Глава 1

Андрій прокинувся рано-вранці. Сонце лише тільки-но почало виринати із-за обрію і пестливо заглядати до кімнат мешканців однієї зі столичних багатоповерхівок, що знаходилась у звичайному спальному районі на околиці міста. Такі райони залишалися тихим та затишними, навіть у метушливі часи ділової активності.

Вставши із ліжка Андрій підійшов до вікна. Як гарно. На мить йому пригадалось інше життя. Пройшло майже три роки, але для нього це було, наче вчора. Там також мали місце такі ось дивовижні світанки. Але він не дозволяв почуттям ввести себе в оману. Оскільки на тому березі річки, за полем, причаївся підступний ворог, що прийшов на його рідну землю з однією ціллю — вбивати.

Андрій заплющив очі й наче наяву почув моторошний свист артилерійських снарядів і ледве зміг втриматись від того, щоб не впасти на підлогу й не прикрити голову руками.

Так це дуже однакові, але водночас різні ранки.

Досить жити минулим, нагадав собі Андрій. Лихі години позаду й мирне небо знов дарує надію на світле майбутнє.

Увімкнувши радіо він розпочав звичний ранковий ритуал, спочатку гімнастика, після комплекс віджимань, підтягування на перекладині, гантелі. По завершенню нагородив себе смачним омлетом із чотирьох яєць, припорошених  зеленню та шинкою. Налив до чашки свіже заварену каву та вийшов на балкон, запалюючи цигарку.

І чим сьогодні зайнятись? У гаражі автосервісу вже третій день стоїть пригнана німецька бестія BMW M5. Власник забажав, щоб Андрій зробив на капоті аерографію вишкіреної пащі вовка. Молодий хлопець із заможними батьками за плечима, що з нього взяти. Бажає в такий спосіб приковувати до своєї машини погляди всіх дівчат, але нащо? І без того вовка машина дуже примітна, а ще й у вишуканому перламутровому кольорі з неоновою підсвіткою коліс, яку робили в тому ж сервісі, де і працює Андрій.

Взагалі він там щось на зразок вільного художника бажає працює з ранку до ночі, нема настрою, може протримати машину декілька тижнів, йому байдуже, черга клієнтів згодних чекати стільки, скільки треба, з кожним разом тільки росте. Андрій і сам не розумів, чому, але серед місцевих мажорчиків, розфарбовані машини з його ледь помітним у кутку авторським підписом дуже цінувались.

Власник автосервісу, гість із сонячної Вірменії, на ім’я Арам із нього навіть грошей не брав за оренду. Андрій став його найліпшою рекламою. Коли хлопець тільки туди прийшов працювати це була невелика сімейна майстерня, у якій гайки крутили батько та син. Клієнтів у них вистачало, але то були місцеві таксисти, котрі намагалися заощаджувати на всьому.

Арам після довгих вмовлянь Андрія, звільнив бокс, що використовувався за для зберігання усілякого мотлоху, який було шкода викидати й із того дня більше ніколи про це не шкодував. Оскільки після війни, Андрій знов вирішив зайнятись улюбленою справою, але тепер уже працював на себе. Як виявилось, номер Андрія залишився в багатьох колишніх клієнтів і як тільки-но життя повернулось до звичайного обігу, вони буквально обірвали його телефон пропозиціями.

Ось так і вийшло, що спочатку Андрієві клієнти приїздили на аерографію до нього, а після, завдяки діловій хватці Арама, котрий ще й майстром був від Бога, починали ремонтувати машини виключно в його сервісі.

А може, ну його із тією вовчою пащею, подумав Андрій. Виконувати забаганку цього малолітнього мажора, який уособлював усі негативні риси, що були закладені в це слово, відверто не хотілось. Він навіть почав жалкувати, що дав згоду, але то було особисте прохання давнього друга, котрий вів справу із батьками цього юного дарування.  

Андрій із сумом подивився на виблискуючий у променях сонця чорний Пассат універсал. Чудова машина, комфортна, надійна, простора, саме те, що треба для ще однієї роботи, яку Андрій на подив багатьох своїх друзів полюбляв не менше ніж аерографію. Адже не всім до вподоби цілий день проводити в роз’їздах по метушливому й переповненому машинами мегаполісу, ще й терпіти дратівливих і ображених на весь світ людей.

Проте багаторічний досвід Андрія свідчив, що відсоток подібних людей не такий уже і великий, а якщо не брати близько до серця їхню поведінку, той взагалі нема, на що жалкувати. Знай собі обертай неспішно руля та милуйся краєвидами столиці, ще й із цікавими людьми маєш змогу спілкуватись, дізнаєшся історії їхнього життя, веселі та сумні. А інколи, навіть, допомагаєш. Андрій чудово пам’ятає хлопця, якого щосереди відвозив на кладовище.

Його звали Тарас і кожного разу, сідаючи до машини на заднє сидіння, він спочатку люб’язно вітався, а опісля перетворювався на бліду воскову фігуру, що становилася тим більш понурою, чим ближче вони під’їжджали до цвинтаря. Андрій не докучав йому безглуздими розмовами, не ліз до душі, вимикав радіо і взагалі поводився так, наче його в машині й зовсім нема. Можливо, саме тому, Тарас став бронювати саме його автомобіль.

Й ось через декілька місяців хлопця прорвало. Андрій, навіть, зупинився на узбіччі та вимкнув лічильника, гроші звичайно важлива річ, але не сьогодні.

Історія виявилась сумною, проте, на жаль, кожен із нас у кошику долі носить щось подібне. Усі ми когось втрачали, а хлопець виявився сиротою та ще й сором’язливою і замкненою людиною, йому просто ні з ким було поділитись своїм болем. Андрію аж на душі потеплішало, коли він пригадав як Тарас преобразився на очах після сповіді.

А ось і рішення, звернувся сам до себе Андрій, повертаючись до кімнати та вдягаючи чорний фірмовий костюм adidas. Хоч і дорога річ, але він відчуває себе в ній комфортно та ще й сидить на ньому бездоганно. Білі кросівки тієї ж фірми, нехай колір зовсім не практичний, але в кожного повинні бути свої маленькі слабкості. Хлопець посміхнувся із таких думок та потягнувся до полички, де лежали ключі з характерним логотипом W. Нехай мажорчик ще почекає, потім зроблю.