Глава 6

- Тебе в дитинстві часто карали? – збуджено прошепотів він.

- Ні. … Ніколи, – схлипнула я.

- Пощастило ж тобі ... - Розсовуючи мені ноги, промовив Роджер, періодично покусуючи мене за плече.

Добре, що не цей чоловік позбавив мене невинності, інакше це був би найгірший і незабутній перший досвід. А так зараз зі мною був лише яскравий представник любителів грубого сексу, коли партнер насамперед думає лише про своє задоволення. Мені було боляче і неприємно, зчепивши зуби я мученицькі чекала, коли ж це, нарешті, припиниться.

 - А тепер лізь у ванну, - скомандував Роджер, відпускаючи мене. Коли він занурився у воду слідом за мною, притягуючи мене до себе, стало остаточно ясно, що це ще не кінець, що той акт дикого спарювання був лише розминкою для мого «господаря».

Це насильство. Коли тебе беруть проти твоєї волі. Мені в цьому сенсі в житті пощастило, незважаючи на те, що я виросла в найнебезпечнішому районі міста – мене ніколи не намагалися взяти силою. …До цього моменту.

Я стикалася з безхатченками, які рилися в харчових відходах за нашим кафе, в мої зміни частенько заходили різні виродки з вуличних банд, відпускаючи на мою адресу недвозначні натяки. Але мене ніколи не змушували робити те, що мені не подобалося. … До цього моменту…

- Роджере… ні! – спробувала відсторонитися, хоча розумію, що він сильніший за мене. - Я проти. Це моє тіло і мені боляче.

- Таїсо, ти більше не вимовлятимеш слово «ні» у моїй присутності - це, по-перше. По-друге, тут немає нічого збоченого, багато пар час від часу кохаються, і якщо ти розслабишся тобі буде приємно. Я хочу тебе, і я маю на тебе право.

- Я не уявляю, як можна розслабитися поряд із таким, як ти.

- Дитинко, а на що ти сподівалася, коли прийшла до мого закритого клубу? - послабив свій натиск Роджер, взявшись пестити мене під водою. – Розкажи мені, чим тебе там налякали?

- Огидний товстун зробив мені мерзенну пропозицію. Навіть гидко вимовляти це вголос, - пробурмотіла у відповідь, контролюючи його руки.

- І швидше за все тобі довелося б прийняти його чи якусь іншу пропозицію, якби ти не зустріла мене. Погодься, Таїсо Прескот, я твоє везіння, найкращий варіант з того, що ти могла спіймати в клубі, де тобі зовсім не місце. Через п'ять годин ти вже лежиш у запашній піні, у ванній власного будинку, і все, що від тебе зараз потрібно - це бути податливою та терплячою. Так я правий чи не правий? …Я чекаю правильної відповіді, Таїсо.

- Ти маєш рацію, Роджере.

Як тільки я це прошепотіла – … він… продовжив. Я як змогла, спробувала розслабитися, але не відчувала нічого, крім бажання, щоб це врешті решт закінчилося. Скоріше за все причина була в іншому - у підході Роджера і в моєму ставленні до нього. Піддавшись, я терпіла як він і велів. Терпіла, зневажаючи себе та його.

А ось його задоволення було вражаючим, зі стогнами гарчанням та гострими слівцями, навіть якби він і хотів, то не зміг би збрехати, що йому не сподобалося. Усвідомлення того, що я дійсно належу йому повністю - утвердилося ще сильніше, коли Роджер почав мене купати, не поспішаючи намилюючи мене м'якою губкою, масажуючи моє волосся. Цей чоловік продовжує мене лякати, мені хочеться поставити йому так багато запитань, наприклад, куди поділися попередні дівчата, яких він купав до мене, чи вони живі, і як часто він міняє свої іграшки.

- Роджере, я можу дещо спитати?

- Ні. Не зараз. Зараз ми ляжемо в ліжко та трохи поспимо.

Ще одна дивна ситуація – я лежу в ліжку з хлопцем, якого до біса боюся і якого ледве знаю. Мені хочеться втекти звідси, але натомість я витягнулася «солдатиком» і намагаюся заснути. Роджер чомусь відключився відразу, як тільки розтягнув своє струнке оголене тіло поряд зі мною.

«Це не мій будинок, це будинок Роджера, це ліжко Роджера, його нічна лампа, навіть туалетний папір і той належить йому» - в такому руслі повзуть мої думки, поки не впираються в безвихідь. …Блаженство сну після усього того, що я пережила за цей день.

- Гей, прокидайся! Нумо! – чиїсь пальці клацають біля мого обличчя, а я, намагаючись відмахнутися, ховаюсь під подушку. - Таїсо Прескот, тобі телефонують!

О, ось це мене одразу підкидає на місці. Напівсонна вихоплюю телефон із рук Роджера.

- Таїсо, бога ради, вже годину не можу до тебе додзвонитися! – обурений голос Шони ще більше приводить мене до тями. - Ти в порядку? Амая турбується, місця не знаходить, проситься додому.

- Зі мною все добре, люба, - піднімаю очі на Роджера і бачу, що він, по-перше, вже одягнений з голочки, по-друге, уважно прислухається до розмови. І як це він ще не наказав увімкнути гучний зв'язок? - Послухай, подруго, можеш ще якийсь час доглянути Амаю?

- Без проблем. Все так серйозно? - Шона розуміє більше, ніж я можу їй сказати по телефону.

- Як ніколи. Дай мені її, я поговорю.

Слухавку бере Амая і мій голос мимоволі змінюється, а обличчя розпливається в посмішці:

- Привіт, черепашко. Шона каже ти хвилюєшся. Не потрібно, крихітко, що може статися з твоєю дивовижною сестрою? - Сміюся і чую, як хмикає Амая. - Черепашко, у мене є план як нам вибратися з нашої купи лайна. Скоро я заберу тебе додому, де на тебе чекатиме сюрприз. Домовилися?

- Коли це скоро? Щось мені не по собі. Голова сильно болить. Приїзди прямо зараз, - починає канючити Амая, вміло користуючись своєю хворобою.

- Зовсім трошки. Обіцяю! Все вийде. Тримайся. Я люблю тебе, - і хутчіш відключаюсь поки вона мене не вмовила.

Роджер розглядає мене якимсь допитливим зміненим поглядом. Ловлю себе на думці, що досі не вірю, що переспала з цим чоловіком, уклавши з ним жахливу угоду. Наче все це мені наснилося, наче цей хлопець з неймовірно ідеальними рисами обличчя та рідкісними аквамариновими очима не завдав мені болю…

- Мені здається, ти хотіла завітати до адвокатської контори. Одягайся, поснідаємо в місті, - сухо наказав він, поки я розглядала його з найдурнішим виглядом.