Глава 1

Роджер

…Це отруює гіркотою кожен мій вдих. Контури всього навколо стають змазаними, кольори бляклими… похмуро-сірими. День у день у грудях тисне бажання покарати винного, того, хто зіпсував мій і без того потворний світ. …І пустота. Вона постійно йде слідом за мною. Навіть уві сні. Єдиний сенс, за який ти хапаєшся – це думки про помсту. Крім цієї помсти більше жодних цілей, бажань чи планів. Ти гориш цією жагою і в той же час відтягуєш дату виконання вироку, боячись, що потім у твоєму житті не залишиться нічого, що ти розчинишся в цій холодній та безжальній порожнечі. Поки твої думки крутяться навколо цієї спраги – ти навіть пам'ятаєш найрадісніші та найсолодші моменти, які в тебе забрали, чуєш голос коханої, відчуваєш її запах, і якщо заплющити очі, її можна навіть побачити, ніби вона стоїть поряд.

Я жив помстою два роки, стежив за Крісом Марлоу, спостерігаючи за ним із боку, збирав інформацію, розробляв деталі плану, для виконання якого мені потрібна була звичайна дівчина. В міру розумна, симпатична, і бажано, щоб вона дуже потребувала грошей.

І доля підігнала мені саме таку кандидатку, як на замовлення. Як тільки я побачив Таїсу, цей відчайдушний вираз її очей – одразу зрозумів, що вона та сама. Ось моя зброя помсти. Визначивши її проблему, уламати Таю було не складно, але поспілкувавшись з нею я зрозумів ще дещо - вона не звичайна дівчина, не слухняна залякана вівця, яку легко зневажати, ні. Вона має свій характер, незламний стрижень. Ця дівчина дивитиметься на тебе прямо в упор, гордо розгорнувши плечі, навіть якщо ти опустиш її на коліна. Вона не здасться, вона з тих, хто до останнього боротиметься, витягаючи себе з болота. …Я ніяк не дав їй зрозуміти, що поважаю таких, що вважаю таких людей самородками, справжніми та безцінними. Таких зараз народжується дедалі менше. Навпаки, я дозволив їй вважати себе монстром, тому що я насправді покидьок. Мені буде простіше, якщо Таїса мене боятиметься та ненавидітиме. …Так справді було б простіше, якби не одне «але». Щось клацнуло в цій моїй порожнечі і мене почало нестримно притягувати до цієї дівчини. Вона збуджує мою душу і справа зовсім не в тому, що я з нею переспав, ні, секс тут взагалі ні до чого. Мене хвилює її їдка іронія, непокірність, її манера сердитись, навіть її переживання за сестру мене чіпає. Я планую не просто за допомогою неї помститися Крісу Марлоу - я бажаю нею володіти. І мені начхати, що вона цього не хоче. Захоче. Я вмію бути наполегливим. І те, що в мені прокинулися ревнощі, те, що Кріс Марлоу поклав око на мою дівчинку – робить мою пристрасть ще гострішою, насиченішою, смачнішою, я почав почуватися живим. Відчуття ревнощів додає якоїсь збоченої насолоди від думки, що Таїса моя, а не його. Що Кріс може скільки завгодно пускати на неї слину, чіпати її, засовувати їй у рота свого язика - в результаті вона все одно моя. Вона віддала мені свою душу, своє тіло в обмін на життя сестри. Втішає сама думка, що не все в цьому світі належить Крістоферу Марлоу.

Мене не лякають її сльози, вони мене дратують і будять первісні інстинкти. Хочеться схопити її в оберемок і взяти силою, змусити заспокоїтись, але я стримуюсь, не вистачало мені ще нервових жіночих зривів.

- Дитинко, давай я тобі нагадаю умови нашої угоди, - стискаю Таїсу за плечі та з силою струшую, змушуючи її глянути на мене. - Як швидко ти все забула, як легко ти готова відмовитися від своїх слів заради нього, насправді не знаючи цього хлопця. Тобі стало його шкода? Ти його хочеш? - Знов струшую, впиваючись пальцями в це ніжне тіло. - Ти ж не дурна, ти маєш розуміти, що чоловіки теж вміють грати на емоціях, як і жінки.

- Відпусти, мені боляче, - схлипує Таїса.

- Ти ще не знаєш, що таке боляче. Я тобі так цього й не показав. Якби ти знала яким зусиллям волі я себе стримую, ти дивилася б на мене іншими очима! Ще раз повторюю тобі, я тебе йому не віддам! Ти була готова піти на все, що завгодно заради спасіння сестри. Так? Не чую!

– Так.

– І я тобі це дав. Завдяки мені твою сестру днями прооперують, і тобі пощастить побачити, як вона дорослішає. Так чи ні?

– Так. Але...

- Ніяких «але». Договір дорожчий за гроші, знаєш таке? - Нахиляюся ближче й притискаюся щокою до її вологої щоки. – Таїсо, мені важливо, щоб все йшло за планом.

- А може, ми ускладнимо твій божевільний план, може мені завагітніти від Кріса Марлоу, щоб ти виховував його дитину, впиваючись своєю помстою, адже він знатиме про це і мучитиметься в рази сильніше, га?! Давай придумаємо найстрашніший спосіб, як занапастити чужу душу! - Зло кидає вона, намагаючись мене відштовхнути.

- Цікаво. Я подумаю і над цим варіантом, - збираю її волосся і намотую собі на руку, змушуючи її закинути голову і подивитися на мене. - Таїсо, як мені тебе заспокоїти? Залякування не допомагає, мої розумні аргументи ти теж не чуєш. Я дивлюся, що на тебе дуже позитивно впливають поцілунки. Почнемо із них?

- Роджере, будь ласка, дозволь мені достукатися до тебе, - і знову сльози з її прекрасних очей бризкають фонтаном. - Вислухай мене, я знаю, ти можеш мене почути. Дай мені пояснити. Роджере, я зможу тобі пояснити.

- Навіть не сумніваюся. Тільки чи потрібні мені ці пояснення? Мені потрібна ти, Таїсо. Ось тобі просте пояснення.

- Навіщо? - Запитує вона тремтячими губами. - Мучити мене?

Секунд десять роздумую що їй відповісти.

- Точно не для цього. …Ходімо спати, вже пізно. На таких емоціях я не збираюся з тобою далі розмовляти, - підхоплюю і тягну до сходів на другий поверх, незважаючи на її опір.

- Ти псих! Ти справжній псих!

- Можливо. Лягай спати, Таїсо! Я хочу, щоб ти лягла на ліжко поряд зі мною і заснула. Я давав тобі слово тебе не чіпати, то не дай мені порушити це слово, бо повір, я дуже цього хочу!

Це трохи подіяло. І поки вона не збунтувалася знову, дістаю наручники та пристібаю нас одне до одного.

- Це ще навіщо? – розгублено смикає вона рукою.