Телефон дзвонить дуже доречно. …Це Роджер, підписаний у мене як «бос», і я збентежена, не знаючи, як мені спілкуватися із ним у присутності мадам.
- Алло… я зараз у лікарні. Ми могли б зв’язатися з вами пізніше? Схоже, що сьогодні я не зможу вийти на роботу.
- Ти не одна?
- Саме так.
- Як тільки з'явиться можливість, негайно набери мене, - невдоволено цідить Роджер наказним тоном. - Сподіваюся, ти усвідомлюєш наслідки, якщо раптом тобі заманеться кинути мене, Таїсо?
- Я це чудово усвідомлюю.
- Проблеми на роботі? – співчутливо цікавиться місіс Марлоу, як тільки я кладу слухавку. – А можна мені поцікавитись, де ти працюєш?
- В одній із найбільших букмекерських контор, - цікаво вона ще довго збирається мене тут охороняти? - Я піду, подивлюся, чи не прокинулася Амая.
Ні. Бачу через скло, що вона ще спить. Чому вона, господи? Подумки задаю собі це питання в тисячний раз, але ніколи ще я не питала «за що це мені?», чому ті, хто люблять страждають у рази сильніше. То хто ж покараний?
- Привіт, – беруть мене за плечі руки Макса. - Вже познайомилася з мамою?
- Дуже чуйна жінка. І любить тебе.
- Хочеш чогось?
- Так, прокинутися в іншій реальності. Можеш влаштувати це для мене? - Обертаючись до нього, намагаюся посміхнутися. – Дякую за підтримку, Максе, я дуже зворушена.
У його очах тепло та симпатія. Я подобаюся йому, це я теж бачу. Він хоче щось сказати, але не наважується заговорити про це. А я починаю боятися того, що мені доведеться відбиватися від нав'язливого піклування цієї сімейки. Зіштовхуюсь з таким вперше і мені дико, мені навіть більш зрозумілі наші стосунки зі збоченцем Роджером «ти мені – я тобі».
Амая починає ворушитися, і я мало не вбігаю до її палати.
- Як ти, черепашко? Ну й налякала ж ти мене, - хочу обійняти, але боюся зробити гірше, тому просто гладжу її худеньке плічко.
- Нормально. Голова трохи крутиться, - бурмотить вона. – А так хочу додому.
- Тоді я тебе заберу. Домовлюся з лікарем або просто втечемо, - усміхаюся та стискаю зуби, щоб не розплакатися. Так сильно вона змарніла за цю ніч. - Побудеш хвилинку з Максом? Він навіть причепурився заради тебе, подивись який красень.
Лікар нудотно поблажливий та ввічливий зі мною, все ж таки гроші і зв'язки відмінний змащувальний матеріал.
- Я можу відпустити вашу сестру на вихідні, але з понеділка вам призначені процедури. Радіотерапія має на якийсь час загальмувати зростання клітин, плюс щоденні крапельниці дозволять нам стабілізувати стан Амаї і протриматися до моменту пересадки. Ви зможете привозити її сюди щодня?
- Так, звісно зможу.
- Хочу попередити про запаморочення і нудоту, падіння апетиту та слабкість, перепади настрою, сонливість. Наберіться терпіння. Бадьорість духу вам потрібна буде за двох.
- З оплатою жодних проблем не виникло?
- Я сказав би вам про це.
Отже Роджер тримає своє слово. … Господи, ще й Роджер!
- У мене чудова новина, черепашко, ми тікаємо прямо зараз. Я навіть промчу тебе у візочку до самого виходу, - бадьорість духу вдавати значно складніше. Хоча я швидше розігрую себе, ніж мою проникливу сестричку.
- Я відвезу вас, - Макс уже навіть не питає. Сьогодні він на іншій машині, напевно, вирішив, що позашляховик більше підходить для поїздок за місто. По дорозі додому Амая вже не співає під музику, просто задумливо дивиться у вікно. Але такий самий стан нападає і на мене. Пекельний сум, який бореться з божевільною надією.
- Даси номер свого телефону? - М'яко цікавиться Макс. – Може… ти погодишся побачитися зі мною ще якось.
- Звичайно. З радістю. Дякую тобі величезне ще раз. Побачимося обов’язково. Телефонуй, коли скучиш, - невинний поцілунок у щоку, і ми з Амаєю, нарешті, залишаємося самі.
Вона сідає дивитися мультики, а мені хочеш не хочеш, а потрібно телефонувати Роджеру.
- Ми вже вдома. Макс поїхав, і я готова до звіту.
- На вечір є якісь плани? - Його вкрадливий голос мене насторожує.
- Жодних. На вихідні я хотіла б просто побути з сестрою.
- Тоді ввечері я особисто прийму твій докладний звіт. Хочу бачити твоє обличчя. Тож до швидкого!
- А.… постривай… - але він вже поклав слухавку. І я знаю, що скасувати наше з ним «побачення» ніяк не вийде, все одно що намагатися зупинити глобальне потепління. Він вирішив і все інше його просто не колише, тільки те, що заманулося його жахливій величності Роджеру, бо люди для нього як фігури на шахівниці.
Є ще одна людина, яка чекає від мене дзвінка:
- Привіт, Шоно. Мені так паршиво, - їй я можу говорити все як є. - Вчора Амаї стало погано, довелося везти в клініку, - розповідаю подробиці вчорашнього вечора.
- Цього хлопчика ти підчепила в клубі для збоченців?
- Ні, Макс це умова угоди. У тому клубі я зустріла іншу людину, вірніше диявола в людській подобі. Спокусливого, потрясного, сексуального і такого ж страшного. Роджер Мастерс. Господар закладу. Знаєш його?
На тому кінці слухавки зависає довга пауза.
- Трясця ж твоїй матері! - стогне Шона, далі згадуючи усі свої найулюбленіші матюки. - Він же псих! У нього немає серця, Таїсо! Я ще не зустрічала мужика, який би так мене лякав, а ти знаєш я кручений калач. Біжи від нього! Плюнь та рятуйся! Щоб він тобі не пообіцяв - з тебе він візьме набагато більше. Кажуть, він погубив усіх своїх жінок. Оце ти мене доконала. … Я серйозно, подруго.
- Пізно. Я підписала папери, ми уклали угоду. І він вже сплатив за лікування Амаї. Я знаю, що він чудовисько. Але раптом це лише маска?
- Ні, - голос Шони тремтить і таке я чую вперше. - Він бере кого хоче, робить з ними що хоче, дівчата, що побували з ним, після сідають на наркоту, він ламає їм психіку. Приручає, змушує плазувати, а потім топче. У мене волосся стоять дибки, Таїсо. Я не пробачу собі, якщо з тобою станеться те саме. Потрібно знайти вихід, як позбутися його поки не пізно. Ти ще й Амаю приплела туди. Цей Макс не зможе тобі допомогти?
#171 в Сучасна проза
#1174 в Любовні романи
#270 в Короткий любовний роман
від ненависті до кохання, відчайдушна героїня владний чоловік, сильні почуття_ризик та обман
Відредаговано: 04.02.2022