Глава 1

Всю ніч дивилася у вікно, витріщалася в темряву, слухаючи власні думки. Ніби чекала на якусь підказку, очевидний знак. Немов на світанку вихід повинен був з'явитися сам собою. Але початок нового дня не приніс полегшення, стало тільки важче. Той факт, що світ прокидався й вирував яскравими барвами, галасливо жонглюючи мільйонами життів, лише підтверджувало моє переконання, що цьому світу начхати на твої проблеми, що тільки самостійно можна витягти себе за комір та спробувати щось змінити. Тільки самотужки ти маєш розглянути варіанти і знайти можливості. Ніхто не прийде і не постукає, ввічливо пропонуючи допомогу. Цього ранку я остаточно усвідомила, що заради порятунку сестри я переступлю через себе, якщо доведеться порушу закон, але дістану гроші на лікування Амаї.

Ця соня все ще спить. Крадусь навшпиньки та заглядаю в залишену з вечора щілину. Ковдра, як завжди, клубком десь у ногах, чорні кучері розсипалися по подушці, сопить собі так спокійно й безтурботно. …У нас із нею були різні татусі, тому оточуючі не відразу розуміють, що ми сестри, але присягаюся, я люблю її більше за життя. Амая – це все, що в мене залишилося, вона моя сім'я, і ​​я не допущу, щоб у мене відібрали останню рідну людину.

З дванадцяти років я практично тягла на собі всю сім'ю, мама хворіла, Амаї було тоді лише два рочки. Ми жили на крихітну соціальну допомогу, я займалася пранням, прибиранням, кухнею, няньчилась з сестрою, намагалася ходити до школи. Де носило мого рідного батька я не знаю, а батька Амаї вбили у вуличній бійці, інших родичів у нас не було, тому особливо допомагати не було кому. Лише час від часу сусіди доглядали Амаю коли вже зовсім дівати було нікуди. Грошей не брали, навіть підгодовували на свята. Тому що взяти з нас, крім аналізів, було нічого. У п'ятнадцять я пішла працювати, а коли мені стукнуло вісімнадцять… мами не стало, і я почала працювати на двох роботах, надовго залишаючи Амаю вдома саму.

«Неповноцінне харчування, стреси, спадкові фактори» - лікар навів саме ці причини, що спровокували хворобу, яка може призвести до смерті, якщо не займатися її лікуванням. До речі, для нас надзвичайно дорогим лікуванням. Страховки у нас не було, та вона б і не покрила всі витрати.

Залишалося одне – діяти нетривіально, креативно і, можливо, протизаконно, наступаючи на горло власній гордості та правильності. «Добро завжди випробовують, а зло потішається» - любить повторювати наша сусідка. І тут я з нею погоджуюся. Чомусь хорошим людям часто живеться несолодко, на відміну від негідників та багатих товстошкірих снобів.

Іду на кухню й спеціально стукаю посудом, щоб змусити Амаю сповзти до сніданку. Вона у нас вже, бачте, доросла і не дозволяє входити та стягувати її з ліжка. Налаштовую себе на посмішку, бо вона не повинна бачити, як мені страшно.

- Дай вгадаю, знову мюслі? – бурчить, але сідає за стіл.

- З родзинками та горіхами, це ж царський сніданок, - ставлю дві тарілки. – А як же чистити зуби?

- А як спати ночами? - З викликом парирує вона, випнувши пухкі губки.

- Чому ти так вирішила? Я спала як убита, - відповідаю вже з набитим ротом.

- Ти обличчя своє взагалі у дзеркалі бачила?

- Доводилося. Обличчя як обличчя, гарна шкіра, рівний ніс та бездонні зелені очі. Навіщо дивитися на одну й ту саму пісну фізіономію? - Моя жартівлива відповідь, змушує Амаю давитися від сміху. – А от ти у нас справжня красуня! Неймовірні карі очі, шоколадна шкіра, м-м-м... мені здається ти їстівна.

- Як будемо проводити дозвілля? Нагадую, мені вже десять, і я розвинена не по роках, так що не треба вмикати дурепу, Таїсо. Нам ледве вистачає, щоби щомісяця сплачувати за квартиру. Тож відпущений час треба використовувати з користю, - відповідає спокійно, ніби розмірковує про якісь шкільні проекти. А я сиджу і не можу видавити жодного звуку. Відчуваю тільки як починають душити сльози, які чомусь не капають із очей, а збираються грудкою в горлі.

- Я знайду гроші. … Ми житимемо в шикарному будинку, у мене нарешті з'явиться машина, на вихідні їздитимемо до океану, і я куплю тобі давно обіцяного пса, - впевнено ціджу крізь зуби, відчуваючи злість, яка повільно закипає всередині, через несправедливість того, що відбувається. - Ти одужаєш, Амає, я ще тебе заміж видам за дуже доброго та порядного хлопця.

- Казки зазвичай розповідають на ніч. Я не маленька Таїсо, нема чого мене заспокоювати таким безглуздим способом, - тепер вже злиться Амая, але злиться на мене. – Такі гроші можна роздобути лише незаконно, а я не хочу, я забороняю тобі робити дурниці заради мене!

- А я забороняю тобі забороняти, я все ж таки твоя старша сестра. Хоч трохи віри, Амає, не став на мені хрест, я ще зможу нас обох здивувати.

- Віри? - її допитливі очі дивляться на мене поглядом мудрої жінки, якій вдалося осягнути всесвіт. - Я всім серцем вірила, що мама одужає, але це так не працює. ... Таїсо, тобі буде набагато легше без мене, я дуже тебе люблю, тому хочу, щоб це швидше закінчилося, а залишок часу ми провели б разом.

Почути таке від молодшої сестри, яка повільно згасає від тяжкої хвороби, непросто. Причому вона сказала це таким серйозним розважливим тоном, ніби все вже вирішила для себе і просить здійснити останнє бажання. От тільки я не готова її відпускати!

- Збирайся, ми поїдемо у гості, - все, що я змогла вимовити.

Шона моя давня подруга, ми так давно знали одна одну, що навіть заплуталися, коли почалася наша дружба. Ми виросли в одному кварталі, обидві були бідні, наче церковні миші, ось тільки я гарувала, як ломовий кінь у цілодобовому магазині та кафе швидкого харчування, а Шона, можна сказати, теж «гарувала» тільки нічним метеликом або феєю, як вона себе називала. Амая, до речі, довго вірила, що Шона справжня чарівниця, бо чого тільки не валялося у неї в сумці, іноді навіть цукерки водилися, які й діставались моїй молодшій сестричці. Кілька років тому Шона пішла на «підвищення», стала працювати у віп-ескорті, крутилася поруч з багатими дядечками, обслуговувала збоченців з особливими запитами. У неї з'явилася спортивна машина, власне житло, стали водитися гроші, але я вирушила до неї не за цим.