Глава 9

- Можна увімкнути музику? - Все, моя сестра освоїлася.

І всю дорогу ми слухаємо як Амая без краплі збентеження підспівує виконавцям, насолоджуючись такою нагодою.

 Поговорити нам з Максом так і не вдається, але мені вкрай потрібно в будь-що-будь розтягнути наше спілкування.

- Може зайдеш? Випити води, наприклад? – Приязно усміхаюся йому, киваючи в бік будинка.

- Із задоволенням, - погоджується без вагання, і я не зрозумію чи то я йому дійсно так сподобалася, чи він справді такий безхребетний бабій.

- Так, а тепер заплющ очі, - командую Амаї, вилазячи з машини. - І не підглядай поки не скажу, - веду її за плечі попереду себе до самого ганку. – Тепер можна!

Стоїть, розгублено плескає очима, обертаючись до мене в повному здивуванні:

- Де це ми?

- Ми вдома. Він наш. Твоя кімната нагорі, – урочисто повідомляю їй.

Але Амая не поспішає радіти та вриватися всередину.

- Що ти наробила? – скопіювавши у когось напружену інтонацію, питає вона в мене, дивлячись суворим поглядом, наче ми з нею помінялись місцями, вона старша, а я молодша і геть без мізків.

- Птаха щастя спіймала. … Лише знайшла гарну роботу. Не хвилюйся, мамуню, я була гарною дівчинкою, - намагаюся перевести все на жарт, і підозрілість Амаї, нарешті, поступається місцем цікавості, і вона все-таки мчить оглядати будинок. А ми з Максом повільно йдемо на кухню.

- Затишно тут у вас, - недбало і чисто з ввічливості кидає він, неохоче пригубивши склянку з водою.

- А в тебе є молодші?

- Ні, лише старші. Брат та сестра. А... ваші батьки? – чомусь він здається мені збентеженим і це так не в'яжеться з тим учорашнім образом п’яного мажора. Його симпатичне усміхнене обличчя раптом стає надзвичайно серйозним. Якби я вірила в містику, то запідозрила б, що він відчув тут дух Роджера.

- Батьків вже давно немає, померли. Ми з Амаєю залишилося вдвох. З вісімнадцяти років я її опікун. Вона мені більше, ніж сестра. Якщо ти розумієш.

Мовчить. Оглядається на всі боки і мовчить.

- У мене є думка зводити Амаю в караоке, але домашнє чи бар не підійде, дитяча аудиторія її також мало влаштує. Вона, як ти встиг помітити, чудово співає і мріє співати зі сцени. Не порадиш куди можна зводити десятилітню дівчинку?

- Знаю одне таке місце. Клуб «Саунд». Можу звозити вас туди, а заразом скласти компанію, якщо, звичайно, твій хлопець не буде проти.

«О, він буде тільки "за", на це він і сподівається»

- Простий трюк, Максе, але я віддаю перевагу прямим питанням. Відповідаю – вільна, ніякого хлопця у мене немає, – замість прямих відповідей починаю брехати. Хоча, це не зовсім брехня, хлопця в мене дійсно немає, у мене є господар.

«Цікаво, коли я почну себе по-справжньому ненавидіти?»

- Тоді чому б нам не відвідати цей клуб прямо сьогодні? Відсвяткуємо наше знайомство! – надихнувшись ідеєю, Макс задоволено потер руки. - Мені все одно не хочеться від вас йти. Скажи мені, Таїсо, як таке чудове створіння тягне на собі стільки турбот без надійного чоловічого плеча? – у його голосі пробиваються звабливо-чарівні нотки. Я бачу, що він хоче до мене торкнутися, тож дозволяю йому взяти себе за руки.

 - Міф про жіночу слабкість створили саме чоловіки, - грайливо усміхнувшись, ухиляюся від його спроби пригорнути мене до себе. - Що ж давай організуємо класний вечір. Повечеряємо у затишному ресторанчику, заспіваємо у караоке. Моя мала буде на сьомому небі. Часто співаєш у ванній? - роблю купу непотрібних рухів типу «прибираю зі столу».

- Якщо чесно жодного разу. А ти? - Хм, його блакитні очі починають посилати мені двозначні натяки.

- Буває, під настрій. Дай мені кілька хвилин, і я буду готова. А поки що можеш знайти Амаю та повідомити їй радісну новину.

Кілька хвилин мені потрібні щоб зателефонувати Роджеру, дуже дивно, що цей монстр досі не зажадав від мене звіту.

- А я все думав, коли ж, - відповів у слухавці його оксамитовий голос.

- Насправді у мене не так багато часу. Я, Амая та Макс їдемо вечеряти, а потім ми плануємо заглянути в караоке клуб «Саунд». Але є проблема – я не маю грошей.

- Ой, та годі. А хто настрочив мені в повідомленні філософське марення, про мою ущербність та твоє багатство? Хтозна, може тобі вдасться оплатити вечерю любов'ю або увагою, адже саме це дорожче за золото, - ну, звичайно, цей гад чекав, коли він мені скаже саме це.

- Добре, я слухатиму твої знущання і все скасую, не дуже й хотілося. Ти звичайно ж маєш рацію, у тебе залізна логіка та сталеві яйця. Ти можеш зв'язати мене у вузол, а можеш безкарно розтягнути вздовж ліжка та увімкнути на всю котушку свою збочену фантазію, це я вже зрозуміла. Як і ти зрозумів, що я насправді хотіла сказати тим повідомленням. Ти сам найняв мене і поставив переді мною завдання. І що тепер для тебе найголовніше дражнити мене чи довести справу до кінця? Якщо я зможу за все розплатитися з тобою своїм тілом – то я навіть згодна терпіти всі твої закидони, лише б тільки не лізти у це лайно з родиною Марлоу…

- У нашій спальні, - різко обірвав мене Роджера, загрозливо-холодним тоном. - Під картиною стоїть комод, друга шухляда знизу. Там картка. Візьми її собі. …Все-таки закадрила хлопця. Пізніше обов'язково поспілкуємось.

 Його слова «у нашій спальні» - розгойдувалися дзвоном у моїй голові до самого клубу, я ледве встигала вловлювати слова Макса чи Амаї.

- Виглядаєш розсіяною, - зауважив Макс, поклавши руку мені за талію на вході в клуб. - Все добре?

- Просто поспілкувалася з босом і наслухалася, як він мною незадоволений. Але все налагодиться. Давай сьогодні повісимо табличку «проблемам не турбувати».

- Чудова ідея! - Макс намагається при кожній нагоді доторкнутися до мене. Підозрюю, якби не Амая він би запропонував мені провести вечір трохи інакше.

- Максе, ти ж не гей? – чекаючи на наше замовлення, раптом ні з того, ні з сього ляпає Амая, моргаючи своїми великими допитливими оченятами. – А то я маю з ними самі лише проблеми.