оповідання

Тітка Наталка працювала в цій сім'ї вже шість років. Знала їхні  проблеми, але не дуже переймалася чужими, бо мала вдосталь своїх. Анжела, так звали сеньйору, за своє життя не взяла в руки, важче за келих вина чи норкову шубу, ну хіба ще золоту прикрасу. Чоловік був суддею, а вона  походила з багатої родини, виросла в достатку. ЇЇ не хвилювало нічого, окрім своєї персони. Піклування про дорогоцінне здоров'я, зовнішність та своє любиме тіло -- були у неї головним заняттям. Лікувалася в найкращих лікарів, салони краси та салони СПА були найдорожчі. Контролювалася що три місяці  на виявлення хвороб, але їх не знаходили, бо як можна знайти там, де немає. В домі завжди була прислуга і шофер, для прийому гостей приходив спеціальний кухар, бо все мало бути на висоті. Анжела звикла до того,

що коли вона чогось хотіла, то мала мати. Світ крутився навколо неї, бо отримувати все вона звикла з дитинства. Чоловік заробляв гроші і  не вникав у проблеми дружини. Жили вони вільно, не докучаючи один одному. Хто просиджував за картами, а хто шукав собі розваги на стороні. Обох таке життя влаштовувало.

    Наталка прибирала, прасувала, а заодно й вислуховувала  “хвору” як вона бореться з недугою, яка стомлена шопінгом, яка  вона, Анжела бідна і “діструтта” (знищена) бо все тримається на ній. Анжела хвалилася всім, що купила, що їла, де ходила, з ким була.  За шість років Наталка навчилася слухати, і не чути та забути все вийшовши з роботи, бо могла тріснути голова від такої “ важливої” інформації.

        Сини -- Леонардо та Джованні; старший -- Леонардо працював з батьком, мав юридичну освіту.   Джованні, перехворілий в дитинстві хворобою, в свої двадцять шість років, зупинився на рівні десятирічної дитини. Анжела любила його, виконувала всі  забаганки і забавлянки. Кімната була заповнена іграшками та комп'ютерними іграми, що в них без кінця грався Джованні на найновішому комп'ютері. А ще він любив розглядати порнографічні журнали, що йому нишком підсував старший брат. Хлопець був хворий, але попри все  дуже хитрий, знав слабке місце своєї матері і користувався цим дуже вміло. Для нього не існувало слова --”ні”. Анжела боготворила своє чадо. Вона потакала всім капризам свого сина, ще й тому, що не мала бажання створювати собі лишніх проблем. Для неї було природно  все вирішувати через гроші й подарунки.

Наталка прибирала в його кімнаті  найдовше, дивуючись новинками техніки та різноманітними рухомими атракціонами. Для неї це було марнотратством, бо ті всі технічні дива, Джованні набридали  дуже швидко. А ось журнали його цікавили більше всього. Щоправда від нервового збудження він ставав злий і жорстокий, тоді Анжела заспокоювала своє чадо черговим подарунком.

З роками,  Наталка звикла до всього в цій сім'ї, не дивувалася  нічому. Багаті, можуть дозволити собі розкидатися грошима. Кожного року, коли Наталка мала їхати  у відпустку, починалася істерика в Анжели:

-- бо як вона без неї, навіщо їй їхати,  хто її замінить і так далі.

Всі, хто приходив замінити Наталку,  були не такі, ніхто нічого не вмів і не знав. Це була щорічна катастрофа -- Наталка їде на місяць.   На цей раз було гірше, бо мала поїхати на три місяці, а це вже кінець світу. Запропонувала їй свою племінницю, яка наразі була без роботи. Наталка переконала Анжелу, що її племінниця роботяща, добра, розумна і вправна.  Сеньйора постогнавши, погодилася зустрітися з Соломією. Їй сподобалося ім'я дівчини --Solomia; на італійську мову це перекладається -- тільки моя. Наталка засміялася

-- от і добре, буде тільки ваша.    

Соломія прийшла наступного дня -- вчитися, переймати досвід, бо як же вона зможе без цього працювати. -- так завжди думала сеньйора. Дівчина була красива  і гарно вихована, Анжелі сподобалася одразу. Наталка полегшено зітхнула, бо тепер можна буде повідомити, що їде на три місяці. Та це саме “страшне”, війни не викликало, Анжела спокійно сприйняла новину, що неймовірно здивувало Наталку. Та хіба їх зрозумієш, тих багатих.

Соломія почала працювати в домі Анжели. Дівчина мала двадцять  років, приїхала до своєї хрещеної після закінчення школи, бо платити за навчання сім’я не мала змоги, все йшло на лікування матері, що мала хворе серце. Молодший братик ще ходив до школи, батько ледве зводив кінці з кінцями. Соломія мріяла вчитися, тому й приїхала, щоб заробити гроші. Тітка Наталка допомагала своїй племінниці і хрещениці. Соломія закохалася в Рим з першого погляду, але бути просто прибиральницею вона не хотіла. Дівчина швидко вивчила  італійську мову, закінчила курси макіяжу та корекції, вчилася охоче і з задоволенням. Вирішила для себе -- вчитися тут, в Італії, щоб мати європейський диплом, тому часу не марнувала. Приглянула собі ще курси лікувального масажу. Соломія робила все серйозно і відповідально.

В домі судді була розкіш, старовинні меблі, вишуканий посуд, елегантний інтер'єр, дорогі килими, багато кришталю та антикваріату.  Тут все кричало про розкіш, Соломія незвична до такої кількості багатства, в перші дні почувалася ніяково, але тітка допомогла їй освоїтися в домі.

Анжела була задоволена своєю новою дівчиною, вона їй подобалася. Гарно її сприйняв і суддя, старший син зацікавлено спостерігав, а Джованні став її тінню, ходив  по п'ятах і закохано заглядав в очі. Соломія відносилася до нього, як до свого молодшого брата -- з любов'ю. А Джованні підмінили, він став слухняним кудись зникли примхи, прибирав у своїй кімнаті, розставляв все на місця був чемним і щасливим. Всі бачили --   Джованні закоханий. Анжела не могла не радіти таким позитивним змінам свого хворого сина. Соломія була добра і весела, з нею було легко і добре. Всі прикипіли до неї душею. Леонардо став бувати частіше вдома. Джованні бігав по квартирі і підспівував -- соло мія,  соло мія, соло мія… Він перестав сидіти в іграх, проводив більше часу біля Соломії, коли вона прасувала, допомагав їй пересувати меблі і важкі речі, бо Бог здоров'ям не обділив. Анжела бачила як змінився син, але не знала, як це сприймати. Поговоривши зі своїм чоловіком, вона задумалася, бо розуміла, що коли Соломія закінчить своє перебування в їхньому домі й піде геть -- для Джованні це буде сильним ударом.