Глава 18

   Між ними було багато незрозумілого. Спочатку їхні спільні вечори, прогулянки, бесіди, які стали частиною повсякденного життя, були лише результатом угоди, що пов’язувала їх, але з кожним днем ставало все важче впізнавати тільки це — холодну формальність і зобов'язання.

   Максим і Софія проводили разом все більше часу, хоч це й було наслідком домовленості, а не природного бажання бути поряд. Проте, чим більше вони спілкувались, тим більше щось змінювалось у їхніх поглядах і відчуттях. Софія не могла точно визначити, коли це сталося, але почала відчувати, як з часом з’являються моменти, коли їй дійсно хочеться бути поруч з ним. Вони більше не були просто сусідами по шлюбному контракту, не просто людьми, які «потрібні» один одному заради досягнення певних цілей.

   Цей час був для Максима таким, що він прагнув контролювати. Він любив порядок, структуру і чіткість у своїх діях, і навіть тепер, коли йому потрібно було впоратись з внутрішнім хаосом, він намагався тримати все під контролем. Однак, не так просто було справитися з тим, що почав відчувати до Софії.

   Одного вечора вони сиділи на балконі його квартири, з якого відкривався вигляд на затишний парк. Погода була прохолодною, осінь вже встигла огорнути місто, але приємний вітерець робив атмосферу ще більш затишною. Максим зручно вмостився у кріслі, дивлячись на місяць, який висвітлював їхнє обличчя м'яким світлом. Софія сиділа трохи далі, заплітаючи пальцями волосся, глибоко занурена у думки. Вона відчувала, як важко стало це "звикання", про яке вони всі говорили.

— Чому ти так мовчиш? — запитав Максим, не обертаючись. Його голос був спокійним, але в ньому звучало щось схоже на невимовлену стурбованість.

    Софія підняла очі і зустріла його погляд. Вона завжди була уважною до того, як він поводиться, але зараз їй стало складно зрозуміти, чому серце починає битись швидше при кожному його слові.

— Думаю, що в мене є чимало запитань, на які я не можу знайти відповіді, — зізналася вона тихо, не відводячи погляду від нього.

   Максим повільно повернув голову до неї. Його вираз обличчя був серйозним, але в очах промайнула незнайома м’якість.

— Наприклад? — спитав він, завжди прагнучи дізнатись більше, не боячись бути вразливим.

   Софія відчула, як її серце почало прискорюватися. Вона не знала, як висловити все, що відчувала, адже ці почуття були для неї новими. Вони були складними, як клубок, в якому змішувались тривога, надія і страх.

— Наприклад… я починаю помічати, що між нами більше, ніж просто угода. І я не знаю, чи це нормально, чи це просто я звикаю до тебе, до цієї ситуації.

   Максим обміркував її слова, відкидаючи звичний захисний бар’єр.

— Я теж не знаю, що це, — відповів він, підводячи погляд на нічне небо, в якому блищали зірки. — Але інколи я відчуваю, що хочу щось змінити. І це не завжди стосується лише угоди.

   Софія здивувалась, бо вона зрозуміла, що це більше, ніж просто формальні слова, це було глибоке визнання.

— Що ти маєш на увазі? — запитала вона, трохи нервуючись. Вона сама вже не знала, чого хоче, але відчувала, як змішуються її почуття до нього. Це було схоже на щось більше, ніж просто дружба чи взаємоповага.

   Максим зробив глибокий вдих і повернувся до неї, його очі стали м’якими, але рішучими. В його погляді була якась внутрішня боротьба, наче він намагався зрозуміти, чи це справжнє, чи це просто тимчасова слабкість.

— Можливо, ми просто повинні дозволити цьому бути, — сказав він, наблизившись до неї. — Можливо, ми більше, ніж просто два людини, що опинилися в цій ситуації. Можливо, я починаю відчувати, що є між нами щось більше, але боюся визнавати це.

   Софія була вражена його словами, але водночас відчула, як її серце почало відгукуватись на ці невиразні визнання. Вона не могла точно пояснити, чому ці прості слова змусили її так почуватися, але це було важливо.

— Я не знаю, чи готова до цього, — зізналася вона, піднявши погляд. — Але, може, ми можемо спробувати дати цьому шанс.

   Максим погладив її руку, і в її очах з’явилося щось нове. Він був рішучим чоловіком, який завжди знав, як діяти, але зараз, здавалось, він відчував себе розгубленим перед цим новим почуттям.

— Спільно пройти цей шлях, не знаючи, куди він нас веде? — з усмішкою сказав він, і Софія відповіла теж усмішкою.

— Можливо, так, — відповіла вона, відчуваючи, як важко зробити перший крок, але в той самий час якось природно. Вони сиділи поруч, і між ними було щось нове — щось, що не можна було легко пояснити.

   В той момент Софія відчула, що починає розуміти його, розуміти не через обов'язки чи угоди, а через емоції. Вона зрозуміла, що з кожним днем між ними виникає все більше близькості. І хоча Максим ще не міг звільнити себе від зв’язку з минулим, все-таки він починав відчувати, що може дати шанс на новий початок — шанс, на який вони не сміли сподіватись.

    Максим і Софія сиділи поруч, їхні погляди не відривалися один від одного. Атмосфера між ними була напруженою, наповненою незрозумілими емоціями, що дедалі більше витискалися назовні.        Вони обидва відчували, що щось змінюється, але ще не могли визначити, що саме. Серце Софії билося швидше, коли вона знову зустріла його погляд. Вона відчувала, як кожне його слово, кожен його погляд починає проникати глибше у її душу.