєсь життя? Що, якщо постраждають невинуваті? На кого я тоді перетворюся?».

Мені повідомили, що Амаю вже перевели до звичайної палати і я рвонула до неї мало не на крилах! Правда, побачивши Роджера, що зник за дверима в кабінеті лікаря, я мало не спіткнулася. Що він тут робить? Що він задумав? А раптом він відмовляється платити? В голові встигає промчати тисяча думок від найбезглуздіших до жахливих, але, коли я увійшла до палати, на моїх губах заграла незмінна посмішка. Моя дівчинка не повинна бачити мене наляканою.

- Не розумію, чого ти радієш, - бурчить Амая.

- Як чому? Дивлюся на тебе й тішуся! Привіт, черепашко. Як спалося? Хочеш чогось? - намагаюся її обійняти, але вона виривається.

- Так, перестати на тебе злитися. Ти мене не слухаєш, Таїсо!

- І чим я тебе так розлютила?

- Тим, що ти продовжуєш боротися. А треба просто розслабитись. Віруючі люди вважають, що смерті не існує, що ми просто вирушаємо в інший світ. Може, я побачу там маму чи єдинорогів. Може, на мене там чекають пригоди, а ти мене не відпускаєш.

- Тому що не хочу залишитися сама. Послухай, шоколадко, не можна опускати руки і здаватися, якщо є хоч крихітна надія. І вона у нас є. Я нікуди тебе не відпущу, поки ти не постарієш і не навчишся в'язати мені теплі шкарпетки. Ми з тобою і в цьому житті знайдемо для себе пригоди, - ковтаю колючий ком і все-таки пригортаю її до своїх грудей.